Понад сто (!) запитань було у мене до Тимофія Солончука, призера всеукраїнської олімпіади з інформатики (минулого навчального року він посів третє місце), учня 11-А класу НВК №12, і на всі ці запитання у нього були відповіді. Ми розмовляли у затишній кав’ярні, й мені не хотілося, аби ця розмова завершувалася, настільки цікавим виявився співрозмовник.

Складалося враження, що юнак знає про все на світі! Має неординарний погляд на буденні речі й може просто та доступно пояснити найскладніші процеси, які сьогодні відбуваються в інформатиці.

– Як я Вас впізнаю? – запитала у Тимофія, коли ми домовлялися про зустріч біля пам’ятника Тарасові Шевченку в центрі Рівного.

– Матиму хвостик на голові, – коротко прокоментував хлопець свою зовнішність приємним баритоном.

         І ось ми перед мікрофоном.

– У кожного нашого читача є своє розуміння інформатики. Як би Ви прокоментували це поняття?

– Інформатика – це сукупність наук, які тим чи іншим чином пов’язані з комп’ютером.

 Фото Олени Медведєвої

– Існує кілька версій щодо утворення самого терміну “інформатика”. Побутує думка, що його першим озвучив німецький кібернетик Карл Штейнбух, шляхом злиття слів “інформація” та “автоматичний”. Інші вчені переконують, що це неологізм. Чи цікавилися Ви історією виникнення цього слова?

– Треба буде дослідити цю тему ґрунтовніше, адже може бути ще чимало додаткових версій. Просто це теорія, а мене більше цікавить практика.

– Гаразд. Яке, на Вашу думку, призначення інформатики?

– На мій погляд, інформатика покликана робити життя людей легшим, автоматизувати буденні справи. Колись населення планети могло записувати інформацію у блокнотах, а зараз це можна робити в комп’ютерних програмах. Двома словами, інформатика – це автоматизація.

– То інформатика таки…

– Очевидно, має спрощувати наше життя.

– Де нині використовують інформатику?

– Вона зараз скрізь. Наприклад, світлофор, який змінює свої кольори, пульт, яким перемикається телевізор – воно все запрограмоване тією ж інформатикою, якщо можна так сказати. Аналогічно працює кавоварка, яка нам зробила лате.

– Чи є межі удосконалення інформаційних технологій?

–Колись технології розвинуться до такого рівня, що люди вже за ними не встигатимуть. На кшталт того, що зараз відбувається у математиці. У ній є свої рівні – один простіший, а інший такий, що поки ти до нього вивчишся, то постарієш. Це постійний розвиток, в ІТ-технологій нема зупинок і меж.

– Ви хочете сказати, що той комп’ютер, який колись з’явився, буде і буде удосконалюватися?

– Саме так. Раніше інформація записувалася на дискетах. У них вміщувалося кілька мегабайт. І то була колосальна пам’ять! А зараз кілька мегабайт – це одна фотографія!

– За цим принципом флешки теж незабаром можуть відійти у небуття?

– Чому вони відійдуть?

– Бо дискети замінили диски, тепер диски замінили флешки. Якою буде наступна заміна?

– Є така цікава штука, як магнітні плівки. На них зараз записують фільми. Як на мене, сьогодні це найбільш стабільне джерело інформації. Тому що на ці магнітні плівки науковці записують дисертації, зберігають і іншу важливу інформацію. Щорічно якість цих плівок вдосконалюється і на 20-30% зростає можливість запису на них ще більшої кількості інформації. І це в той час, як інші цифрові носії вдосконалюються значно повільніше.

Фото з сімейного альбому

– Цікаво… А Ви із собою до школи носите друковані підручники чи маєте електронні?

– Тільки друковані.

– Чому?

– Телефон маленький, у нього не помістяться усі підручники, сторінки на ньому гортати не надто зручно, хоча це цікаве питання… Треба подумати над ним.

Фото з сімейного альбому

– До слова, яким книгам Ви надаєте перевагу – друкованим чи електронним?

– Зазвичай електронним. Друковані книги, звісно, приємніше читати, але це трохи не по кишені. Якщо я, скажімо, читаю дві книги в тиждень, то таке читання може обійтися в немалу копійку. А електронні читати набагато дешевше.

–  Я читаю сучасну літературу, у бібліотеці не завжди можна її знайти.

