Слово про війну з перших вуст прозвучало в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці

18.07.2019 13:43 Опубліковано : Катерина Богуславська
Джерело: TeNews

популярне

Стало відомо, де в Чернівцях встановлять новорічну ялинку

Скільки громад УПЦ перейшли до ПЦУ цьогоріч?

15 липня 2019 року в рамках семінару для завідувачів відділом обслуговування центральних бібліотек централізованих бібліотечних систем та об’єднаних територіальних громад в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація збірки «Слово про війну 3 ++», заключного тому трилогії, авторами якої є військовослужбовці, добровольці, волонтери-патріоти. Співавтор з Тернопільщини Ірина Скасків познайомила аудиторію із своєю розповіддю та її реальними героями ( історія про зворушливий вчинок в зоні проведення АТО військовослужбовця 44 оабр Миколи Горохівського, про те, що на війні є місце теплим добрим людським почуттям). Вони сказали своє слово про побачене, прожите, відчуте, поділились думками та переживаннями за долю держави.

Говорили також про важливе: про те, що потрібно усім людям доносити слово про події на зраненому Сході нашої держави, "правильними" книгами формувати почуття патріотизму, національної гідності, про роль книги у формуванні інтелектуального майбутнього України.

Розійшлися присутні з вірою в перемогу, з твердим переконанням, що на інформаційному фронті має боротися кожен, в тому числі читаючи та розповсюджуючи книги про війну.

Розповідь Ірини Скасків подається нижче, а інші історії з війни можна прочитати, замовши книгу в співавтора через Фейсбук:

Розповідь «Осіння соната», що увійшла в збірку "Слово про війну 3++"

Дихала осінь прохолодою. Здавалося, що роздала своє тепло у вересні, тому жовтень нахмурився та сердився.

Після чергового завдання жінки повернулися в базовий табір і найперше вирішили почаювати. Грілися теплим чаєм, а також, як завжди, думками про сім’ю, рідний дім, в якому затишні і холодні осінні, і морозяні зимові дні. Ніби вітамінками, підживлювалися згадками про найдорожчих людей, теплими спогадами, мріями та сподіваннями, ділилися ними між собою. Лише так можна було заспокоїти свої стривожені серця. Лише тоді усміхалися і раділи. Бо бадьорості та веселощам тут не час і не місце.

Аж ось у їхнє так зване помешкання постукали.

Це був дядько Коля, як його усі називали. У руках він тримав букет з польових квітів і трав.

- Це вам, дівчата, Осіння соната!- промовив.

Скромний, але такий чарівний подарунок зворушив усіх до глибини душі. У жінок з’явилися усмішки на обличчі, сльози на очах, і на одну теплу бентежну мить у житті кожної стало більше.

Дядько Коля до служби в армії був лісником, а ліс та поле були його друзями.

З метушливого заклопотаного повсякдення поспішав сюди за душевною рівновагою, радістю та спокоєм. Відчував себе частинкою природи і завжди оберігав її. Зібрати розкидане сміття, розчистити стежечку, врятувати пташку, обладнати годівничку для тварин вважав своїм святим обов’язком. Збирав лише цілющі трави в полях і не топтав ніколи марно квіти.

А сьогодні захотів зробити приємне жінкам, які в нелегких умовах виконували поставлені їм завдання. Вважав, що і в зоні проведення АТО потрібні маленькі радощі, а квіти – це те, що може потішити прекрасну половину їхнього підрозділу.

Не помилився. І хоч цей букет порівняно з дорогими букетами з квіткових салонів, якими обдаровували жінок на мирних територіях, був скромний та простий, для жінок він був у той момент найкращим з усіх, тому що в ньому були не тільки рослини, а якісь невидимі промінчики ніжності, душевного тепла та добра, які вони відчули своїм серцем.

І ця хвилююча мить запам’ятається їм назавжди.