20 лютого 2019 року згорьована родина, закутана у зимову хустину печалі Війниця, засмучена Млинівщина попрощалася зі своїм сином, братом, батьком, односельцем і земляком 37-річним Русланом Кондратюком.

Руслан Кондратюк – воїн 24-го мотопіхотного батальйону окремої мотопіхотної бригади загинув 15 лютого цього року біля міста Мар’їнка Донецької області: з боку окупованого Донецька ворог із протитанкового керованого ракетного комплексу обстріляв військовий автомобіль ГАЗ-66, який заїжджав на позицію. Ракета потрапила в кабіну, відтак троє українських військових одержали поранення. Руслан Кондратюк, який перебував за кермом автомобіля, помер від мінно-вибухових травм і поранень, несумісних із життям.

Так у Війниці зустрічали загиблого Героя. Фото з мережі Інтернет

 Горе, яке спіткало родину Кондратюків, тривожним набатом постукало в кожну оселю нашого краю та за його межами. Тисячі людей прийшло провести в останню земну дорогу Героя, розділити печаль його родини. Заніміли в печалі мама, батько, сестра, двоє неповнолітніх діток, рідня. У скорботному мовчанні односельці.  Застигли в заціпенінні  учасники антитерористичної операції на сході України – цього прохолодного дня їм довелося поховати ще одного захисника Вітчизни…

Труну з тілом захисника України учасники бойових дій на Донбасі від рідного порогу загиблого занесли до Війницького Свято-Троїцького храму, де священики УПЦ Московського патріархату відправили чин похорону.

Фото з мережі Інтернет

«Ти  йшов там, де був відчай...»

На сільському кладовищі відбулося прощання з Героєм. Надгробну промову виголосив настоятель Млинівського Свято-Михайлівського храму ПЦУ  – військовий капелан о. Тарас  (Варварук). Він, зокрема, зазначив:

- Більш як 500-річний млинівський сивочолий край зустрів закривавлену одежу своєї дитини, свого сина Руслана, притулив ту одежу до своїх грудей і… плаче. Бо північний наш сусід, який цинічно називає себе «старшим братом», перетнув нитку життя своєю кістлявою рукою тому, кого ми сьогодні називаємо воїном, захисником, Героєм України. Сьогодні наш високопреосвященнійший архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, капелани України, воїни схиляють свої голови і низько вклоняються до землі цьому селу, яке подарувало нашій Україні людину, яку називаємо Героєм. Низько і до землі вклоняємося тобі, дорога мамо, і тобі, дорогий батьку, за те, що з материнським молоком передали своєму сину не лише любов до життя. Не лише випустили його в світ, а передали йому велику любов до України. Як легко сказати «Я люблю Україну!» і тобі після цього поаплодують. І як непросто сказати «Я люблю Україну!», коли після цих слів треба взяти зброю в руки і захистити свою рідну Україну.

Нам завершення о. Тарас наголосив:

- Хай твоя душа, Руслане, яка розлучилася з тілом, переселиться до Господа Бога і знайде гідну відповідь за все своє життя, бо ти гідно виконав свій громадянський обов’язок. Ти йшов там, де був відчай, йшов там, де сльози, йшов там, де печаль, де було складно. Хай стежина до твоєї могили ніколи не заросте, а пам’ять про тебе завжди буде у наших серцях.

«Без таких як Руслан не було б незалежної України»

Хвилюючими і щемливими були слова в.о. старости Війницького старостинського округу Михайла Пуцака.

- Руслан віддав своє життя за Україну, за нас, захищаючи рідний край на передовій від російського агресора. Я впевнений, що без таких хлопців, як Руслан, не було б незалежної України.

Михайло Володимирович розповів про віхи біографії мужнього захисника України: навчався у Війницькій дев’ятирічці, після її закінчення вивчився на механіка в Мирогощанському аграрному коледжі. Працював в СВК «Нове життя» бригадиром, механізатором, а також охоронцем в ПП «Агро-Експрес-Серіс». Любив свого сина і дочку, з шаною і повагою ставився до своїх батьків, був хорошим і надійним товаришем.

 У грудні 2016 року зголосився добровольцем захищати кордони України від російського агресора. Служив в окремому розвідувальному  батальйоні. У 2018 році вдруге зголосився на військову службу за контрактом. На жаль, 15 грудня під час виконання бойового завдання в його автомобіль влучила ракета агресора, який і далі веде підступну війну, порушуючи Мінські домовленості. Травми, які одержав Руслан Кондратюк, були несумісні з життям.

«Віримо, що він повернеться в назвах вулиць…»

Слово прощання виголосив і військовий капелан батальйону, в якому служив наш земляк.

- Він пішов на Донбас, щоб нести світло миру. Про таких казав Господь, що їх назвуть синами Божими, бо це - миротворці. Ми віримо і будемо молитися, щоб Господь послав родині загиблого воїна утішителя – Святого Духа. Віримо в те, що завдяки таким хлопцям, як Руслан, здобудемо перемогу. І будуть гнані вороги, і падатимуть від нашого меча. Вірмо, що місцева влада достойно вшанує пам’ять Руслана. Віримо, що він повернеться в назвах вулиць, парків, алей.

Лунає прощальний солдатський салют. Ще один захисник відійшов у вічність. Нехай вічною і світлою буде пам’ять про нього. Поминаймо його в наших молитвах, бо він віддав за кожного з нас своє життя…

Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет