Стиліст-шопер Ольга Вінницька поділилася секретами та тонкощами професії з Номер1 і розповіла, чому покинула стабільну та престижну роботу і почала творити.

«У першому класі закохалася в найкрутішого хлопця нашого будинку і школи із 7-го класу»

– Мені відомо, що за фахом Ви юрист, та попри це  Вас більше знають як стиліста …

– Юрист-стиліст гарно звучить (сміється, – авт.). Насправді юриспруденція – це також моє. Я навчалася у 5-й школі, там поглиблено вивчила іноземні мови, і мої батьки дуже хотіли, аби я вступила до вишу на факультет іноземних мов. Але у мене були власні мрії та амбіції і я свідомо обрала юридичний факультет. У 17 років пішла працювати до суду. Думала собі, вивчившись на юриста, піду працювати, зможу допомагати людям. Можливо, тоді дивилася на світ крізь рожеві окуляри, але зараз вже знаю, що все не так просто, як здавалося на перший погляд. Мені дуже подобалась адвокатура, але якщо ти вже працюєш адвокатом, то не завжди захищаєш невинних. Іноді трапляється так, що доводиться захищати людей, які скоїли злочин.

У подальшому, вже коли працювала на іншій роботі і бачила, що справа набуває не дуже правильного розвитку, мені це не подобалося. Та мені казали: «Ти ж юрист, знайди щось…». Такі ситуації йшли врозріз із моїми переконаннями і цінностями, тому сталося так, як сталося.

– Що підштовхнуло Вас до такої кардинальної зміни професії?

– Красиве вбрання любила ще з дитинства. Пригадую, коли ходила в дитячий садочок, багато одягу мені передавалося у спадок від старшої сестри. Дуже любила сукню в горошок і теплий червоний комбінезон, поки не вимастила його фарбою. Досі живе в пам’яті яскравим спогадом момент, коли хресний привіз із Польщі моє перше пальто-пуховик червоного кольору, і перші туфлі на каблуку, а також святкову сукню, пошиту на замовлення на випускний у 3-му класі. Завжди хотілось відрізнятися, і  це було для мене найбільшим щастям. У 90-х роках навчалася у школі, тоді такі часи були, що коштів бракувало, одяг був одноманітний, а мені хотілось виділятися. Саме в той час почала придумувати свої «фішки» – то шарфики пов’язувала, то підтяжки носила. У юності хотіла піти на курси крою і шиття, але в той час професійна освіта не була престижною, мене це відштовхнуло. Одного разу побачила оголошення про проведення курсів стиліста і записалася просто з цікавості. Там нас навчали не лише теорії, а й практики. Мене це дуже захопило. Згодом пішла з подругами по магазинах і за копійки підібрали їм потрібні речі, які вигідно підкреслювали їхню зовнішність. Одяг – надзвичайно важлива складова образу людини. Ти можеш бути дуже цікавим співрозмовником, доброю і класною людиною, але про це люди дізнаються вже після певного часу спілкування. У наш час, як би це не звучало, при зустрічі перше, що оцінюють – зовнішній вигляд, тому багато людей не можуть себе реалізувати. Грамотний образ змінює людину не лише зовнішньо, а й внутрішньо, вона стає впевненішою. Адже одяг приносить емоції, і коли почуваєшся красивим – ти щасливий. З особистого досвіду можу сказати, що люди, які змінювали свій образ,  отримували підвищення на роботі, знаходили кохання та друзів. Це так класно, коли ти виконуєш свою роботу і при цьому вона частково відкриває певні перспективи для клієнтів.

– А яким було Ваше дитинство, поділіться спогадами?

– У дитинстві чіплялася до всіх бабусь і вважала, що вони всі мої рідні. У садочку «робила зачіски» вазонам, а в той час було важко знайти вазони для купівлі, то моїй мамі пощастило знайти потрібні зв’язки, щоби замінити пострижені вазони на нові. А коли мене приводили в садочок у 2 роки і моя мама йшла на роботу, я знімала банти, запихала сукню у колготки і всім казала, що я Василько (сміється, – авт.). У першому класі закохалася в найкрутішого хлопця нашого будинку і школи із 7-го класу і приходила до нього додому гратися, малювати, читати книжки. У нас була дружба, і я досі не розумію, як він мене брав з собою у хлопчачу компанію.