– Ви кажете, що берете друковані книги до школи. Скільки, в середньому, книг може бути у Вашому наплічнику?

З вчителькою інформатики Ольгою Черновою. Фото з сімейного альбому

– Кількість книг ми ділимо на двох із сусідом по парті. Виходить, що я несу три і він приносить три.

– Раціональний підхід до справи! Тепер ми знаємо, що Ви надаєте перевагу електронним книгам. Але що саме Ви читаєте?

– Зараз у мене таке співвідношення жанрів – 50% належить художній літературі і 50% складає література з інформатики.

– Книги яких авторів читаєте?

– Мій улюблений автор - Сергій Лук’яненко. Завдяки його книзі «Ночной дозор» я взагалі полюбив літературу. Віддаю перевагу класичному і темному фентезі. Темне фентезі – це антиутопія. От, скажімо, серія книг «Закон всього», «Війна темної слави» належить саме до таких.

– Чим цікаве Вам темне фентезі?

– Тим, що воно гіперболізує все погане в людях і подає його у вигляді абсолютної антиутопії, що не дивиться на світ через рожеві окуляри.

–  Якими мовами читаєте?

– Українською, російською. Англійською читаю літературу з інформатики. До неї належать книги таких авторів, як Кнут, його «Мистецтво програмування», а також Бйорн Страуструп «Мова програмування С++», який є розробником однієї з найпопулярніших мов програмування.

– Ви маєте достатньо знань і практики з інформатики. Волонтерським репетиторством не займаєтеся? Не допомагаєте дітям освоїти цей предмет?

– Ні. А що, у нас так можна?

З родиною. Фото з сімейного альбому

– Допомогу ще ніхто не скасовував. Якщо дитині важко осягнути цю науку, то чому б не допомогти їй?

– В реальному житті – ні. В Інтернеті на форумах консультую.

–- Сьогодні інформатику вже викладають дітям молодшої школи. Як Ви вважаєте, це правильно?

– Звісно. Комп’ютер зараз скрізь присутній, тому його треба знати і вміти ним користуватися. Моїй сестрі Даринці тільки три роки, але вона вже сама мультфільми шукає на Ютубі й переглядає їх.

З сестричкою. Фото з сімейного альбому

– А що вона говорить в три роки?

– “Мама” і “хочу їсти”. (Сміємося). Однак дитина повинна знати про базову безпеку в Інтернеті, а хтось же це їй має розказати! У мене інформатика розпочалася у 8-му класі, й ми вчилися створювати папки, документи. То нам це було смішно. А тепер діти це вивчають з перших класів.

– Я спілкуюся з дітьми 6-7 років, які знімають про себе відео, підсилюють його музикою і викладають це все на своєму Ютуб-каналі. Як Ви до цього ставитеся?

– Не вважаю, що це корисна справа – викладати малій дитині подібну інформацію про себе в Інтернеті. Проте якщо її цього навчили, вона це вміє і хоче робити, в такому випадку дитину вже не зупинити.

– Вони самі навчилися.

– Тим більше.

Фото з сімейного альбому

– Якщо інформатика так полонить дитячі серця, то, можливо, її варто вже в садку викладати?

– Ні, в садках діти ще надто маленькі, не всі вміють читати і писати. Це надто рано. Дитина ще грається, соціалізується, більшість часу спілкується зі своїми однолітками. І це правильно. Комп’ютер не задовольнить її базові потреби.

– Ви «Шаг» не закінчували?

– Я нині там вчуся на третьому курсі. Тобто півтора року відвідую цю комп’ютерну академію. Це приватна організація, в якій проводять лекції чотири рази на тиждень по три години. Я там зараз вивчаю програмування.

В молодшому віці з мамою. Фото з сімейного альбому

– По закінченні навчання Ви отримаєте документ?

– Так, матиму диплом. Але вже зараз заклад має досить сильну антирепутацію. Оскільки він є платним, то чимало його студентів не вивчають матеріалу належним чином або ж не встигають його осягнути, але їх за це не виключають. Коли навчання підходить до завершення, недобросовісні студенти теж отримують диплом. А які вони спеціалісти? Саме така нефаховість і створює цій академії антирепутацію.

Але я без неї б не мав тих знань і навичок, які маю на сьогодні. Так що – кому як вона прислужилася. Проте це дуже добре, що цей заклад є в нашому місті. “Шаг” – міжнародна мережа, яка функціонує в багатьох країнах світу. Усіх – понад десять.

