Українці здатні знаходити точки дотику і домовлятися. Якщо не красти і дійсно хотіти зробити покращення, то в нашій державі можна за короткий час і з незначними коштами гори звернути.

У цьому переконаний Володимир Кравець - голова Вишнівецької об’єднаної територіальної громади (ОТГ), а також – кандидат у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі №164.

«Закочуйте рукави і працюйте!»

- У минулому ви – успішний бізнесмен, аграрій. Чому ви пішли у політику?

- Мене у політику привела насамперед бездіяльність влади. Я дуже довго чекав на зміни. Власне, за 28 років незалежності народ так і не відчув полегшення, покращення. Ми пройшли два Майдани. Перший – без кровопролиття, інший – кривавий. Врешті почалася війна. Загинуло багато людей. Ми отримали тисячі переселенців. Але навіть це не спонукало владу змінитися.

Я не міг погодитися із недієздатністю місцевої влади, із корупцією на кожному кроці, починаючи від рівня сільського голови. Через це вирішив стати головою територіальної громади. Метою було показати всім, що і за короткий час, із незначними коштами можна зробити дуже багато. Але головне - не красти і дійсно хотіти щось робити. У червні я  прийняв рішення балотуватися до Верховної Ради. Не бачу іншого шляху: щоб змінити владу, треба йти у неї. Якщо у парламент зайдуть чесні і порядні політики, які знають, що слід вчинити, і вміють реалізовувати свої ідеї, тоді можна буде, як кажуть, гори звенути. Нардепи повинні розробляти і вносити на розгляд колег корисні для держави і народу закони та самі їх виконувати. Інакше, наша країна ніколи не стане правовою.

- Як тоді радите вирішувати проблеми на місцях? Адже досвід уже маєте…

- Проблеми на місцях є. У всіх фактично сферах. Втім, вони не є настільки глобальними, як «нагорі». Місцевим очільникам варто нарешті зрозуміти: ніхто із Києва не приїде і нічого для них не зробить. Стан школи, садочка, дороги у вашому селі чи місті цілком залежить від сільського чи міського голови, а також від керівників районних і обласних держадміністрацій. Закочуйте рукави і працюйте!

- Як дружина і доньки поставилися до вашого рішення йти на вибори до парламенту? Ви взагалі радилися із ними?

- Такі розмови, звісно, вдома були. Однак я точно знаю, що мої рідні до таких перспектив ставляться негативно. Вони добре знають мій характер. Їм відомо, як я ставлюся до будь-якої роботи. Вони хотіли б більше часу бачити мене вдома. І звичайно, - у сімейному бізнесі. У мене зараз надто мало часу є на те, аби приділяти родині належну увагу, а вони до такого не звикли. Доньки люблять наші спільні мандрівки, дружина звикла постійно відчувати сильне плече підтримки у всіх справах. Нині я цього їм, на жаль, на 100% дати не можу…

Турбує відсутність єдності у духовних лідерів

- Ви – самовисуванець, але маєте підтримку партії «Добрий самарянин». Розкажіть, чому і коли вона виникла?

- Я утвердився в думці, що треба створювати свою партію, коли почалися розстріли на Майдані. Ми якраз поверталися із Києва із моїм однодумцем і соратником Віталієм Горбою. Дорогою зайшла мова, що треба обирати, кого підтримувати, аби просувати зміни у країні. Ми розглядали різні варіанти. Однак ще тоді я сказав, що не хочу приєднуватися до фейкових партій, які тимчасово опинилися на вершині популярності. Вони не були щирими, а тому очікувати від них добра, на мою думку, було марно.

Власне, це згодом підтвердилося. Тож рішення створити свою партію було правильним. Вона є всеукраїнською, але більшість осередків діють на Тернопільщині, зокрема, у Збаразькому та інших районах. І на минулих місцевих виборах ми отримали 10 мандатів та створили свою фракцію у районній раді. Назва партії, яку дехто сприймає неоднозначно, цьому не завадила. Насправді, було ПАП «Добрий самарянин» із 15-річною історією успішної діяльності. От ми і назвали партію так само… До релігійних течій чи сект, до речі, вона жодного стосунку не має. Просто, коли реєстрували підприємство, мене в Україні не було. Я попросив рідну сестру назвати фірму так, щоб назва була пов’язана із аграрним бізнесом. Сестра – людина віруюча. Вона й назвала ПАП «Добрий самарянин». У цій фірмі працюють мої брати і сестри. Керують нею наразі моя дружина і донька, як співвласники. Я їх лише консультую, якщо виникає потреба.