«Працювала начальником юридичного відділу, але врешті-решт мені ця робота перестала приносити задоволення»

– Професія юриста – престижна,  особливо якщо маєш стабільну і добре оплачувану роботу. Натомість стиліст у Тернополі – це щось таке аморфне. Не страшно було міняти професію  і взагалі, як зреагували рідні та близькі?

– Я розуміла, що в той час для Тернополя – це дико, люди не були готові. Працювала начальником юридичного відділу, але врешті-решт, мені ця робота перестала приносити задоволення. Маючи певні заощадження і можливість деякий час не працювати, подумала, що я можу дозволити собі робити те, що мені подобається, і звільнилася з керівної посади. Коли сказала близьким і рідним про те, що буду працювати стилістом, вони, мабуть, подумали, що я якась дивакувата, казали, що фільмів передивилася. У них в голові не вкладалося, як можна залишити стабільну роботу з гарною посадою, тим паче вони знали, що я планувала стати адвокатом. Найбільше шокувала маму. Мабуть, зі сторони це дійсно виглядало дивно, але я така людина, мені не цікавий кар’єрний ріст, маю просто горіти справою, а так сталося, що стилем я горіла.

– Як знаходили клієнтів, було важко?

– Через «сарафанне радіо» – хтось комусь сказав, десь у Фейсбуці прочитав і закрутилося. Почали запрошувати на тренінги спікером. Згодом дізналася, що у Тернополі, окрім мене, з’явилися стилісти-шопери. Насправді дуже тішуся цьому. Бо 10 років тому, коли жінка збиралася на якусь подію, навіть мови не йшло про те, аби звернутися до візажиста. Казали: «Два ока намалюй і йди». А зараз ми бачимо на кожному кроці салон краси, люди почали розуміти цінність власної зовнішності. Спочатку мої клієнти були дещо налякані, бо надивилися телешоу, де стилісти палять або викидають речі, роблять образливі зауваження, наприклад, у тебе надмірна вага – худни. Також заважала стереотипна думка про те, що послуги стиліста – це дорого, а для купівлі одягу взагалі потрібна якась космічна сума. Але ж це міф! Жодна людина не ходить гола, вона все одно купує одяг. Для прикладу, жінка вибірково купить блузу, через місяць зрозуміє, що не має штанів, які б до неї пасували, придбає штани, які потім навряд чи одягне. Якщо записувати такі покупки, то стане зрозуміло, що на одяг ми витрачаємо багато грошей, а з того, що висить у шафі, носимо максимум 40%. Часто буває, що одяг не завжди пасує людині, бо коли його купують, керуються принципом «А в сусідки таке саме» або бачать, що в рекламі це гарно виглядає. Та кожна людина – індивідуальна, і те, що гарно лежить на одній жінці, може тільки підкреслювати невигідні частини тіла в іншої.

– Наші люди не часто звертаються до послуг стиліста, бо це ж визнання того, що у тебе немає власного смаку, чи не так?

– У них говорить лише страх. За кордоном, якщо ти скажеш, що з тобою працює стиліст, це означатиме, що ти успішна людина. Інколи клієнти хвилюються і просять нікому не розповідати, що я їх консультую. Є й такі, які мають дуже гарний смак до вбрання, але звертаються до мене за послугами, бо банально не мають часу для того, щоби ходити по магазинах та обирати. Їм потрібно лише прийти, переміряти обраний мною одяг та придбати те, що сподобається.

– Знаєте, якось дивно виходить, люди не хочуть іти до професійного стиліста, але охоче вірять продавцям на ринку, коли вони рекомендують ту чи іншу річ…

– Завжди кажу, якщо ти хочеш почути про те, яка ти красива та приголомшлива, йди на ринок, там тобі про це скаже кожен продавець (посміхається, – прим.авт.)

«Люди копіюють один одного, хочуть виглядати, як хтось. У мене таке враження, що вони не ідентифіковані»

– Були думки зайнятися чимось іншим, окрім стилістики?