– Чому її назву не переклали?

– Не знаю. Я не прихильник того, щоб перекладати власні назви.

– Ви людина-практик. Своїм друзям допомагаєте налаштовувати комп’ютер?

– Звісно!

– Як часто це відбувається?

– Буквально влітку допомагав товаришу. Можу переустановити “Windows”, скачати необхідні драйвери, на уроках інформатики допомагаю і т.д.

Італія. Музей Феррарі. 2012 р. Фото з сімейного альбому

– Від чого найчастіше ламаються комп’ютери?

– Як я люблю казати: “Причина поломки комп’ютера сидить навпроти нього”. Через неуважність користувача, котрий не має базової освіти, не знає, що можна робити, а чого ні. Він завантажує якусь програму, а вона вже далі робить своє чорне діло.

– Чи траплялися у Вашій практиці фатальні поломки, коли не можна було врятувати чи відновити інформацію?

– Рідко помилка буває надто фатальною.

– Ви зараз уявляєте своє життя без інформатики?

– Чому ж ні? Уявляю. Це буде життя без моєї улюбленої справи.

– Які напрацювання вже маєте?

– У вільний час пишу проекти, які мене цікавлять, але не ті, які орієнтовані на користувачів, а на інших програмістів. Коли ти пишеш будь-яку програму, то можеш написати її з нуля, а можеш взяти набір готових інструментів і, використовуючи їх, написати потрібну тобі програму. От я займаюся тим, що пишу ці інструменти. Саме вони мене цікавлять більше, аніж готові програми.

Фото з сімейного альбому

– Майже зрозуміло.

– Як же ж простіше висловитися?... (Думає). Для прикладу. Треба трубу поміняти. Для цього можна купити викрутку, гайковий ключ і її поміняти. А можна самому купити метал, піти в кузню і викувати інструмент, який тобі стане в пригоді й потім ним поміняти трубу. Грубо кажучи, в програмуванні виходить так само. У першому випадку ти впораєшся швидше, але зі сторонньою допомогою, бо ж інструменти вже хтось тобі виготовив, а в другому випадку процес лагодження труби відбуватиметься повільніше, але ти це робиш сам.

– Ви живете за принципом “Чим складніше – тим цікавіше”?

– Можна сказати й так.

– Знаю, що Ви посіли третє місце у всеукраїнській олімпіаді з інформатики. Розкажіть про неї.

– Та що там розказувати… Усе просто – готувався, вчився, поїхав до Запоріжжя і “взяв” третє місце.

– Перемоги спершу були на рівні міста, області?

– Так. Найперше взагалі було на рівні школи, потім міста, а тоді області.

– Як це відбувалося?

– Дають тобі певний список завдань і ти їх маєш вирішити краще за інших. В обласному турнірі брало участь близько 140-160 учнів.

Фото з сімейного альбому

– І серед такої кількості претендентів Ви посіли призове місце?

– Так. А на всеукраїнському змаганні було 80 учасників з десятих та одинадцятих класів.

– Що Ви відчували, коли виконували ці завдання з олімпіади?

– Було трохи лячно: задачі виявилися досить важкими, напевно, втричі важчими, аніж на обласній олімпіаді. Пригадую найскладнішу з них. Використовуючи зразки будівель архітектора Антоніо Гауді, а у нього специфічні роботи, які окреслюють певну геометричну форму, треба було створити архітектурну будівлю, чимось подібну до того, що робив великий іспанський архітектор. Я його не виконав. Це завдання зумів зробити лише один хлопець із 80. І це учень із Рівненської області! Я з ним навіть в одній кімнаті ночував! (Захоплено). Його звати Назар Сергійчук.

– Що відчували, коли отримували нагороду?

– Спершу шок, а потім радість. Батьки раділи більше, аніж я.

– І що Вам вручили? Чи була грошова винагорода?

– Ні, тільки диплом. Маю отримувати стипендію міського голови Рівного Володимира Хомка. На початку осені цього року наш голова зібрав усіх олімпіадників і призерів МАН і повідомив про те, що усі ми матимемо премії. Я вже підготував для цього всі необхідні документи.

З батьками. Фото з сімейного альбому

– Як ставляться до сучасних технологій Ваші батьки?

