15 серпня настоятель Почаївської Лаври митрополит Володимир відсвяткував свій 60-річний ювілей.

З нагоди цієї визначної дати одіозний релігійний діяч РПЦ протодиякон Андрей Кураєв у своєму Інтернет-блозі опублікував “привітання” архієрея від імені колишнього насельника Почаївської Лаври з багатьма цікавими подробицями життя в монастирі. 

Текст привітання подаємо у перекладі, стиль та орфографію збережено:

“Почаївський листок

Доброї ночі отче Андрію!

Прошу виставити анонімно це привітання, людині яку я майже 10 років свого життя вважав своїм архієреєм проживши в Почаївській Лаврі. Слабо віриться, але може це якось вплине?

З пов.

Дорогий Владико-намісник! 60 років це дата! І дата не проста. Вам написали багато панегіріків на православних сайтах, захоплюються Вашими проповідями, будівельними здібностями (хоча за великим рахунком там взагалі нічим захоплюватись) і т.д.

Від імені братії які пішли, яких Ви пішли, і думаю тих, які ще терплять Ваше головтяпство перебуваючи заради великої святині в Святій Почаївській Обителі Прийміть гірку пігулку в післясмак ювілею.

Згорнути

Лоск, шик, блиск, пафос – ось що зустрічає сьогодні людини, яка переступає Святі Ворота Лаври. Золото куполів, які Ви скоро розставите навіть на громадські туалети, постійна суєта і замучені обличчя братії. Очі – це дзеркало душі і проживши деяку частину свого життя в Лаврі можу сказати що у більшості (не рахуючи ваших земляків і лизоблюдів) вони згаслі, вигорілі. Багато людей пішло розчарувавшись в ідеалах чернечого життя, яке Ви видаєте як справжнє. З Лаври, яка до Вас вражала простотою насельників і інтер’єру Ви зробили гарне місце, але вигнали звідти простоту. Простоту у відносинах між братією, між братією і паломниками, між своїми наближеними і простими робочими з місцевих і перераховувати можна багато ще чого.

Ви говорили нам завжди, що в обителі намісник як рідний батько, а ми Ваші діти, але вибачте в нормальному суспільстві у таких батьків відбирають батьківські права і на гарматний постріл не підпускають до дітей, але це в нормальному суспільстві … На жаль предстоятель митрополит Онуфрій на якого розраховували братія що хоч він Вас змістить, не приймає рішень по оздоровленню ситуації в Почаївській Лаврі. За покійного митрополита Володимира Ви регулярно купували через митр. Олександра Драбинка собі подальше перебування на посаді возячи гроші в Київ, вочевидь і тепер далі знайшли як перебувати далі собі на улюбленому посту.

Ви перетворили Святу Обитель в колгосп, а правильніше буде сказати в маєток де поміщик Ви і на Ваші нові облачення, панагії і все інше віддають братія своє здоров’я в крамниці, на просфорні, на будівництвах і інших послухах, які приносять гарний прибуток. Пам’ятається як на трапезі Ви говорили що це все не моє, а це все наше, а я просто поставлений Божою Матір’ю грамотно розпоряджатися і щоб був порядок. Так де Ваше грамотне розпорядження, коли на лікування та потреби братії Ви шкодуєте гроші. Тих, кому вчора говорили що треба горіти а не тліти, сьогодні списуєте як витрачений матеріал.

Саме з Вашої подачі Почаїв адекватними Православними людьми починає сприйматися як розсадник мракобісся. А чому? Та тому що, Ви призначили на окормлення прочан таких духівників, яких підпускати до цього ніяк не можна. Без освіти, без понять реалій сучасного життя, які накладають на приїжджих людей непосильні тягарі.

А яке Ваше ставлення до тих хто пішов пробувши якийсь час у обителі ще навіть не прийнявши чернечих обітниць? Так Ви їх зневажаєте і вчите інших зневажати «слабаків». Ось, такий-то проміняв Божу Матір на жіночу спідницю, а такий-то втік до іншого монастиря щоб висвятитися і такі ярлики на кожного, хто пішов якого коли Ви де-небуть зустрічаєте якби могли, то зпопелили б поглядом в одну мить.

Пам’ятайте! Вам вже 60 а попереду старість яка починається вже і як говорила почаївська баба Тетяна: «У Бога немає блату! Всім старість, хворобу і смерть ». Ви всіх наставляєте думати про вічність, а самі? А самі стяжаєте нові облачення, автомобілі, панагії і інші земні блага за територією обителі, при цьому вчите братію горіти і рятуватися.

Я думаю ніхто в кінцевому результаті не бажає Вам погибелі і гіркої вічної долі, а просто задуматися і змінити своє ставлення до людей, які Вас оточують, які свого часу до Вас прийшли і прийдуть ще шукати житія чернечого. Досить калічити душі людські, кров людська не водиця … зрозумійте вже нарешті.

Ми, ті хто пішов, кого Ви пішли і хто ще терпить продовжуючи жити в обителі сподіваючись на краще чекаємо що все таки ви не втрачена людина і спляча в Вас людяність прокинеться. Вас пробачать і приймуть таким, який Ви є, просто покажіть людям, що Ви … теж людина! Іс полла … З ювілеєм!”