– У цьому «варюся» уже 3 роки, хочеться трохи більшого. Минулого року була можливість відкрити магазин, та коли я заглибилась у планування, зрозуміла, що втілити це на даному етапі важко. Не хочу бачити у себе в магазині будь-якого одягу, адже, на мій погляд, він має бути якісним, а це не дешево. В Україні найбільше охоплений ринок дешевого одягу і дорогого, а золота серединка – ні. Навіть у Тернополі купують те, що дуже дешеве або дуже дороге, а  сегмент ринку з якісним одягом і помірною ціною залишається поза увагою. Зрештою зрозуміла, що не готова, бо відкривши магазин, ти вже не стиліст, а бізнесмен, бо думаєш про оренду приміщення, працівників, доходи і витрати. Зараз у мене в планах підкорення сфери, де можна поєднувати творчий і скрупульозний підхід, але що це, поки не можу сказати.

– Що входить у Ваші обов’язки як стиліста-шопера і як будуєте роботу з клієнтом?

– Для початку спілкуюся з людиною, намагаюся зрозуміти, хто вона, чим цікавиться. Що хоче за допомогою одягу розповісти світу і що хоче отримати. Також з’ясовуємо, де працює. Адже якщо, припустимо, клієнт працює у державній структурі, то стиль одягу в основному діловий, а якщо фітнес-тренер, то одяг пасуватиме у стилі кежуал. Після цього розраховую пропорції гардеробу, тобто скільки речей і в якому стилі повинно бути, і узгоджуємо бюджет. Потім займаюся підбором образів, показую їх клієнту, і коли вже у нього є необхідна сума для покупок, ми йдемо на шопінг. Інколи йду до клієнта і роблю ревізію одягу в шафі.

– Як Ваші клієнти ставляться до таких ревізій?

– По-різному, але найважче викинути реально страшні речі. Часто чую фрази на кшталт: «Ой Боже, це мої улюблені чоботи, у них ще студенткою ходила і купила їх на першу стипендію», «Це пальто ще моєї мами», «Ой, це для дому або в ліс». У таких випадках, якщо це якась сімейна реліквія, то рекомендую такий одяг сховати, аби він не висів у шафі, ну а в ліс у нас люди не так часто ходять, як виправдовують купу одягу для походу туди. Взагалі не розумію людей, які вдома ходять у заплямованому одязі з дірками, адже це впливає на самооцінку і не тільки. Змоделюю вам ситуацію: жінка, коли йде в люди чи на зустріч із подругами, гарно одягається, робить макіяж, зачіску – так вона заявляє світові, що красуня. А вдома одягає розтягнутий одяг із дірками і краса зникає. У той же час чоловік іде у справах і бачить навколо красивих жінок, а вдома що його чекає? Ось така аналогія. Для людей ми гарні, а у своїй сім’ї дозволяємо собі бути страшними. Мені це дивно, вдома повинен бути адекватний одяг. Краще підібрати 5-6 речей, які пасують, і їх спокійно можна протягом 2-х тижнів міксувати між собою так, що це буде кожного дня новий образ.

– Якими основними якостями повинен володіти спеціаліст Вашої галузі?

– Якщо говорити про психологічні якості, то це здатність виходити за межі звичайних уявлень, креативність, вміння уникати стереотипних суджень, бачити деталі, мати уяву, багату фантазію, свободу мислення, інтуїцію.

Окрім цього, стиліст-шопер повинен бути трішки психологом, адже клієнт іноді переживає або соромиться на початку співпраці, і це нормально, тому що він впускає незнайому людину у свою зону комфорту. Також потрібно добре розбиратися у людях, тобто зрозуміти їхні потреби і підібрати такий гардероб, який дозволить клієнту почуватися впевнено і комфортно. Крім того, персональний шопер повинен бути гранично тактовним і терплячим, комунікабельним і одночасно ненав’язливим, легким, вміти швидко знаходити спільну мову з будь-якою людиною, могти не лише слухати, а й чути. Але це не роль дівчинки на побігеньках. Це – професіонал своєї справи, який формує для клієнта комфортний і стильний гардероб, економлячи його час, гроші та організовуючи співпрацю максимально комфортно. А окрім психолога, потрібно бути трішки подругою, інакше нічого не вийде. Ну і куди ж без почуття гумору. Щоби стати успішною в цій справі, потрібно безперервно розвиватися, вчитися, шукати нові джерела натхнення, цікавитися не тільки сучасною модою, а й її історією. І маючи базові знання, потрібно часто відвідувати тренінги, вебінари, але головне – не боятися критики і експериментів. Професія стиліста-шопера потребує повної самовіддачі і непідробного інтересу до всього, що пов’язано з красою і модою.