- Ви – учасник «Революції гідності», меценат і волонтер. Порівнюючи нинішні реалії із тими, що були 5 років тому, які, на вашу думку, є небезпечнішими?

- Небезпек, насправді, багато. Наприклад, відсутність єдності не лише у вищих ешелонах влади, а й серед духовних лідерів. Тому Україні важко бути єдиною та монолітною, аби протистояти, у першу чергу, зовнішньому ворогу, а по-друге, внутрішньому - корупції. Про це я заявив нещодавно під час візиту митрополита Української Православної Церкви Епіфанія на Вишнівеччину. Я сподіваюся, що він мене почув: люди готові до об’єднання, але вони не бачать єдності «нагорі». Щирої і відвертої. Якби це було, то всі об’єднавчі процеси пішли б набагато швидше.

А щодо волонтерів… Так, ми співпрацюємо із кількома організаціями. Відгукуємося на всі їхні прохання. Підтримуємо усім, чим можемо, від початку військових дій на Сході. Причому допомогу надаємо і добровольцям. Однак… Так не має бути. Утримувати армію, забезпечувати бійців усім необхідним повинна насамперед держава із тих податків, які платить бізнес. Ніхто не має ходити із простягнутою рукою і збирати воду, тушонки, гігієнічні засоби для бійців, які захищають нас на передовій. Бізнес повинен платити податки, а держава за ці гроші повинна утримувати армію. Я вірю, що цей час настане.

- Як ви ставитеся до намірів нинішньої влади вести перемовини із Росією?

- Із країною-агресором вести перемовини складно. Тим паче, йдеться про домовленості навіть не з країною, а з однією людиною. Людиною, яка сама приймає ключові рішення, не прислухаючись до думки міжнародної спільноти. Я маю на увазі Путіна. Цей чоловік – цинічний і підлий. Навіть якщо будуть якісь домовленості, навряд чи він їх виконає. Але в нашій ситуації мовчати не можна, намагатися розмовляти треба. Як то кажуть: «Краще поганий мир, ніж хороша війна».

Будьмо реалістами. Ми не зможемо зараз розпочати активні військові дії і перемогти другу за величиною армію в світі. На цьому «полі» повинні належно працювати дипломати. Треба активно залучати до перемовин і Євросоюз, і США. Без цього, без їхнього економічного і політичного тиску нам не вдасться вийти на якийсь новий формат, щоб врешті настав мир і загарбник звільнив наші території. А на тлі останніх заяв із високих кабінетів хотів би також додати: капітуляція України є неприйнятною! 

«Ми не будемо вдаватися до бруду щодо опонентів»

- Як ви ставитеся до своїх опонентів на окрузі №164?

- На окрузі №164 – аж 13 кандидатів. Я до всіх них ставлюся позитивно, хоча особисто знайомий лише із кількома, причому «шапочно». Критикувати нікого із них не збираюся. Більше того, команда, яка допомагає мені вести виборчу кампанію, чітко знає: я - категорично проти «чорного піару» і пошуку якихось компроматів на моїх опонентів.

- Чому так сталося, що єдність українців тепер - під загрозою?

- Як на мене, українці все ще здатні знаходити точки дотику і домовлятися. Однак є те, що їм серйозно заважає. Скажімо, корупція. Якби чиновники, керівники вищого ешелону влади не бачили перед собою єдину ціль – наживу, то їм би було дуже легко знаходити компроміс і домовлятися.

Можу довести це на дуже красномовному прикладі. Наприклад, вирішувати якісь важливі справи у Вишнівецькій громаді спершу також було нелегко. А тепер я впевнений у своїй команді! Якби не їхня підтримка, я не зміг би зробити за 2 роки стільки, скільки встиг за цей доволі короткий термін. Ми звикли і на нарадах, і під час сесій селищної ради спершу визначатися із пріоритетами. І врешті, категорично відкинувши якісь приватні інтереси, приймати ті рішення, що йдуть на користь ОТГ і місцевим жителям. Так, без дискусій, бурхливого обговорення якихось питань зазвичай не обходиться, тому що кожен має право на власну думку. Проте тільки так народжується істина…

Надія Новак