Новорічне свято у Бариській школі, що на Бучаччині, закінчилося трагедією. 28 грудня, під час одного з конкурсів, на сцені раптово впала і знепритомніла шестикласниця Даринка Демчук. До приїзду швидкої вчителі та учні, а згодом — і медсестра місцевого геріатричного будинку та шкільна медсестра намагалися надати їй допомогу, але, на жаль, дівчинка померла…

Як згодом було встановлено, причина смерті — гостра серцева недостатність. Для більш точного визначення причини біологічні матеріали передано на експертизу до Києва. Рідні Даринки нині звинувачують дирекцію школи та шкільну медсестру в ненаданні вчасної медичної допомоги, що могло призвести до смерті. Шкільна медсестра Галини Зазуляк прибігла до школи лише за певний час після того, як дівчинка знепритомніла. Правоохоронці порушили кримінальне провадження, допитали педагогів та медсестру, чекають на висновки експертизи. Власне, після того буде вирішено питання, чи притягатимуть когось до відповідальності за смерть школярки, пише НОВА...

«Чим ви її рятували?» — «Водою і снігом…»

— Моя Даринка могла жити, якби їй вчасно надали кваліфіковану допомогу, але ж медсестра пішла додому заганяти гуси… — не стримує емоцій мати дівчинки пані Галина. — Донька брала участь в одному конкурсі, потім вийшла на інший. Поки запрошували на сцену інших учасників, раптом почули звук від падіння. Діти оглянулися і побачили на підлозі Даринку. Спершу подумали, що вона спіткнулася, але коли підбігли, побачили, що вона непритомна. Це сталося близько 16-ої години. До доньки підбіг класний керівник 11-го класу, розтиснув рот. Її обливали водою — не реагувала. Даринку винесли на вулицю, там її обтирали снігом… Цей учитель приходив до могили доньки. «Як мені далі жити? Я не міг врятувати Даринку…» — плакав. «Чим ви її рятували?» — запитала я. «Водою і снігом…»  — розвів руками. Не можу дорікати, бо він — не медик, але всіма силами намагався врятувати дитину. Директорка школи Лариса Ільніцька зателефонувала до мене через три дні і сказала: «Тобі важко, розумію, але я таку біду маю — мене райвно тягає…» Просила сказати причину смерті Даринки, щоб заповнити документи. Це — верх цинізму! Медсестра жодного разу до мене не телефонувала. Так, вони були на похороні. Біля школи для моєї доньки пролунав останній дзвоник. Замість того, щоб поспівчувати, директорка школи плакала, що вони — не винні. На початках я нічого не хотіла від них, тільки людяності, а тепер вимагаю справедливого покарання.

«Даринка могла жити, якби медсестра була у школі…»

— Лише через 20-25 хв. після того, як Даринка знепритомніла, до неї покликали медика. О 16.27 був перший виклик на швидку, — продовжує пані Галина. — Від райцентру до нашого села — 20 км, але дорога дуже розбита, швидка їхала довго. Тим часом викликали швидку допомогу з нашої сільської амбулаторії, де є сімейний лікар, два фельдшери та близько 20 медсестер. Приїхав сам водій, але було вже пізно… У Даринки відбулося звуження аорти і серце зупинилося. Упродовж перших 5-6 хвилин дитині необхідно було прикласти нашатирний спирт або просто стукнути дитину по грудній клітці. Якби медсестра була на місці, вжила необхідних заходів, ввела будь-який серцевий препарат, у дитини був би шанс на життя. Коли Даринка впала, ніхто із учителів не повідомив мені. Лише зателефонувала однокласниця доньки. Я тоді була у родичів на Хмельниччині. «Даринка зомліла, ми не можемо нічого зробити…» — сказала тремтячим голосом.  «Хто біля вас є? Лікар? Медсестра?» — запитала я. «Нікого нема, тільки один вчитель», — відповіла. «Маєте ліки?» — «Ні». Я вибила і викликала швидку. Коли вчителі побачили, що ситуація критична, покликали медсестру з геріатричного будинку. Вона прийшла, але не взяла з собою ні тонометра,  ні ліків, думала, що є у школі. Учні побігли до геріатричного будинку, принесли ліки, але там була тільки група гормональних препаратів, натомість не було нічого для стимуляції роботи серця та кровообігу. Вони кололи, але Даринка вже не реагувала… Шкільна медсестра прийшла за півгодини після того, як дитина зомліла, тепер стверджує, що була в іншому корпусі… Водій сільської швидкої пробував робити штучне дихання, а потім повіз доньку назустріч районній швидкій… Даринка померла дорогою до лікарні…

Мстити не буду, але домагатимусь справедливості, бо, крім Божого суду, є ще кримінальна відповідальність.  Директор школи має понести відповідальність за недотримання правил перебування дітей у школі, за неконтрольованість колективу, підбір некваліфікованих кадрів. Вимагатиму примусової переатестації медсестри з моєю присутністю. У підлітковому віці може таке статися з будь-якою дитиною, а донька ще пережила хвилювання, бо отримала одну вісімку за семестр, готувалась до виступу. Вранці виступала на своєму святі — грала роль Баби Яги. Вона була дуже артистична, талановита, ерудована. Торік проходила повне обстеження, бо у неї було вікове захворювання ніг, їй рекомендували складні фізіотерапевтичні процедури. Якби у доньки було хворе серце — їй би не дозволили. Даринка чекала Нового року, планувала меню, купила гірлянду… Вона не мала померти. Мій біль вічний… Доки житиму — боротимусь.

«НОВА…» попросила прокоментувати трагічну подію директора Бариської ЗОШ Ларису Анатоліївну Ільніцьку:

— Даринку рятували, але не змогли… Безмежно співчуваємо рідним  дівчинки, розуміємо їхній невимовний біль. Слідчі допитали педагогів, медсестру, до школи приїжджали з районного відділу освіти, чекаємо на висновки експертизи. Після трагедії медсестра пішла на лікарняне, 14 січня вийшла на роботу. Наразі її не відсторонили від роботи. Ми нікого не виправдовуємо, нехай все буде справедливо розслідувано. Я готова піти з посади. Медсестра працює 15 років у школі, багатьом дітям допомогла. Не можу робити висновків про те, чи хтось винен у смерті дівчинки. Це скаже слідство. Так, медсестри не було в той момент, коли дитина знепритомніла, але вона прибігла, коли школярку винесли в коридор, надавала допомогу. Медсестра на 5 хвилин відлучилася, бо ж теж жива людина. До речі, кажуть, що дівчинку перед тим нудило, боліла голова, про це вона казала дітям. Ми любили Даринку, раніше приязно спілкувалися з її мамою… Ми хотіли б, щоб дівчинка жила. Якщо вирішать нас судити — нехай судять… Ми робили все, що могли…