Дивовижні замкові руїни, що нагадують корабель, який пливе, збереглися в Тернопільській області в селі Сидорів. Височіють вони на високому пагорбі, що омивається з трьох сторін притокою річки Збруч. Сидорівський замок – один з найменш відомих замків Поділля та Галичини, проте його славній історії та неймовірним легендам може позаздрити не один європейський замок. Ну а подорожуючий завдяки торговій марці “Тернопільське” має змогу побачити замок прямо зараз. 

Фото з мережі Інтернет

Замок роду Калинова

Зведено замок було в XVII столітті з пісковика і вапняку як сімейну резиденцію гетьмана Калиновського. Будова мала сім веж і витягнуту з півночі на південь форму, завдяки чому і нагадує корабель. Довжина фортеці сягала 178 метрів, а ширина складала всього 30 метрів.

Але незважаючи на своє розташування і потужні стіни, фортеця не витримала турецької облоги і була захоплена в 1672 році. З часом фортецю відбудували. Тут побудували костел, в якому похоронили деяких магнатів з роду Калиновських. У ХVІІІ столітті замок втратив оборонне значення та поступово занепав. Тому не дивно, що на початку ХІХ століття замок продали родині Пайгерт. Сімейство останнього володіло твердинею аж до 1940 року. Відомий поет і художник Йосип Пайгерт саме тут мав велику бібліотеку.

Фото з мережі Інтернет

Родинні чвари і скарби

Як кажуть легенди, які досі мешканці Сидора передають з уст в уста, колись від замку до Збруча вів підземний хід і був він настільки великим, що козаки водили через нього коней на водопій. За легендою, колись у замку зберігалися незліченні скарби.

Там, ніби, зберігався родинний скарб роду Калиновських. А щоб зрозуміти об’єм багатства, варто послухати одну з легенд Сидорівського замку.

У власника замку було дві доньки. Одна вийшла заміж за шляхтича з крутою вдачею, який міг навіть убити кривдника. А іншу дочку, казали, викрав і взяв собі за жінку проти волі її батьків Адам Калиновський. Двоє молодих шляхтичів ненавиділи один одного. Отож, після смерті власника замку, перший з крутою вдачею, потайки вивіз із замку усе багатство – злато-срібло, величезну кількість хутра, одежі, старі клейноди. Переказують, що люди бачили, як із Сидорівського замку вирушили тоді 200 навантажених добром возів, за якими йшли коні, череди корів, отари овець. І що найважливіше рушила й легендарна золота карета Калиновських. Вже згодом Адам Калиновський все це добро у сутичці зі шляхтичем повернув і заховав у підземних ходах Сидорівського замку. Досі багато хто намагався знайти в підземному ході золоту карету.

Чудо на Збручі – перемога Армії УНР над комуністами

Замок також відомий боєм під Сидоровом, про яких чомусь  забули українські історики. Хоча сучасники назвали бій під Сидорівським замком – чудом на Збручі, за аналогією з чудом на Віслі, коли польського-українські війська зупинили наступ “червоних” на Польщу.

На початку 1920 року північний польський фронт потопав у крові – тут Червона Армія розвинула сильний наступ, який примусив польські та українські війська (які тоді воювали як союзники) відійти на лінію ріки Вісла. Запеклі бої точилися вже в околицях Варшави.

У той самий час червоний командувач Будьонний намагався прорвати фронт аби пробитися у напрямку Львова. Ворог уперто форсував Збруч біля українських бойових позицій, але армія УНР стримувала його за всіма напрямками. Особливо вдалим для українських військ була Сидорівська битва.

У результаті цієї вміло організованої за лічені години операції, 25 липня 1920 році окрема кінна дивізія під керівництвом полковника Івана Омеляновича-Павленка вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади. Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами. В той же час у цьому бою окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшин.

Про цей знаменитий бій, командир Залізної дивізії УНР, генерал Олександр Удовиченко у книзі «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921» написав: «Пам’ятаймо про Сидорівську битву, пам’ятаймо про звитягу українського війська і плекаймо пам’ять про загиблих борців за волю й незалежність України!».

Тож до Сидорова варто приїхати хоча б раз, щоб побачити цю цікаву місцину. Відрити щось нове. Відкрити Тернопілля разом з “Тернопільським”.

Тарас Тернопільський