100 років як українці на державному і національному рівнях культивують, борються і втілюють у життя соборність українських земель. Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоіндентифікації, становлення нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу в наступні десятиліття, залишилась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмових цілей усіх течій національно-визвольного руху. Особливо у програмових документах ОУН.

Упродовж століть українська нація не раз була під різними окупантами, які роз’єднували, ділили українські землі між собою. Але соборність та свобода завжди були в крові українців. Один з прикладів – це закарпатські українці, які майже 1000 років були окуповані і відірвані від України, але за перших сприятливих умов стали на шлях боротьби і повернення до рідної  матері.    

Велику трагедію переживали і переживають етнічні українці на Кубані, Курщині, Воронежчині, Стародубщині, Берестейшині, Пінщині, Лемківщині, Холмщині, Підляшші, Придністров’ї.

З окупацією ворог створював усі умови для втрат української етнічності.

Тільки за часи незалежності України з’явились прояви національного пробудження і відродження на етнічних землях. На жаль, влада в Україні, крім посольств у тих державах, і деяких консульств на тих територіях, де компактно проживають українці, до національного розвитку ще повноцінно не долучається.

 Одним із головних кроків зі збору українських земель було оголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР в одну державу.

22 січня 1919 р. у Києві за сценарієм Івана Огієнка відбулися всенародні свята з нагоди річниці IV Універсалу УНР і народження Соборності України. Професор Федір Швець виголосив текст Універсалу, який завершувався словами: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Після урочистого проголошення Злуки на Софіївській площі відбувся молебень, а потім – військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

Із виступу Семена Петлюри, члена Директорії УНР (22.01.1919 р.): «Громадяне! Тільки тоді ми будемо  кричати «Слава!» вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій на нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я, як отаман всього війська українського, кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народна Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогоднішнього  свята. Я сам буду кричати з вами «Слава!», коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло українське військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежею, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите «Слава!». Ці слова є актуальними і для нашого покоління.

Це ще одне підтвердження, що скільки б окупанти не гнобили наш народ, потяг до волі завжди жив у генах українців. Цей феномен яскраво проявився відновленням держави 24 серпня 1991 року, під час Помаранчевої революції, Революції Гідності та російсько-української війни. І це вже стає переконливим фактом, що українці відроджуються, утверджують свою мову, звичаї, традиції, символи (герб, прапор, тризуб), єдину Православну церкву, сильну армію і все те, що нація здобула за свою більш як тисячолітню історію. Честь, гідність, гордість поступово стають нормою у житті українців.

У наш час українці заходу і сходу, півночі і півдня поступово нівелюють усі розбіжності, які нам століттями нав’язували окупанти.

З кожним роком незалежності нас усе більше об’єднує спільне бачення і розуміння нашої історії. Поступово Мазепа, Петлюра, Бандера стають героями. Великим поштовхом до консолідації і соборності є російсько-українська війна. Кров і жертовність цементують націю. Хлопець з галицького села з наддніпрянцями чи жителями Донбасу  однаково в окопі відстоюють національні інтереси та територіальну цілісність України. Ця війна зробила побратимами сотні тисяч українців. У мирний час на це потрібно було десятки років. Так, ціна висока і непоправна, тисячі людей заплатили своїм життям, а ще більше здоров’ям.

Перше офіційне урочисте святкування свята Соборності відбулось 22 січня 1938 р. у м. Хусті - столиці Карпатської України. У маніфестації взяли участь 30 тисяч чоловік з сотнями синьо-жовтих прапорів. 

Найзначимішим антирадянським виступом на Тернопільщині від початку 1960-х і до кінця 1980-х років стала подія в Чорткові у ніч на 22 січня 1973 р. Вранці жителі міста побачили в різних місцях чотири синьо-жовті прапори і листівки з націоналістичним текстом. Першим кадебісти затримали 19 лютого Степана Сапеляка, уродженця с. Росохач. 24 лютого взяли Володимира Мармуса. Ще через місяць були заарештовані мешканці цього ж села Петро Вітів, Микола Слободян і Володимир Сеньків. 11 квітня органи КДБ затримали Петра Винничука, Андрія Кравця, Миколу Мармуса та Миколу Лисого. У процесі слідства виявилося, що заарештовані створили нелегальну організацію для боротьби з радянською владою. 24 вересня 1973 р. в Тернополі відбувся закритий суд. В. Мармус, М. Мармус і С. Сапеляк отримали по 5 років і 3 роки заслання, В. Винничук і В. Сеньків – відповідно, 4 і 3 роки, а М. Слободян і А. Кравець – по 3 ув’язнення і 2 роки заслання.

З національним відродженням 21 січня 1990 р. патріотичні сили організували живий ланцюг єднання «Українська хвиля» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом, як символ духовної єдності українських земель, у якому взяло участь більше двох мільйонів українців.

Уже стало традицією кожен рік 22 січня на межі між Тернопільською і Хмельницькою областями святкувати День Соборності України. У такий спосіб українці нівелюють колишній кордон, який розділяв братів українців. І показують, що в нас унітарна держава і одна нація.

До соборності українських земель ми йшли і йдемо непростим шляхом. Наша територіальна цілісність скріплена кров’ю мільйонів незламних борці за Україну.

Ми свідомі того, що лише в єдності дій та душ можемо досягнути нашої величної мети – держави  української нації  на українських землях, яка б запевнила гарантований розвиток усім громадянам України – всебічну свободу, справедливість, добробут.

І хай допоможе нам Бог!

Слава Україні! Україні слава!

Євген Філь, в.о. директора «Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини», громадський діяч