У дні новорічно-різдвяних свят всюди витає піднесений настрій, в оселях лунає сміх, панує злагода і любов. З особливим трепетом завжди очікує свят священича родина Сіверських з Синівців, коли вся сім’я збирається за столом. Такі моменти цінують понад усе. Ведеться тепла бесіда про здобутки й плани, лунає молитва за благополучно прожитий рік, звучить весела коляда, добре батьківське слово…

Напередодні новорічно-різдвяних свят побувала в Сіверських. Під час бесіди за горнятком кави спілкувалися про будні і свята, духовність і традиції, синівські обов’язки і життя з Богом, а ще – про те, що найбільше тішить серце, зігріває душу.

Сергій і Надія змалку зростали в одному селі, топтали вербовецькі стежки, навчались в одному класі, ходили до сільського храму. Він – послушником, вона – парафіянкою. А вже дорослі відносини випробовували відстанню. Адже навчалися в різних містах. Він – у Волинській духовній семінарії в Луцьку, вона – у Тернополі.

Великий вплив на формування особистості майбутнього священика мав духовний наставник о.Богдан Слонь, який того часу був на парафії у Вербівці. Пройшли десятки років, а за мудрими порадами до нього звертається ще й сьогодні…

Жити життям  парафії

Молоду сім’ю священика доля закинула у с.Синівці майже два десятки літ тому. Тут перші кроки ступили синочки Назарій та Ілля, міцніло подружжя, народжувались сімейні традиції. За цей час зроблено уже чимало хороших справ на парафії, одна з яких – ремонт святині. 

Велику увагу родина Сіверських з перших днів приділяла залученню молоді та дітей до церкви.  Вдалося організувати вертеп, учасниками якого було більше 20 сільчан (середній вік 30-40 років).  З веселою колядою ходити від хати – до хати стало для них доброю традицією і радісною подією. Спочатку знали декілька колядок, а сьогодні у їхньому репертуарі їх близько 100, але й на цьому не зупиняються. А декілька років тому пані Надія організувала ще й дитячий вертеп, а о.Сергій – недільну школу. І це дало свої плоди – учні школи приходять до церкви, а дехто навіть співає у церковному хорі.

Сім’я Сіверських одна з перших у районі запровадила молитовну групу «Матері в молитві» при синовецькій церкві, до якої свого часу долучалися віряни з багатьох сусідніх сіл району.

Добрі починання й задуми священик успішно переніс і втілює також на парафії у Борщівці, де настоятелем з 2015 року. Його гордість – церковний хор, який щороку очолює архієрейську службу на Божій Горі, що на Кременеччині. Тут також є дитячий вертеп, діє недільна школа, а ще настоятель започаткував недільну школу для дорослих, позаяк у людей виникає чимало запитань на духовну тематику. Тож сьогодні разом шукають відповіді у Слові Божому.

Паломництво. о.Сергій любить подорожувати і щороку організовує для своїх парафіян поїздки у святі місця.

Він – натхненник ідей. Тільки не завжди знаходяться однодумці, які підтримують їх і разом готові втілювати в життя. Чомусь пасивність, навіть серед священиків, дуже часто проявляється. Яскравим прикладом цього став дитячий християнський табір, що організували минулоріч на базі оздоровчого табору «Лісова казка». Ініціативу підтримав лише священик з Шушковець о.Олексій Філюк. Та це не стало на заваді створити для дітей цікавий і корисний відпочинок, де було багато конкурсів, змагань, розваг і уроків духовної тематики. Віриться, що наступного року до доброї справи долучаться священики з Лановеччини і християнський табір стане візитівкою району й зможе охопити якомога більше дітей. Також минулого року на теренах борсуківської громади започаткували фестиваль колядок «Від церкви до церкви йдем колядувати».

Братюні

Найбільше щастя Сіверських – сини Назарій (18 років) та Ілля (семикласник). Старший – студент Технічного коледжу Львівської політехніки, здобуває спеціаль-ність «автоматизація комп’ютерних інтегрованих технологій». Навчається на відмінно, тримає пальму першості в рейтингу серед студентів свого факультету, вивчає німецьку мову, мріє працювати за кордоном. Назарій захоплюється автомобілями, про кожну марку знає все в подробицях. Спілкується через соціальні мережі з колекціонерами, інструкторами, гонщиками з України й з-за кордону. Для цього створив свою групу в інстаграмі. Цікавиться новітніми технологіями, що впроваджують у виробництво.

Ілля любить малювати. Але найбільше його хобі – ліплення. Йому він може присвячувати цілі години. Працює лише зі скульптурним пластиліном, бо він не так швидко топиться і зберігається довший час. Вироби Іллі – справжні шедеври, бо виліпити кожну мініатюрну деталь до найбільшої точності – потрібно мати талант, терпіння і бажання. Юнаку це все притаманно. Більше того, він – самоучка, який по фото може виготовити ідентичну річ тільки в менших розмірах. Для такої роботи потрібні спеціальні інструменти. У цьому допоміг «братюня» (так змалку з любов’ю називають один одного Назарій та Ілля), подарувавши набір такого приладдя. Батьки підтримують хобі сина, для його виробів навіть виділяють місце в холодильнику, адже так вони довше зберігаються. Мають «братюні» й спільне захоплення на двох – випалюють по дереву.

Сіверські прагнуть, щоб їхні діти були всебічно розвинуті, побували у визначних місцях нашої держави, тому багато подорожують. Ми-нулого року їздили на екскурсію в Луцький музей військової техніки просто неба. Там Іллі припали до душі паперові танки й він загорівся бажанням познайомитися з автором цих робіт. Сьогодні активно спілкуються у соціальних мережах, а чоловік з Львівщини надсилає йому макети, надає консультації.

Сад, що дає хороші плоди

В цій священичій родині не ділять обов’язки, а все роблять спільно. Разом ходять до храму, відпочивають, долають труднощі, вирішують проблеми. В них немає секретів один від одного, а відносини будують на взаєморозумінні, довірі, повазі, підтримці і любові. Вважають, що так має бути у кожній християнській сім’ї.

У Сіверських є чудовий сад, що дає смачні плоди, якими залюбки пригощають гостей. Тут ростуть яблуні, груші, сливи, абрикоси, персики, шовковиця, малина, порічки, аґрус, виноград. Це копітка праця, що потребує багато часу, терпіння, фінансових затрат, але коли сад починає плодоносити, вони щасливі.

Своїм життям мої співрозмовники задоволені. Вони не чекають похвали й слави людської, а гідно несуть хрест, який приготував їм Господь, і просять у нього найголовнішого: здоров’я своїм синам та всій родині.

Олеся МЕЛЬНИЧУК