Ірина Мадзій

Ірина Мадзій

власкор газети "Вільне життя", журналіст, кореспондент

Король тенорів з-над Збруча

22.06.2019 17:13   Автор : Ірина Мадзій
Джерело: TeNews

Оперний співак, педагог, громадський діяч Мирослав Скала-Старицький (сценічний псевдонім Міро Скаля) народився і зростав у Скалі-Подільській.

Та доля розпорядилась так, що більшість років свого життя – період найвищого творчого розквіту - він прожив за межами рідного краю, за яким завжди тужив і до якого часто линув у своїх піснях.

На чужині він і знайшов свій вічний спочинок.

Завдяки щедрому вокально-музичному обдаруванню та наполегливій праці, надзвичайній вимогливості до себе, вірі у власні сили Мирославові Скала-Старицькому вдалось пройти непростий шлях від хориста у церковному крилосі в церкві рідної Скали-Подільської до найвідоміших оперних і концертних сцен світу.

Його знали, любили, йому аплодували в Європі й Америці. Про нього із захопленням писала світова преса.

У розкішному виданні паризької «Опера-Комік» на честь п'ятидесятиліття цього театру ім'я нашого талановитого краянина стоїть поруч із такими іменами як Еріва, Шаляпін, Кепура.

null

Як не парадоксально, його ім'я відкрилось нам зовсім недавно, у кінці дев'яностих. Педагог, музикант, краєзнавець Богдан Петраш детально дослідив біографію тенора, зустрівся чи не всіма його живими родичами і видав про нього дві книги. Саме завдяки його праці ми дізнались чимало нових, унікальних фактів із його біографії.

Пізніше хтось навіть назве повернення його ім'я для українців поверненням із забуття і небуття.

Мирослав Старицький народився у багатодітній родині спекотного літнього дня 13 червня 1909 року у Скалі-над-Збручем, таку назву колись мала Скала-Подільська.

Сім'я була працьовитою й інтелігентною. Батько – Григорій Старицький, дякував у Святомиколаївській селищній церкві. Він серед усіх дітей побачив яскравий талант Мирослава до співу, тому саме його брав з собою до церкви, де хлопчик співав разом із батьком і матір'ю Анастасією на богослужіннях у церковному хорі.

Мирослав ще навіть не діставав очима до батькових нот, але спів хору його заворожував і хлопчина намагався бути схожим на дорослих, старанно і впевнено виспівуючи партії на рівні з ними.

Син дяка мав багато обов'язків: сольно співав у хорі батька, допомагав у крилосі, читав Псалтир над померлими та був присутнім на усіх, навіть щоденних, Богослужіннях.

Пізніше М. Скала-Старицький згадував, що серед співаків скалецького хору були люди з такими голосами, що могли б спокійно зробити кар'єру на світових сценах, але «хто тоді в Скалі знав про якійсь опери?».

У 20-30 роках минулого століття митець співав та грав у мандрівних театрах ім. І. Тобілевича та Й. Стадника, в хорі «Думка».

Його голос запам'ятали і співробітники кооперативу в Борщеві, де Мирослав працював. Про це у своїй книзі згадує Богдан Петраш. Коли в час обідньої перерви хлопці вирішили заспівати пісню, їх своїм потужним голосом підтримав Мирослав Старицький і всі були приголомшені чистотою, інтонаційністю і колоритом цього голосу.

Юному Мирославові доводилось працювати, щоб заробити гроші для сім'ї. Праця була не творча, а його душа прагнула іншого. Він хотів співати.

Доля подарувала йому цей шанс. У 1937 році він виграв стипендію від Ценросоюзу і почав професійно займатися співом у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка.

Вже в часі студентства виступав на львівському радіо, а після завершення навчання стає солістом львівського оперного театру.

У 1942 році співак переїжджає до Відня і там уже залишається після закінчення Другої світової війни.