– Зараз дуже багато молоді перебуває у гонитві за брендами, якщо ж бракує коштів – то за репліками. На Вашу думку, чому так багато уваги приділяють назві, а не змісту?

– Молодь думає, що вони набачені, надивлені і начуті, адже слідкують за життям фешн-блогерів, які образно «парять», молодь думає, якщо так одягатися, то це модно. Мабуть, так трапилося тому, що раніше вибору не було. За мого дитинства ти приходив у магазин за штанцями, а там усього 2 фасони. Через це ми були усі схожі. Зараз же ринок великий, та все одно люди копіюють один одного, хочуть виглядати, як хтось. У мене таке враження, що вони не ідентифіковані. Часто помічаю людей у маршрутках із сумками відомих брендів «Версаче» (ціна від 500 євро, – авт.), «Майкл Корс» (ціна від 150 євро – авт.). У чому зміст? Адже це виглядає дико. Зараз можна придбати якісну сумку українських дизайнерів чи просто «ноу нейм» і виглядати органічно та стильно. У Тернополі взагалі забагато уваги приділяють брендам. Мої друзі, які приїздять у гості, інколи говорять, що не готові у центрі гуляти, бо всі в нас одягнені, ніби моделі. До речі, люди, які мають кошти, ніколи нічого не доводять, вони одягають дорогий одяг, але не хизуються ним, адже це дурний тон. Мені розповідав один хлопець, що декілька років тому він познайомився з дівчинкою, вона йому сподобалась, почали зустрічатися. Через деякий час питаю у нього, як справи, а він відповідає: «Я не можу з нею бути, вона ненормальна якась. Ми пішли з нею в парк, а вона мені каже: «Дивись, це у мене пальто «Зара». Я мовчу, а вона дістає цінник із кишені і мовить: «Це справжня «Зара», дивися». Бувають і такі люди, хворобливо помішані на брендах.

«Чоловіки просто перекладають відповідальність на мене зі словами: «Олю, я тобі довіряю»

– Чи не отримували Ви пропозицій від тернопільських магазинів, мовляв, веди своїх клієнтів усіх до нас?

– Звісно, такі пропозиції були. Але кожна людина індивідуальна, у Тернополі немає таких магазинів, де можна придбати все – від аксесуарів до верхнього одягу. Тому я розглядаю асортимент усіх магазинів, адже вони також є різних стилів та напрямків. Взагалі стараюся для своїх клієнтів просити знижки, сама на цьому не заробляю. В ідеалі хотілося б співпраці з магазинами такого формату, коли, знаючи параметри клієнта, підібрала б одяг, забрала його і привезла клієнту, він відібрав, що сподобалось, а я вже повернула залишки і кошти за товар. У нас містечко не велике, власники нічого не втрачають при цьому, а для людей – це зручно.

– Скільки часу потрібно для шопінгу, аби підібрати гардероб?

– За загальним правилом, не менше 3-х годин, інколи буває і вісім. Тут не вгадаєш.

– Чоловіки часто звертаються до Вас за допомогою?

– На початку моєї роботи клієнтів-чоловіків було небагато, думаю, вони почувалися не дуже комфортно. Зараз уже маю постійних клієнтів-чоловіків. Відверто кажучи, з ними працювати простіше. Бо з жінкою інколи домовишся, а вона все одно почувається невпевнено, психологічно не готова до змін. Чоловіки ж просто перекладають відповідальність на мене зі словами: «Олю, я тобі довіряю».

– Яка мінімальна і максимальна сума, яку витрачали Ваші клієнти на гардероб?

– Найбільша – це 30 тисяч гривень, найменша – 3-4 тисячі гривень. Якщо у клієнта коштів небагато, то пропоную їхати в Київ на час сезонних знижок. Цього року, для прикладу, в столиці ми із клієнткою витратили заледве 7 тисяч гривень, при цьому оновили весь гардероб, навіть купили верхній одяг. Буває таке, що і в інтернеті замовляємо. Знову ж таки все залежить від бюджету клієнта.

