Чотири роки тому жінка з Млинова, що на Рівненщині Інна Приступа опинилася, як нині модно казати, в складних життєвих обставинах: працевлаштуватися не мала змоги, водночас за хворою мамою потрібен був постійний догляд. Звісно, в голові молодої господині вирував рій думок і найголовніша з них неспинно свердлила мізки: як звести кінці з кінцями. Зрештою, ота мозкова атака наворожила розв’язку: жінка взялася за розведення свиней в’єтнамської породи. Тим паче, якраз на ту пору їй подарували свиноматку-«в’єтнамку», тож відразу придбала і другу.

Чому в епіцентрі господарського задуму стали свині саме цієї породи? У відповідь на це запитання пані Інна може навести безліч вагомих аргументів, а також дати фахові коментарі. Я ж назву лише кілька з них. Найперше – за «в’єтнамцями» легко і зручно прибирати, бо надто «чистоплотні й акуратні»: із сіна-соломи у клітці  вимощують «житло», а в іншому кутку – відхоже місце. По-друге, свині цієї породи – стадні тварини, дружелюбні одна до одної. Млинівчанка пригадує, як одна свиноматка опоросилася в одній клітці,  інша – неподалік. Роз’єднала їх, а за тиждень забула зачинити двері в клітці, відтак свиноматки оперативно  скористалися забудькуватістю жінки: поселилися в одній клітці й стали мешкати «комуною». Причому,  за кілька днів поросята «мамами» не перебирали - хто до якої присмокчеться, ту і «доїть»! До речі,  некастровані кнурики-«в’єтнамці» також досить спокійні.

По-третє, «в’єтнамці» невибагливі до їжі, пасуться будь-де і за будь-яких умов. Пані Інна наводить цікавий приклад: скажімо, яглицю смердючу ні корова, ні кінь, ні коза не вживають – відвертають морди, хоча цієї трави вистачає в багатьох місцях. Отож господиня запрягає коника, косить траву і тварини залюбки смакують  смердючою смакотою. До речі, також апетитно їдять сіно, ячну солому, жолуді, влітку – яблука, гарбузи, сиру картоплю. Власне, звичайні свині такою їдять такі корми, але у «в’єтнамців» апетит значно кращий.

Свиноферма на…  асфальті

Крім того, свині в’єтнамської породи швидко звикають до господаря, а також мають стійкий імунітет. Може, це пояснюється тим, що один із предків «в’єтнамців» – дика свиня. Втім, хоч як оцінювати  високий імунітет: з одного боку – це добре, а з іншого – чималий мінус. Річ у тім, що до африканської чуми свиней «в’єтнамці» частково стійкі. Якщо звичайна свійська свиня після зараження АЧФ загине за добу-другу,  вилікувати її майже неможливо, тому тушки тварин спалюють, запроваджується карантин та інші протиепізоотичні заходи, то заражені АЧС «вихованці» млинівчанки можуть кілька місяців комфортно почуватися, тобто мимоволі стають  переносниками страшної хвороби. До речі, в науковій літературі йдеться про те, що «в’єтнамці» з цією хворобою можуть до восьми місяців залишатися в «свинячому строю». На щастя, ця страшна недуга обминала господарський двір Інни Приступи, хоча у неподалік фіксувалися випадки загибелі тварин.

На домашній свинофермі найплодючіша хрюша-мама менш як 12-13 поросят не приводить, а бувало, що і 16: до речі, ця цифра на даний час рекордна.

А тепер про забійну вагу: середній варіант – 60-80 кілограмів, хоча можна «витягнути» і на 100-120 кілограмів: таку вагу «в’єтнамці» на домашніх кормах можуть набрати за місяців 14-15. Хоча на концкормах з гормонами та іншою хімією можуть таких кондицій досягти за 6-8 місяців, однак пані Інна  до таких експериментів у системі відгодівлі  не вдається. Якщо на забій свинку чи кабанчика відправляти восени, то м’ясо з них після трави таке соковите, що від рота не відірвати. А сало – справжній український снікерс. Особливо якщо зимою кормити кукурудзою і пшеницею, а влітку – травою, то пласти сала і м’яса чергуються і створюють додаткові смакові та апетитні стимули. 

Гібрид від Інни Приступи

Зазвичай млинівчанка доглядає дві свиноматки, а торік - аж чотири! Тому й не дивно, що саме минулого року поголів’я свиней на подвір’ї пані Інни зросло аж до тридцяти шести! Якщо врахувати місцезнаходження «свиноферми», якої, до речі, не видно і не чути довкіл, то на часі млинівчанці проводити семінари з багатьох питань свинарства. Зрозуміло, акценти при цьому робити на тому, як майже на асфальті заробити копійку, прогодувати родину та ще й при цьому одержати задоволення від цікавого і навіть трішки прибуткового домоводства.

А ще Інна експериментує – диплом і знання природничо-географічного факультету педагогічного інституту дають таку можливість: жінка схрестила самця-мангала і самку-в’єтнамку». Певною мірою хвилювалася, адже кнурі-мангали швидко набирають вагу і досягають переконливих антропологічних параметрів, зокрема, вага їх може сягати 350 кілограмів! Втім, перший генетичний досвід завершився успішно і можна стверджувати, що жінка вивела гібрид, який із часом, ймовірно, внесуть у різного роду наукові каталоги. Хто зна: може, колись руки дійдуть і до написання дисертації…

Фото автора

Втім, млинівчанка і далі експериментує: спілка науки і господарського досвіду дає чудовий житейський результат. Отож якщо хтось починає скаржитися на долю, то нехай скористається досвідом Інни Приступи: за клопотами немає часу на скарги. І хоч статків не нажила, але й кусня хліба ні в кого не просить. Слава Господу, заробляє на прожиття своїм розумом і руками. То чому б іншим не спробувати?...