Про найплідніший період творчості співака за кордоном йдеться у статті вчительки, історика зі Скали-Подільської Оксани Ундерко «Постаті «з Божою іскрою в грудях»: короткий огляд літературно-мистецької спадщини Скали-Подільської», розміщеної у збірці «Перша ластівка LaSkala».

Віденська преса називала йогов иступи й успіхи «сенсаційними». Співак-патріот узяв собі псевдопім Міро Скаля від назви рідного містечка Скала.

Французький рецензент так написав про його виступ у Парижі: «Це найкращий голос, який мені доводилось чути».

На всіх своїх виступах Міро Скаля презентував себе як українського виконавця і до програми завжди включав твори українських композиторів.

Після віденської «Фольксопера» стає солістом паризької «Опера-Комік» (1947 р.) та гастролює по цілому світу: Європі, Північній Африці та Північній Америці.

У 1953 році фортуна знову широко відкриває двері у його долі – Старицький став першим тенором Королівської опери «Ля Моне» у Брюсселі. В його оперному репертуарі понад 40 партій. Виконавська майстерність М. Скала-Старицького незмінно викликала слова найвищої похвали у фахових критиків різних країн світу. Він заслужено здобуває від критиків найвищої оцінки, його називають «королем тенорів».

З 1963 року М. Скала-Старицький провадив у Парижі власну музично-драматичну студію, де навчав співу й акторської майстерності талановиту молодь українського походження.

Ось як згадувала про свого вчителя одна з його вихованок – Уляна Чайківська: «Майстер Старицький був передусім нашим приятелем, з яким ми могли заторкнути усі теми й усі питання, що ставали перед нами з будь-яких причин. ... Він вчив нас співати з подиву гідною енергією, бажав передати нам своє мистецтво, яким сам володів досконало».

М. Скала-Старицький прагнув виховати не лише співаків, артистів, а, насамперед, свідомих патріотів. Його учні вивчали українську мову та вимову, декламуючи вірші, читаючи уривки з прозових творів. Разом зі своїм керівником вони пропагували українське мистецтво на різних імпрезах країн Західної Європи.

Ось як в часописі «Українська думка» журналіст писав з приводу вокально-літературного вечора пам’яті Олександра Олеся: «Вечір розпочався доповіддю М. Скала-Старицького про життя і творчість поета. Доповідь мала наскрізь патріотичний характер, бо в ній доповідач висвітлив постать поета не як сентиментального лірика, а як революціонера».

Ще М. Скала-Старицький багато публікував критичних статей на музичні теми, мав великі плани щодо згуртування «українських Музик на чужині». Та, на жаль, все обірвала рання смерть співака.

В останні роки життя він ще зайнявся написанням «Спогадів», котрі не встиг дописати. Вони зберігаються поряд з його особистим архівом (понад 1,5 тис.одиниць збереження)  у Музично-меморіальному музеї С.Крушельницької у Львові і чекають на своїх дослідників…

Багато там листів, крізь котрі «червоною ниткою» проходить тема туги за Батьківщиною: «Чужина вбиває не засланням, а безнадією, самотністю і зайвістю». «Я нічого так собі тепер не бажаю, як вернутися додому. До Скали, до Львова, до Києва, на Україну». «Навіть листок із Стрийського парку у Львові вожу як реліквію». «Мені завжди ввижається Скала, прекрасна наша церква, читальня, старий замок, чую співи хлопців і дівчат по обох сторонах нашого коханого, болотистого Збруча».

А чи не пророчими виявились слова нашого видатного краянина до друзів, коли він, стоячи на площі перед паризьким «Ґрадн Опера» і спостерігаючи за відвідувачами знаменитої опери, сказав: «Як би я хотів, щоб вони звідси їхали до нас у Київ слухати опери. І вони будуть їхати, коли ми будемо вільними».

Помер король тенорів, наш геніальний земляк 17 лютого 1969 року в Парижі.

Для українців залишив величезну спадщину свого таланту, якою маємо пишатися, про яку не маємо права забути.

Ірина Мадзій


Читайте більше на TeNews.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews