Мені не подобаються люди, які замість називати речі своїми іменами, користуються обтічними формами. Я зрозуміла це ще в Одесі в 2014-му. Тоді всі ватники і сєпари на питання, то ви за чи проти України, відповідали, що вони за мир. Це дуже зручно — бути завжди за мир. Що ж тут поганого?

Особисто я від політика Святослава Вакарчука чекала чітких і жорстких меседжів під час передвиборчої президентської кампанії. Натомість було багато проповідей в стилі «ми за все хороше і проти всього поганого». Мені от і досі цікаво, за кого політик Святослав Вакарчук голосував на президентських виборах? Але таємниця голосування, нічого не поробиш.

Зараз же я спостерігаю за передвиборчою кампанією партії «Голос». Звісно, вона відрізняється від кампанії Зеленського по контексту. Та не по формату. Формат — ті ж самі концерти. Гречка в профіль. І я, звісно, розумію, що з вовками жити — по-вовчому вити. Тим більше, що українці точно не голосують за ідеологічні партії. Більшість орієнтується на персоналії та свої фантазії, упаковані політтехнологами для зручнішого вживання в примітивну телевізійно-серіальну жуйку.

«Голос» — партія правоцентрична. Вона сповідує європейські цінності, де права людини понад усе. У їхній першій десятці є кілька моїх хороших знайомих. Практично всі — з громадського сектору. Вони справді роками боролись з різними тіньовими схемами та викривали їх, ризикуючи благополуччям і власною безпекою. Вони — молоді та завзяті. І я, звісно, хочу, щоб партія «Голос» була у парламенті.

Та знаєте, що мене вкурвлює в цій ситуації? Неспроможність чи небажання домовитися з представниками демократичного табору і не конкурувати одне з одним на виборах. Бо ось дивлюсь списки мажоритарників на виборчих округах і розумію — при такому розпорошені голосів і ресурсів жоден кандидат від демократичних партій не пройде. Тут, в Одесі, знову переможуть колишні, вже перефарбовані регіонали.

Партія «Голос» активно бореться з «Європейською солідарністю» — це те, що я бачу в публічній площині. Ну, все правильно, всіх ворогів перемогли, чому ж не знищувати навіть ситуативно своїх?

Я знаю, що Петро Порошенко втратив купу шансів, будучи президентом України. Я знаю, що недореформована судова система — це і його персональний факап. Я впевнена, що у нього була реальна можливість позбутися одіозного оточення. Порошенко відгрібає зараз за всі свої косяки і помилки. Та я також знаю, що саме він найкраще працював на міжнародній арені, де ми мали слово і вагу. І цю вагу ми зараз з шаленою швидкістю втрачаємо.

Дуже смішно спостерігати за потугами опонентів, які звинувачують тих, хто голосував за Порошенка, у платних постах чи у близькості «до корита», як вони це називають. Я знаю, що у Порошенка персонально все буде добре. Але я не впевнена, що все буде добре в моїй країні, а отже і в мене. І я знаю, що саме це рухає моїми однодумцями — тими, хто розділяє сумніви і побоювання за курс держави.

Так от, про Вакарчука. Святослав, як на мене, досить схожий на Зеленського. За психотипом. Вони обидва звикли до обожнювання публіки, до поклоніння і захоплення. Звикли бути в центрі уваги. Звикли, що їхні слова сприймаються завжди і скрізь. Не люблять заперечень і несхвалення. Артисти — люди емоційні, нервові, вразливі, крихкі. Вони як ті дорогоцінні вази, з якими носяться і оберігають від пошкоджень.

Добре, що їх розділяє головне — Святослав має добру освіту і високий рівень інтелектуальної спроможності. І це дає надію.

І мені дуже хочеться, щоб у парламенті Вакарчук і «Голос» стали бійцями. Тими, хто зможе системно і постійно боротися за інтереси України. Хороші люди зі списку мають стати спроможними політиками. Принаймні я щиро їм цього бажаю.

Але поки що конфігурація майбутнього парламенту схожа на ту, де будуть діти і шакали. Діти не в сенсі віку, і шакали не в сенсі тварин. Наївні та хижі — ось хто буде в парламенті. У наївних є шанс стати загартованими і послідовними у своїх діях. Якщо лише не продадуться і не здадуться. А от у хижаків шансу стати людьми немає.

І про «Європейську солідарність». Так, голосуватиму за них. Мені в парламенті потрібні ті, хто зможе врівноважити наївність дітей і дати відсіч хижакам. Бо коли країна тоне, потрібне не нове обличчя, яке розкаже, як потрібно, а вправний шкіпер, який виведе корабель з моря, де штормить.