«Світло приходить з Тиші» – абсолютно влучна назва персональної живописної виставки львівської мисткині Олени Каїнської, відкриття якої відбулося у Тернопільському арт-Бункермузі напередодні цих вихідних.

Сяйво кольорів на представлених полотнах відразу бере в полон. Принаймні, так було зі мною, щойно переступила поріг галереї. Полотно з дивовижною назвою «Прозорце» (з болгарської – вікно) відразу притягнуло до себе, немов магнітом. На думку спадали різні асоціації. Я – по цей бік вікна, а там, що там – за ним? Красивий пейзаж, три гори, три річки, три сосни. По цей бік на підвіконні три яблука і три груші. «Прочинене вікно і простір за ним символізують Перехід душі в інший світ, народження її у Царстві Духа, – каже авторка картини. – Це трансформація горя у чисту любов. Число три – це ключ часу – минуле, що переходить у теперішнє, а те, у свою чергу – в майбутнє. По боках два світильники, що символізують рід, світло, що йде від предків, а ще маму й батька. Гасова лампа означає предків по чоловічій лінії, а лампадка – по жіночій». Одна картина, а скільки в ній сакральних символів-знаків! Триєдність буття визначає сутність самого твору. А ще тут присутні п’ять важливих елементів, з яких виник Всесвіт, зрештою, сама людина: вода (річка), вогонь (гасова лампа, лампадка), земля (гори, фрукти), етер-звук (півень, курочка), повітря (небо, хмарки). Ще є сосни. У деревах також присутній вогонь.

Її «Фонтан» надзвичайно життєдайний, бо в ньому циркулює і не виливається вода – символ життя. Не виливається – рухається по колу, а коло – це гармонія, це вічна енергія, це безкінечність. В іншій картині «Чайки наплакали море» вода, як символ, змінює свою якість, вона стає солоною, бо це сльози. Чайка – символ жінки, яка втратила свого коханого. Але знову ж таки: пташки сидять на гілочці омели, а як відомо з давнини, це дерево символізує відродження та відновлення.

Олена Каїнська, яка не вчилася «на художника», несподівано ним стала. І це не може не вразити. Саме тому її праці щиро-світлоносні і не такі, як в інших, бо головним наставником і «промоутером» у неї є не класичні «догми і канони», яким навчають у художніх академіях, а серце і голос інтуїції, іншими словами – Творець. Прагнучи власної досконалості, можна несподівано відкрити в собі ще незвідані «скарби» творчості. Яскравим прикладом є молода художниця із вже власним стилем, із власним світобаченням. Пізнаючи красу довколишнього світу (мандруючи Сходом), вона відкрила для себе іншу красу – внутрішню. І віднедавна дарує її нам з вами через творчість. Її полотно з промовистою назвою «Бог», постає перед нами плодоносним деревом, де яблука – це люди. І кожне яблуко має таке саме око, як і дерево. У такий спосіб пензлярка доносить інформацію-нагадування (звістку) про те, що кожна людина створена за Божим образом і подобою. А мені на думку спали рядки з чудової поезії індійського письменника Рабіндраната Тагора: «Я попросив дерево: «Розкажи мені про Бога…», –  І воно зацвіло». Спочатку був цвіт, це вже потім – плоди (яблука). А в кожному яблуці безліч зерняток. І в кожному з них вже закладена інформація про те, скільки плодів матиме майбутнє дерево, скільки листочків, скільки цвіту. Ось воно – несподіване таїнство буття, свідками якого ми з вами є. Лише не всі знають про це і навіть не замислюються.

«Ці картини – як портали в повернення до чистого дитячого стану та радості буття, – каже художниця». І з цим твердженням неможливо не погодитись. Опинившись віч- на- віч перед полотном Олени, відчуваєш якесь невидиме дійство: енергетична «тиша», яка присутня у всіх її роботах, трансформується у духовне світло, воно струменіє у фізичний простір. Однак «зливається» не зі всіма, хто знаходиться перед полотном і споглядає його, а лише з тим, хто готовий його (світло) прийняти (акумулювати) в себе. Справді, вищий пілотаж вміти перебувати у стані внутрішньої тиші не десь в  гірському монастирі, (бо це найлегше), а там, де людина знаходиться в даний момент. Це може бути… навіть базар, основне місце роботи, транспорт тощо.  «Світло приходить з Тиші». Це – метафізика. Не всі приходять до такого глибокого усвідомлення, та ще й в ЧАСИ – ПОЧАТКИ свого втілення на Землі. Зазвичай, люди приходять до розуміння ЦЬОГО або посередині «ріки життя», або ж в момент ПЕРЕХОДУ на інший Його берег (як от у «віконній» картині), або ж наприкінці її (ріки)  «злиття» з Океаном-Творцем...

«Я хочу повернути людям чисті, щирі та безпосередні переживання навколишнього світу, які були в нас у дитинстві. Діти сприймають світ таким, яким він є, і проживають його напряму, без розмірковувань. Мої картини по-дитячому прості й безпосередні, вони допомагають пригадати дитячий стан безпеки та довіри, стан цікавості до світу, казковості, любові. Так ніби тебе тримають на руках і розповідають казку. Ми забули відчуття безпеки, коли про нас турбуються та нас люблять. Якщо його пригадати і відновити довіру, світ повернеться до нас своєю доброю стороною. Ці картини – як портали в повернення до чистого дитячого стану та радості бутя» – ділиться сокровенним Олена Каїнська. Тож поспішайте аби зануритись в енергію Світла, яке… приходить з Тиші – і стати самим собою.

Фото: Валентина Семеняк