Три роки тому на католицьке Різдво Наталя і Роман Бучовські із села Лосяч Борщівського району охрестили своїх трійняток — Єву, Павлинку і Матвійка. Народилися діти 16 грудня 2016-го року, незадовго до свята Миколая Чудотворця, тож рідні жартують, що це ще й їхні «миколайчики». Молода мама завагітніла трійнею самостійно, без репродуктивних технологій, а це, як стверджують медики, рідкісний випадок. Наталі нині 26 років, Романові — 28, і вони вже багатодітні батьки. Цьогоріч їхні малята вже отримали подарунки на день народження, на свято Миколая — під подушки, і ще з нетерпінням чекають святкової гостини на католицьке Різдво.

Щедра генетика: бабуся мала двійнят

— Увесь грудень святкуємо! — тішиться матуся трійнят. — Діти принесли радість у нашу оселю. І хоча чоловік змушений їздити на заробітки до Польщі, щоб вистачало на все ресурсів, та коли переступає поріг нашої оселі — не передати словами емоцій! Діти активні, чекали святого Миколая, замовляли подарунки. Були чемні (усміхається, — авт.), тож отримали дошки для малювання, ляльки Лол, машинку, апельсини, мандарини, банани.

Для подружжя Бучовських народження трійнят — несподіванка. Ще на початку вагітності припускали, що Наталя може виношувати не одне дитя, бо її бабуся (татова мати) мала двійнят. Але щоб відразу троє!

— Кожне дитя мало свою плаценту, вони всі різні як зовні, так і за характерами, — продовжує Наталя. — Єва метка, що скаже, те має бути (усміхається, — авт.), Павлинка не така принципова, охоче ділиться, а Матвійко спокійний. Дівчатка жваві, іноді хату перевертають, зачіпають братика. Першою народилася Єва з вагою 2 кг, потім Матвійко — 2,700 кг, а Павлина — 2,300 кг. Ще до трійняток у мене був викидень, потім довго не могла завагітніти, хвилювалася, а Бог потішив мене таким подарунком. Моя бабуся мала двійнят — сестру і брата мого тата. Мабуть, у нас це генетично. «Ти продовжила мій рід!» — раділа бабуся, дізнавшись, що очікую трійнят. Не знаю, як це виховувати одну дитину, але трьох — не так вже й важко (усміхається, — авт.), особливо якщо є допомога збоку. Найголовніше — тримати себе в руках! Спершу, звісно, було нелегко: кожна дитина чекала своєї черги годування грудьми, а ще треба забавити, покупати… Я спала по дві-три години на добу. Коли почала догодовувати сумішшю, стало трохи легше. Але діти підростали, менше спали, доводилося носити на руках. Потім почали сідати, здійматись на ноги, бігати. Нині треба крок за кроком за ними ходити. А спробуй за трьома! Добре, що живу з батьками, допомагають. Роман на заробітках у Польщі, через два-три місяці приїжджає, найдовше був за кордоном чотири місяці. Сумує за дітьми. «Ти їх виносила, народила, ти і називай!» — чоловік дозволив мені самій вибрати імена для дітей.

«Присядь… У нас будуть трійнята!»

Захоплено і водночас із гумором Наталя згадує, як уперше дізналася на УЗД, що будуть трійнята. Роман тоді був за кордоном. Майбутнє подружжя, до слова, познайомилося у Польщі, де обоє працювали. Позустрічалися місяць і одружилися. Родом Роман із села Устечко Заліщицького району.

— Поїхала я на 3D-УЗД до лікаря в Кам’янець-Подільський, — розповідає жінка. — Бачу на екрані, що в животі багато дітей… Думаю, може, щось ввижається. «Скільки вас тут приїхало?» — запитує лікар. «Докторе, та четверо: я, моя мама, мій брат бусом і братова», — пояснюю. «Ні, ви помиляєтесь, — підводить погляд на мене. — З вами приїхали ще ваших троє діток!» Для мене це був шок. Поруч зі мною в кабінеті була братова,  мама чекала в коридорі. «Ви жартуєте?» — запитала здивована братова. «Це правда, їх тут троє!» — ще раз оглянув лікар.  На радощах я розплакалася… «Як дам раду з трьома?» — такою була перша думка. Бо не раз чула від матусь, як їм важко з однією дитиною. А потім почала просити в душі Бога, щоб дав здоров’я виносити малят і народити. Виходжу з кабінету заплакана й усміхнена. «Двійнята?!» — запитує моя мама. «Ще більше! Трійнята!» — випередила мене братова. Усі троє розплакалися на радощах. Потім я зателефонувала до чоловіка. «Присядь, щось скажу важливе… У нас будуть трійнята!» — «доповіла». Зо три хвилини мовчав. «Будемо старатися, щоб усе було добре, щоб народилися здоровенькі діти», — підтримав мене.

Наступного разу під час проходження УЗД лікар повідомив, що діти здорові, активні. Зізнався, що за 30 років роботи вперше приймав пацієнтку з трійнятами. На 29 тижні вагітності я ще поїхала до лісу по опеньки, назбирала три відра! А наступного дня подалася до Тернополя в перинатальний центр. Мій лікар із Борщова порадив народжувати в обласному центрі, адже там краще технічне забезпечення. Від 30-го тижня вагітності до 36-го я була під наглядом лікарів. Почувалася добре, ні на що не скаржилася, лише хвилювалася, щоб пологи не почалися передчасно. Тоді були снігові замети, тож не стала ризикувати і їхати додому на вихідні. Мене готували до кесаревого розтину. Дітки народилися здорові. Роман терміново приїхав на пологи з Польщі, надзвичайно підтримав мене у перші дні. Брав малят на руки, гойдав їх, безмежно радів. «Це ти випросила стільки за раз!» — усміхався. Бо й справді після одруження я жартувала, що було б добре, як бабуся, відразу двох народити і вже мати спокій (усміхається, — авт.). Просила і маю, ще й більше! Нині Єва, Павлинка і Матвійко вже більш самостійні. Хочемо віддати їх навесні до місцевого дитячого садка, щоб спілкувалися з іншими дітьми. У Лосячі ми єдині виховуємо трійнят, чула, що в Мушкатівці жінка теж трьох народила.  Маємо шістьох кумів, часто навідуються до малечі. Наші трійнята — це щастя для усієї родини!