Відомо, що  в 1895 році у селі Циганах у пароха місцевої церкви о.Омеляна Глібовицького гостював Іван Франко зі своєю дружиною Ольгою та дітьми.

Сьогодні пропоную вашій увазі декілька розділів  із книги заслуженого журналіста України Петра Довгошиї «Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край», у яких розповідається про перебування геніального письменника і поета у Циганах.

Франко в Циганах: отець Глібовицький

Треба зазначити, що Глібовицький час від часу переписувався з Франком – як до приїзду його в Цигани, так і після. В Інституті літератури Академії наук  збереглося тільки шість листів священика до письменника. Лев Лепкий у своїх спогадах зауважує: « Франко приятелював з вуйком Глібовицьким. Професор Возняк показував мені одного разу цілу пачку листів вуйка до Франка й дивувався, що той замудрий був священик, та ще на селі».

Отець Омелян любив книги – в його помешканні в Циганах були три великі шафи з книгами, цією бібліотекою користувався і Франко.

Отець Глібовицький у листуванні з Франком аналізує життя свого «попівського сословія», нечисленної інтелігенції, а також громадсько-політичну ситуацію на Борщівщині. Гірко йому признаватися, що «нарід до ярма привик», а «інтелігенція бачить в тім своє «європейство», що краде з комори, з обори у бідного мужика чого попаде…» У цих словах – весь священик Омелян Глібовицький.

До Циган приїхала разом вся родина Франків: тато, мама, четверо дітей: восьмирічний Андрій, шестирічний Тарас, п`ятирічний Петро і наймолодша – трирічна – Ганнуся. Потім дружина Ольга з дітьми лишилася в селі, а Франко поїхав до столиці у справі свого затвердження на сподівану посаду доцента Львівського університету.

Майже два місяці (Дарія Глібовицька, сестра отця Омеляна, пише, що два-три місяці, хоча хронологія листування дещо звужує цей термін) родина Франків мешкала в подільському селі Цигани. Шкода, але гостинний господар не залишив жодного слова про Франкові вакації в Циганах – за нього це зробила його сестра. Її розповіді записав син Андрія Чайківського Микола.

Франко в Циганах: побут

Якби не Дарія Глібовицька, ми б так і не дізналися про цікаві деталі побуту Франків у Циганах. Адже через 32 роки після зустрічі з родиною великого письменника панна Глібовицька написала про те, що запам`яталося найбільше. «Якогось дня  пополуднє приїхали пп. Франки…Розпочали, нарешті, пп.Франки вживання свіжого повітря. Досвітками виходили в ліси, а деколи вертали вечером, несучи вдвійку гриби…» Справді, Франки любили природу, сам голова сім`ї понад усе любив «тихе полювання» - збирати гриби.

Продовжуємо цитувати спогади Дарії Глібовицької про побутування Франкової родини в Циганах: « Єго вдача така делікатна, уважливий на кожний крок свій, милий в обходженню, здобув собі симпатію в людей. Заінтересував собою місцевий нарід, а навіть жиди допитувались, що то за такий пан у єгомостя…»

Перебуваючи в Циганах, в родині місцевого пароха отця Глібовицького, Франко поводив себе, як звично: відвідував місцеву церкву, любив прогулянки селом, лісом, ловив рибу, «любив ходити босо і без блюзи» (Дарія Глібовицька). «Раз вечером іду коло церкви, чую – вечірня, дяка в співі переганяє якийсь сильніший голос. Не догадуюсь, що то Франко співає псальми. Темно, і Франкова стоїть коло крилоса, світить величезну воскову свічку. Рада, що всі зглядаються. Потім питалася, чи гарно співав єї муж, чи не знає Святе письмо краще дяка…», - це також зі спогадів Дарії Глібовицької.

Коли Франки покидали Цигани, родина Глібовицьких вирішила на добру пам`ять подарувати поетовим синам – Андрієві, Тарасові й Петрові – подільські сердачки. До самого від`їзду не встигли, тому вислали їх трохи пізніше. За словами відомого франкознавця, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Романа Горака, директора Львівського музею Івана Франка, у фондах цієї установи збереглася світлина, на котрій – Франкові сини в сердачках з Циган. Франки, очевидно, після від`їзду з Циган, як заведено, написали подячного листа Глібовицьким, до котрого долучили і листи, писані їх дітьми дітям священика.

… Поїхали Франки з Циган , закрутив їх вихор непростого львівського життя. Трохи погомоніли в селі й окрузі про візит до місцевого священика Франка й, напевно, б забули. Якби не окремі селяни, котрі свято в серці зберігали пам`ять про цю визначну подію для Циган, що навіки вписала це село в історію духовної української спадщини.