«У мене є клієнти, які після нашої спільної роботи за півроку не купили собі жодної обновки»

– Ви кожного разу різна, але найбільше мене захоплює те, як невимушено підкреслюєте свій образ легкими хустками. Як довго формувався Ваш стиль?

– Якби ви побачили моє фото в проміжку між 7-10 класом, то впевнена на 100%, що запитали би: «О Боже, Олю, це ти?»  Річ у тім, що в той час, коли дівчатка ходили у сукнях, я одягала широкі штани з матнею і кишенями, мої руки були у «фенічках», мала шкіряну косуху із шипами і бандану. Згодом зрозуміла, що насправді стиль – це як тобі комфортно. І ще важливо, що ти хочеш донести комусь.

Інколи я проста і вільна, а бувають моменти, коли екстравагантна або стримана. Мій образ сформований методом спроб. Одне знаю точно: ніколи не одягну одяг, який може спотворити мою фігуру.

– Багато хто вважає, що мода і стиль – поняття тотожні. Що думаєте Ви з цього приводу?

– Мода – це те, що актуально на даний момент. А от коли людина здатна використати моду для себе, поєднати її цілісно і виглядати гармонійно при цьому, то це вже стиль. Мода ж змінюється кожних 3 місяці, а свого стилю можна притримуватись усе життя.

– Яка найдорожча річ у Вашому гардеробі?

– Вважаю, що не витрачаю великих коштів на одяг для себе. Найдорожча покупка обійшлась мені у 12 тисяч гривень, це був верхній одяг. На сукні більше 2500 грн. не витрачаю, не бачу в цьому змісту. Можу придбати собі відносно дороге, але добротне взуття.

– Я б віднесла Вашу професію до, жартома кажучи, «небезпечних» у тому сенсі, що, наприклад, коли хтось дізнається, що у тебе юридична освіта, то зразу виникає більше десятка запитань про якісь життєві ситуації і закінчується фразою: «Ти ж юрист, допоможи». Вас також завалюють запитаннями, мотивуючи це тим, що «ти ж стиліст»?

– Я вже змирилася з цим. Просто я така людина, мені важко відмовляти. Та попри це бувають такі персони, які споживацтвом займаються, при цьому не визнають моєї професії. Для мене це не дуже приємно. Я ж не приходжу до знайомих у магазин і не кажу, дай мені жменю цукерок, тобі що, шкода? Були такі часи, коли зранку прокидалася і бачила у Фейсбуці, Вайбері, Телеграмі сотню повідомлень зі словами і фотографіями: «Купувати це чи ні?», «З чим цей одяг можна міксувати?», «А який колір мені пасує?», «Що ти думаєш про цей фасон?». Півдня витрачала на відписки, а потім зрозуміла, що пора завершувати цю промо-акцію.

– Де навчають на стилістів, чи є якісь університети і школи?

– Курси, які проходила, вів Рост Дікой. Зараз уже є багато різноманітних шкіл. Можна навчатися онлайн, брати участь у вебінарах. Звісно, мені б хотілося потрапити до школи стилю в Мілані. Там зовсім інший рівень, після отримання диплома є можливість працювати з брендами, що спеціалізуються на високій моді. Але навчання там дуже дороге – близько 15 тисяч євро.

– Можливо, запитання не зовсім коректне, але чи допомагаєте Ви одягатися відомим тернополянам? Якщо так, то яким?

– Так, серед моїх клієнтів є досить відомі та знані люди. Але вони не хочуть афішувати того, що користуються моїми послугами. Головна умова нашої співпраці – щоби ніхто про це не знав, тому вибачайте, не можу повідомити подробиць (посміхається, – авт.)

– Чи залежить якість Вашої роботи від настрою?

– Взагалі я людина дуже емоційна. Якщо прокинуся зранку не в гуморі або побачу за вікном дощ, можу відмінити чи перенести усі зустрічі, якщо це не стосується стилю та одягу. Займатися шопінгом із клієнтами можу в будь-яку погоду, від цього у мене покращується настрій.

– Послуги стиліста-шопера – це дорого?