– Їхня робота не пов’язана з ІТ-технологіями, але вони користуються ними постійно, хоча обоє мають економічну освіту. Тато зараз працює економістом, а мама має відношення до статистики.

– Можете зробити прогноз щодо інформаційних технологій?

– Знаю одне – це наука про великі дані, вона постійно розвиватиметься. Так само штучний інтелект просочується в суспільство. Майбутнє за ними.

– Чи є у Вас якісь задуми? Щось би самі хотіли створити? Ви маєте повне право не відповідати на це запитання, адже ідея може бути таємницею до її втілення.

– У мене вже є один цікавий проект. Я написав свій “Стимулятор еволюції одноклітинних організмів”. Тобто, припустимо, у нас є якась карта, в якій можуть жити одноклітинні організми. І я початково ставлю туди одну клітину, яка має свій код і тримає в собі тільки фотосинтез. Далі ця клітина може розмножуватися та еволюціонувати, змінювати свій код і виконувати не лише фотосинтез, а й рух, об’єднання в колонії, поглинання мінералів та інших клітин... За цим цікаво спостерігати – як клітини рухаються, атакують одна одну. Спочатку вони жили у верхньому шарі води, згодом опускалися нижче, туди, де є мінерали. Це все створюється і відбувається у моєму домашньому комп’ютері. Сам написав, придумав їм певну мову. Першочергово ідея не моя, але вона мені сподобалася і тому розвинув її.

– Цей проект вже завершено?

– Так, вже завершено і навіть закинуто. (Усміхається).

– У якому віці Ви вперше сіли за комп’ютер?

– Скільки себе пам’ятаю, стільки й за комп’ютером.

– А Ви почали спочатку розмовляти чи клацати на клавіатурі?

– Напевно, все-таки розмовляти. Точно знаю, що комп’ютер був у нас вдома тоді, коли мені виповнилося три роки, я тоді саме пішов у садок.

– І Ви за ним вже сиділи?

– У цьому не впевнений, але в чотири чи п’ять років уже сидів за ним, бо збереглися фотографії. Батьки купували розвиваючі ігри, і я так почав користуватися комп’ютером. Мені навіть один раз все ж таки вдалося його зламати!

– А Даринка грає зараз в них?

– Ні, їх вже нема.

– Вони так швидко віджили своє?

– Ці ігри були записані на дисках, але в нас у квартирі трапилася пожежа, то вони згоріли.

– Чи створюєте Ви власні комп’ютерні ігри? Чи цікаво це Вам?

– Так! Буквально недавно цим займався. 42-й раз поспіль проходив міжнародний конкурс, який зветься “LudumDare”. У ньому беруть участь охочі програмісти світу, і в них є два дні, щоб написати якусь гру.

Було 6 тисяч програмістів, із яких тільки 3 тисячі завершили свою роботу. Мені вдалося зайняти 655-те місце за гру-прототип. Суть зводиться до того, що в тебе є персонаж, який складається з кількох сегментів. Тільки у моєму випадку кожен сегмент був окремий герой. І ти можеш бігати по екрану, стріляти у ворогів, покращувати свої сегменти, які, в даному випадку герої, й ловити нових героїв. І при цьому місця (території) на екрані постійно зменшуються. Тобто плитки падають вниз, і в тебе все менше можливостей, щоб маневрувати. За два дні важко створити цікаву гру. Зазвичай це ранні прототипи. До слова, «джем» (з’їзд) програмістів був віртуальним.

– А з якою метою організовуються подібні віртуальні «джеми»?

– Протестувати якісь жанрові напрями комп’ютерних ігор, спробувати щось зробити нове за два дні.

– Чи не думаєте Ви, що у людей, які організовують подібні віртуальні з’їзди, вичерпалися ідеї і вони в такий спосіб хочуть їх поповнити?

– Ідеї в програмуванні є завжди, не завжди є час для їхньої реалізації.

– Який Ви маєте комп’ютер вдома?

– Я зараз користуюся ноутбуком, він достатньо старий, з року 2012. Колись ним послуговувалися ще мій батько і бабуся, а потім він потрапив до мене. Це «Hewlett-Packard» (Але компанія скрізь скорочує назву до HP), модель не згадаю.

– А який у Вас телефон?

Фото Олени Медведєвої

– Lenovo. Мені головне, щоб з нього можна було телефонувати і читати літературу. Більшого не потребую.

– Які у Вас шпалери на робочому столі комп’ютера і телефону?