У 1956 році місцевий учитель української мови та літератури, а пізніше – засновник «Просвіти» в цьому селі Іван Стецевич встиг записати спомини селянки Полонії Царук, котра прислуговувала на плебанії тоді, коли там гостювала письменникова родина: « Найкращий покій був відведений гостям.  Снідали, обідали, вечеряли разом – Франки і Глібовицькі. Франко бував у місцевій церкві, читав «Апостола». Кілька разів ходив до скалецького лісу по гриби – сам, ранесенько, у солом`яному брилі, в білих домотканих штанях, сорочці. Одного разу його зустрів лісничий князя Сапєги і не пустив до лісу, думаючи, що той хоче красти дрова. Про Івана Франка нічого не знав, і лише за розпорядженням князя (після скарги Франка) йому було дозволено далі прогулюватися лісом. Любив слухати пісні. А Цигани тоді мали славний хор, хату-читальню «Просвіти» (заснував її отець Омелян – авт.). Зустрічаючись з селянами, не хотів, аби йому й дружині цілували руки. Дуже любив дітей, щедро наділяв їх монетами…»

Забута святиня в Дубівці

У Циганах на будинку проворства 9 листопада 1997 року, в день 125-ліття Богдана Лепкого, освятили меморіальну таблицю. Проте чи справді саме в цьому будинку і в цьому кам`яному циганському храмі перебував Франко? Збереглися окремі давні церковні парохіяльні книги, в котрих знаходимо записи про спорудження храму і будинку священика, зроблені наступником отця Глібовицького – отцем Дмитром Курдидиком, також активним громадським діячем. Спершу йде такий запис: «Дня 2 вересня 1903 р. скінчено мур церкви й розпочато роботу теслярську, в`єзанє даху. Д. Курдидик». Далі в старій церковній книзі читаємо: «Нова мурована церков в Циганах – будову розпочато в р. 1902, скінчено 1904, освячено 21 вересня 1905р. преосв. Григорій Хомишин, єпископ Станиславівський». Отже, нову церкву в Циганах споруджували недовго – якихось два роки.

Що ж до парафіяльного будинку в Циганах, то вимальовується схожа історія, теперішнє проворство почали будувати( чи перебудовувати) через кілька літ по смерті отця Глібовицького.

Отож, теперішнє приміщення парохії також зовсім інше – збудоване наново чи повністю перероблене. А щодо меморіальних таблиць на храмі і будинку пароха… Хай вони нагадують людям,  що в цьому далекому подільському селі лікував його природними принадами, щирим і добрим ставленням його жителів свою зболену душу великий син великого народу. І xай досі дивуються, за словами Дарії Глібовицької, «… що то за ксьондз писав такі цікаві листи до Франка»…

Який же висновок? Нову церкву в Циганах, котра і досі там стоїть, будували вже після від`їзду звідти отця Глібовицького, не кажучи вже про Івана Франка. Отже, не в цьому храмі служив отець Омелян і, певна річ, не в ньому був Франко. А в котрому? До побудови кам`яного храму в Циганах стояла невеличка дерев`яна церква, за свідченням старожилів – збоку від теперішньої і трохи вглиб подвір`я. Поки будували новий храм, стареньку маленьку дерев`яну церковцю погодилися продати в недалеке сільце Дубівку. В церковній книзі села Цигани є недатований запис: «За стару церкву одержалисьмо доси 400 корон». Можливо, сплата йшла частинами, оскільки таке невеличке село як Дубівка не змогло б дати всієї суми зразу.

Старожили стверджують, що цю дерев`яну церковцю Цигани також купили – у прадавній Скалі над Збручем: там вона стояла майже 200 літ, аж поки не вимурували нову, теперішню. Колишній мешканець села (на жаль, не підписався) в «Історично-мемуарному збірнику Чортківської округи» згадує, що в Циганах «збудовано кам`яну церкву і таку ж дзвіницю на місці старої дерев`яної церкви, що проіснувала 200 років. Її купило недалеке сільце Дубівка».

У цій же книзі, в анонімному невеличкому описі села Дубівка подано таку інформацію: «Після побудування нової церкви в Циганах 1904 р. українці Дубівки викупили стару 200-літню дерев`яну церкву з Циган і поставили церковцю у своїм селі».

Отож церкві в селі Дубівка – кількасот літ. І саме в її стінах читав «Апостола» Іван Франко, співав разом з дяком у часі служби Божої. Очевидно, на ній також би мала бути пам`ятна таблиця. Зараз цей храм не має жодного статусу: ані пам`ятки історії, ані архітектури, хоч з обох оглядів має для цього підстави. Він – на грані знищення , хоч церковна громада докладає зусиль для його збереження.