– Я так не вважаю. Був такий час, коли я себе недооцінювала і вважала, що в моєму вмінні підбирати одяг нічого такого немає. Тоді думала: «Блін, а за що брати гроші?» Тому часто робила знижки і почувалася некомфортно, коли отримувала винагороду за свою працю. Вже зараз знаю собі ціну, адже розумію, що правильно підібраний гардероб дозволяє людям економити. У мене є клієнти, які після нашої спільної роботи за півроку не купили собі жодної обновки, бо всього вистачає, а інші змогли відкласти на класну подорож, бо ті кошти, які би йшли на непотрібний одяг, спрямовували в інше русло.

– Скільки років Вашому наймолодшому та найстаршому клієнту?

– Наймолодшою була 17-річна дівчинка, а найстаршому – 56-ть.

– Ви з усіма клієнтами працюєте чи дозволяєте собі обирати?

– Я працюю не з кожним. Був випадок, коли працювала з жінкою і вона була мені дискомфортною. Не скажу, що це погана людина, навпаки, дуже хороша, але не моя. Вона мене не чула, не розуміла, була нечесна. Між мною і клієнтом має бути довіра. Адже не випадково у нас є свій перукар, якому ми довіряємо, стоматолог чи терапевт. Те ж саме зі стилістом.

«Я не фешн-стиліст, «не впарюю» модні речі, для мене на першому місці – гармонія внутрішнього і зовнішнього в людині»

– Коли знайомишся з чоловіками, на що звертаєш увагу? Професійним оком оцінюєш одяг чи все ж таки спілкування?

– Трішки присутня професійна деформація (посміхається, – авт.). Коли я працювала у банківській сфері, то дуже часто, гуляючи містом, ловила себе не думці, що от цій людині я би кредит дала, а цій – ні. Не можу сказати, що не оцінюю зовнішнього вигляду людини, оцінюю звісно, але говорю про це вголос тільки тоді, коли самій людині цікава моя думка. В очі, звісно, кидається щось красиве, але на власному досвіді знаю, що не все те золото, що блистить. Для мене у чоловіках важлива

охайність, чисте взуття, попрасовані речі, коли немає бруду під нігтями, а вміння себе подати вже підкоректую в разі чого.

– Ваша філософія – це…

– Допомогти людині відкритися, аби вона відчула, що виглядає на мільйон, що людина яскрава внутрішньо і зовнішньо. Я не фешн-стиліст, «не впарюю» модні речі, для мене на першому місці – гармонія внутрішнього і зовнішнього в людині.

– Як професіонал, що би Ви порадили жінкам, які хочуть оновити гардероб? Можливо, є правила, яких варто дотримуватись?

– Перед тим як формувати гардероб, щоби стильно, модно і недорого одягатися, потрібно визначити, що вам підходить у кольоровій гамі, для вашої фігури і відповідно до стилю життя. Потрібно прислухатися до себе і завжди запитувати, для кого ви одягаєтесь і для чого. Не гнатися за брендами. По-перше, бути одягненою з ніг до голови в одязі одного бренду – це моветон, а по-друге, бренд і якість – не завжди тотожні поняття. Не купувати фейковий одяг чи взуття, якщо немає змоги купити оригінал, це виглядає безглуздо. Зараз багато хороших і доступних марок українських виробників. Перед тим як купувати одяг, потрібно звертати увагу на приємний і якісний матеріал, рівні шви, вдалий покрій. Не варто забувати про акценти: шарфи, хустки, сережки, прикраси на шию, брошки, пояси та ремінці. Не купувати в емоціях одяг, який завеликий або замалий, речі на особливий випадок. Вони будуть просто лежати у шафі. Дуже важливо навести порядок у гардеробі і робити ревізії не менше двох разів на рік кожного сезону для того, щоб економити час зранку і точно знати, який одяг у вас є. Варто мати в гардеробі одяг, який практично з моди не виходить, тобто базові речі, і тоді вже доповнювати модними і трендовими речами. Щоби шопінг був правильним і приносив задоволення, потрібно відповісти на три запитання: чи я дійсно буду носити цей одяг, чи є до одягу комплектуючі (взуття, сумки, аксесуари) та чи це найбільш затребувана річ за  функціональністю. І бажано написати конкретний список речей, а не купувати в емоціях усе, що сподобається.