– У мене чисто чорний екран і там, і там. Завжди використовую цю заставку. Не люблю, коли щось подразнює мій зір.

– Це Ваш улюблений колір?

– Ні, мій улюблений – фіолетовий.

– Поєднання червоного і синього?

– Він не занадто яскравий, щоб впадати в очі, й не темний. Адже темні кольори песимістичні. А от фіолетовий якраз балансує на цій межі.

– Мені він теж подобається.

– Я б сказав, що Вам подобається жовтий. (Тут ми засміялися обоє).

– Повірте, якщо жінка носить жовті туфлі й жовту сумочку і при цьому одягнена ще й у жовту футболку, це не означає, що він її улюблений. Нині у мене хороший настрій. От і все. (Знову сміємося).

– Мені кортить довідатися, а яка у Вас оцінка з інформатики?

– Одинадцять або дванадцять. Зараз вже і не згадаю.

– А за десятий клас яка стояла в табелі?

– Ймовірно дванадцять.

– А Ви відмінник чи «хорошист»?

– «Хорошист». У мене є певні складнощі з хімією та українською мовою.

– Стів Джобс не є Вашим кумиром?

– Ні, він був більше бізнесменом, аніж програмістом. В один день померли Стів Джобс і розробник комп’ютерної миші Дуглас Енгельбарт. Однак всі помітили лише одну смерть, і, на мою думку, менш важливої людини у сфері інформатики.

– А хто є авторитетною людиною для Вас в галузі інформатики?

– Напевно, Бйорн Страуструп. У свій час він створив революційну мову програмування досить високого рівня С++, яка досі використовується. Він «шарить» у математиці й алгоритмах.

– Які уроки Ви взяли із його творчої біографії?

– Якщо твої ідеї сьогодні не популярні й відкинуті більшістю, то чи означає це, що їх не слід втілювати, не працювати над ними і не доводити до досконалості.

– Справді позитивний приклад. Боюся запитати про Вашу майбутню професію. Ви вже визначилися з нею?

Фото з сімейного альбому

–  Не повірите. Програміст. (Сміємося обоє).

– Здебільшого проблема фантастичної літератури (не фентезі, бо ці два поняття відрізняються між собою) у тому, що через декілька років вона стає нецікавою читачеві. Це відбувається через те, що описані у ній події, процеси, механізми стають реальністю. Все це згодом відживає. А в  інформатиці відбуваються такі процеси – старіння інновацій?

– Звісно! Це ж наука, яка постійно розвивається Те, що було популярним п’ять років тому, сьогодні взагалі вже не використовується. От, скажімо, ви заходите на якусь сторінку в Інтернеті, а вам пропонують увімкнути “Flash”. Це те, що доживає буквально останні роки. Колись у людей, які програмували на “Flash”, були великі зарплати, впевненість у тому, що завжди матимуть роботу. А потім одного дня Ґугл сказав, що вони більше не підтримують “Flash”. Тепер він нікому не потрібен.

– У нашій розмові вже згадувалося таке поняття, як “штучний інтелект”. Багато хто вважає, що це робототехніка, мозок робота і т.п. Але окрім цього, штучний інтелект є невід’ємною частиною розробки програмного забезпечення в найрізноманітніших областях. Чи цікавить ця тема Вас?

– Звісно! Ця тема зацікавить будь-кого. За штучним інтелектом майбутнє! Зараз можна автоматизувати лише прості алгоритми, де є одна дія й один результат. А штучний інтелект дозволить автоматизувати складніші речі, такі як - писати вірші у стилі певних письменників, складати ті ж самі інтернет-жарти і т.д.

– Ще в 1940 році Аллан Тюрінг ставив людству питання стосовно того, чи можуть комп’ютери думати? Відтоді минуло 78 років. Ми маємо відповідь на це запитання?

– Комп’ютери можуть думати в межах тих рамок, які їм окреслили ті, хто їх програмував.

– Сьогодні існує парадокс – діти з комп’ютером на “ти”, а дорослі на “ви”. Чому він з’явився у нас в Україні?

– У цьому винні якраз ті, хто з комп’ютером на “Ви”. Простіше дитині увімкнути гру чи мультфільм, аніж сидіти разом з нею і читати книжку чи гратися якимись іграшками. Дорослі дають дитині телефон і вона сама себе розважає. В цьому і корінь проблеми – діти з цим з дитинства і більш до цього звичні.

