Завершується ще один рік нашого з вами життя. У кожного з нас у прийдешньому Новому році будуть свої спогади про рік, який ось-ось промайне, свої асоціації. Будуть вони і в мене. А все тому, що маю особливий пієтет до колористики і… мови.  

Але про все за порядком. У далекому дитинстві зі мною відбувались дивні речі, які ніхто не міг пояснити, щоправда, я думала, що це відбувається так зі всіма. Імена людей «бачила» у кольорах. Іноді люди, які вчиняли недобрі вчинки, не відповідали кольору свого імені, і мене це дуже вражало. Втім, я й досі маю таку здатність, живу з цим, тому світ для мене ніколи не буває сірим і безбарвним. І коли у Великогаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів було свято «Барви мови» (вчителі української мови та літератури Ольга Майка, Людмила Кравчук), мене це неабияк вразило (пройняло). Уявляєте, цілий Кольоровий тиждень! Не те, що в мої шкільні роки, для прикладу, коли насильно впроваджували тиждень російської мови і на всіх предметах ми мали спілкуватись виключно мовою сусідньої країни. Ось як про цю подію йдеться на сайті школи: «Якщо запитаєте, який настрій цього тижня панував у НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ с. Великі Гаї», то скажемо –   кольоровий. Тиждень «Барви мови» був насичений емоціями, пізнанням, дослідженнями, іграми. А ще ми відчули, що колір може допомогти покращити настрій, додати енергії та бажання краще вчитися. У вишиваний день школа вигравала багатством кольору та символіки національної вишивки. Охочі брали участь у флешмобі «Всі у вишиванках!», писали радіодиктант національної єдності та завдання І етапу XX Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. У білий день (11 листопада) ми всією школою допомагали Дереву рідної мови та дарували ввічливі слова одне одному, старалися розмовляти, писати чистою українською мовою. У вівторок вся школа наповнилася життєдайним зеленим. Діти рекламували свої улюблені книги,  робили з ними фото. Смакували чтивом наповну! У Всесвітній день доброти, 13 листопада, червоний колір доповнював …… Ранок розпочався із 10 хвилин доброго читання у всій школі. Уявіть, 400 дітей і 40 вчителів читали по 10 хвилин, то це реально могло тривати 73 години. А ще кожен робив по три добрі справи! Разом це 1320 добрих справ за день. На перегляд доброго фільму «Перед класом» зібралися у 2 класі НУШ всі охочі. День був надзвичайним!

Синім був день у бурхливому «плаванні» зарубіжної літератури у вимірі українському. Грали «Хто зверху», змагалися, малювали… Закінчився тиждень жовтим днем. Діти-сонечка світили так, ніби сонце послало у школу своїх братиків та сестричок, і їх було багато-багато. А вчителі української мови та літератури, зарубіжної літератури та християнської етики нашої громади, зібравшись у методичній лабораторії, ділилися досвідом, шукали ключі до дитячих сердець, підсилювали одне одного, разом із десятикласниками чаювали у літературній кав’ярні «Дорогою життя»,  і повні світла, енергії та сили роз’їхалися до своїх учнів. Життя красиве, коли кольорове!!!».

Власне, життя красиве тоді, коли насичене кольоровою гамою. І наша рідна мова (зрештою, мова будь-якого народу) і є тією точкою відліку, яка допомагає бачити довколишній світ у різноманітних його проявах-барвах. Мені пощастило бути у цій школі «зеленої» днини. А зелений, як відомо, несе в собі мир і спокій, символ життєдайності, символ надії. Кольорові барви активізують і підсилюють окремі наші світовідчуття. Особливо тоді, коли ще й поєднати з конкретними (добрими) намірами…і тут без мови, звісно, ну, ніяк не обійтись. Барвистий тиждень у згаданій школі запам’ятався мені своєю креативністю. Шкода, тільки, що про мову (як свято) ми згадуємо кілька разів на рік. І то, здебільшого у школі. А як це важливо і необхідно, адже подібні заходи, як ті духовні камертони – зміцнюють і вивершують дух (особливо якщо мова про дітей!), налаштовують на особливе піднесення, яке нагадує нам про наше національне коріння, скріплюють наші «розбурхані» інформаційною війною скрижалі пам’яті: чиїх батьків, чиї ми діти? (за Шевченком). Спочатку Кольоровий тиждень, а потім, дасть Бог, Кольоровий місяць. Бо там, де барви веселки, розчиняються найчерствіші душі…

Фото з архіву школи