– Як Ви вважаєте, Інтернет псує дітей чи розвиває?

– Палиця на два кінці. Все залежить від того, де дитина перебуває в Інтернеті. Є сайти, на які дітям не слід заходити, а є ті, які гарно їх розвинуть. От скажімо, онлайн-курси сьогодні набирають шаленої популярності. Я, приміром, дивлюся зараз лекції з МФТІ, які викладають на першому та другому курсах університетах з комбінаторики і теорії ймовірності. Мене це розвиває.

– Як Ви ставитеся до вебінарів і подібного віртуального дистанційного навчання? Словом, до інтернет-навчання загалом.

– Кілька разів брав участь у вебінарах. А інтернет-навчанням займаюся щодня. Серед улюблених українських навчальних сайтів це “Prometheus” і “EdEra”. На них готуюся до ЗНО. Серед іноземних – це “Udemy”. На українських сайтах інформація подається українською, на іноземних - англійською.

– Чи користуєтеся послугами інтернет-магазинів?

– Звісно. Книжки купую, із-за кордону замовляю собі електроніку (навушники, акумулятор до навушників).

– Ця країна – Китай?

– Так, з Китаю.

– Знаю, що хлопці полюбляють купувати в Інтернеті взуття та одяг. Ви теж так робите?

– Ні, одяг і взуття мені купують батьки. У мене нульове відчуття моди і стилю.

– А який одяг у Вашому гардеробі – класичний чи спортивний?

– Я надаю перевагу повсякденному одягу, щоб у ньому можна було і до школи піти, і на вулицю вийти чи на роботу. Для усіх ситуацій.

– Ви десь підпрацьовуєте?

– Я ходив на співбесіди до різних компаній, але мене одразу “палили”, що я десятикласник.

 Тимофій Солончук

– Де збираєтеся здобувати вищу освіту?

– Поки вагаюся у виборі між Київським політехнічних інститутом і Львівським політехнічним інститутом. Факультет – інформаційні технології. Спеціальності: 121 – “Інженерія програмного забезпечення”та 113 - “Прикладна математика”.

– Нехай Вам все вдасться! Скажіть, а сьогодні потрібно людині знати табличку множення, адже вона є скрізь – у телефонах, комп’ютерах?

– Так, потрібно.

– І Ви її знаєте напам’ять?

– Не впевнений. (Сміємося обоє).

– Я заходила на сайт Вашого НВК № 12. Ви над ним, випадково, не працювали?

– Ні, не працював.

– А чи могли б Ви з нуля створити сайт?

– Міг би. Але у мене є проблема з користувацьким інтерфейсом. Зроблю так, що всім буде незручно ним послуговуватися.

– Чому? Зробите складною його мапу?

– У мене нема потрібного відчуття, як його спростити.

– Пригадую Ваше кредо: “Чим складніше, тим цікавіше”. Ви таки йому не зраджуєте. Скажіть, а чи маєте Ви свій блог, сторінку у ФБ чи Інстаграм?

– Нічого такого не маю. Є порожня сторінка на ФБ. Там, якщо я не помиляюся, навіть моя аватарка відсутня.

– А на уроках телефоном послуговуєтеся?

– Калькулятором.

– Вчителі дозволяють?

– Ні, просто я роблю це досить швидко.

– Ви екстраверт?

– Інтернет-тести кажуть, що я 50% екстраверт і 50% інтроверт.

– Це прекрасно. А якому спілкуванню надаєте перевагу – віртуальному чи живому?

– Напевно, віртуальному. Набагато зручніше користуватися текстом. Ти завжди впевнений, що донесеш свою думку правильно. І людина матиме змогу її перечитати.

– Маєте друзів?

– Так, це ровесники, студенти перших курсів.

– При віртуальному спілкуванні Ви послуговуєтеся спрощеними українськими словами?

– Так, а чому ж ні? Твій співрозмовник витрачає менше часу, щоб його прочитати, а ти, щоб його надрукувати.

– Інтернет впливає на розвиток мови сьогодні?

– В Інтернеті дещо свої правила написання. Якщо ти щось шукаєш, то у пошуковий рядок друкуєш потрібні слова, теги, ніяк не відмінюючи їх, не добавляючи зазвичай прикметників, а це, погодьтеся, відрізняється від правопису нашої мови. І це негативний вплив, я вважаю.

– Електронна музика, написана комп’ютером, подобається Вам?

– Не те, щоб я прибічник цього, але кілька разів можна послухати її як фон.

– Ви меломан?

– Я постійно слухаю музику. Мій улюблений жанр це “Deathmetal” - CannibalCorpse, slipknot, Dethklok.

– Чи жили б Ви у розумному будинку? Його ще називають “Будинок майбутнього”. У ньому світло, вода, газ вмикаються плесканням долонь, вікна відчиняються і зачиняються при певній температурі…

В родинному колі. Фото з сімейного альбому

– Напевно, кожен про таке мріє… Оскільки я займаюся програмуванням, то знаю, що інколи програми можуть зламати хакери і, відповідно, негативно вплинути на чийсь комп’ютер через Інтернет. Я б не дозволив, аби мій розумний будинок відчиняв чи зачиняв свої вхідні двері за командою через Інтернет, чи щоб запалювався газ плесканням долонь. Це досить небезпечно.

– Обачний погляд на розумний будинок. Скажіть, а Вам ніколи не снилися якісь інформаційні ідеї?

– Ні. А взагалі, я займаюся такою штукою, як “контрольований сон”.

– Це як? Можете нею з нами поділитися?

– Коли ти уві сні розумієш, що це сон і у тебе з’являється сила деякою мірою впливати на цей сон, змінювати перебіг подій. Це як інтерактивний фільм. Ти його дивишся і своєю силою волі можеш спрямовувати сюжет в потрібний бік, можеш керувати своїми діями.

– Вперше бачу таку людину. Можете в подробицях розповісти про керований сон?

– Іноді це стається несвідомо. Буває, ти спиш і розумієш - о, це ж сон! І уві сні ти починаєш діяти. У ньому ти спиш і не спиш.

–  Знаю про таке поняття, як подвійне чи потрійне занурення у сон. Медики досить ґрунтовно його пояснюють… А з цим не знайома.

– Це не завжди просто зрозуміти, що ти спиш, і почати змінювати цей сон своїми діями. Але у мене завжди є такий план, який майже спрацьовує на 100%. Прокинутися на годину чи дві раніше запланованого, після цього випити чаю, почитати якийсь форум, а потім знову лягти спати.

– Це все в реальному житті?

– Так, згодом знову лягти спати, вибрати якусь зручну позу, а потім… почати уявляти, скажімо, як ти падаєш, тебе потрохи обдуває повітря або, навпаки, що ти лежиш у воді й вона навколо тебе. І в якийсь момент це відчуття стає настільки реальним, що ти ніби різко встаєш з ліжка і опиняєшся в лісі або на острові. Тоді ти розумієш, що уві сні й можеш робити все, що заманеться.

– І що Ви робите далі? (запитую пошепки).

–  Це вже особиста територія.

–  …Політичні, економічні, культурні інтернет-видання читаєте?

– Ні, лише те, що стосується інформатики.

–  Насамкінець, чимось цікавеньким нас здивуєте?

–  Без проблем… Скажімо, капіталізація Apple становить один трильйон доларів. Зараз це найбагатша компанія. Але я провів своє маленьке розслідування і виявив, що насправді вони не перші, а треті. Бо в одній китайській торговій компанії одного дня капіталізація теж становила один трильйон доларів, але наступного дня вона обвалилася. І ще є компанія в Арабських Еміратах, яка експортує нафту, її капіталізація становить від півтора до двох трильйонів доларів. Ця інформація просочилася в Інтернет не так давно.

– Справді цікаво.

– Нещодавно проходила конференція хакерів з усього світу.

– Та Ви що! Це реальна зустріч відбувалася?

– Так, реальна. На ній розробник антивірусу і хакер, який ламає його, мали змогу зустрітися і не побитися, а кави випити і потиснути один одному руку… Ще одну сенсаційну новину прочитав про те, що одна людина за фотографіями зробила відбитки пальців міністра оборони США. Тепер охоронці розмірковують над тим, чи варто публічним персонам ходити в рукавичках.

– Що цікавого нині відбувається у сфері інформатики?

– Вчені створили мікросупутник, який працює на 40-відсотковому розчині спирту. Оскільки об’єм його бака становить 450 мл, то моментально в Інтернеті з’явилися жарти про те, що ще чарка у цьому випадку залишається науковцю.

Розмовляли 15 вересня 2018 року