В даній публікації висвітлено, як відмічалось, шості роковини кривавих подій Євромайдану в Теребовлі, але значна частина відведена думам та сподіванням простих українців. Також даються посилання на фотоальбом з більше як 100 фото тих часів, де в описі до нього подано дві статті, а ще посилання на декілька відеороликів з Теребовлі, Тернополя та Києва.

Насамперед необхідно сказати наступне, щоб кожен читач визначився зі своєю позицією та вирішив до кого він себе відносить: нічого не читати, не слухати, не вивчати, не сприймати, не аналізувати, не робити висновки – це також позиція, але позиція слабких, безвільних, байдужих.

Панахида в Теребовлі біля обеліску Героям Небесної Сотні

Даний пам’ятник встановлений в Молодіжному парку міста, що понад р. Гнізна. Він створений руками теребовлянця, заслуженого художника України, скульптора, волонтера і великого патріота Миколи Шевчука на кошти небайдужих людей, зібраних волонтерами.

На цю подію прибуло з мешканців міста та району близько двох сотень небайдужих людей. А зорганізували захід Теребовлянський ЦКІД спільно з міською радою. Та кожен, хто підходив сюди, дивувався одягнутим кущам навколо у… білі паперові ангели. Їх 100 штук виготовили та розмістили учні молодших класів Теребовлянської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1.

Панахиду по убієнних Героях проводили шестеро святих отців: отець Ігор Сип’як – настоятель УГКЦ Покрови Пресвятої Богородиці, отець Володимир Якубишин – настоятель ПЦУ Св. Рівноапостольного князя Володимира, отець Петро Пастух – парох парафії УГКЦ Святого отця Миколая та отці-сотрудники цієї ж церкви – отець мітрат Іван Сивак, отець Петро Мушинський.

Після служби всі бажаючі встановили запалені лампадки пам’яті біля підніжжя пам’ятника, з боків якого, як все, майоріли блакитно-жовтий та малиново-чорний стяги, а обабіч на квітниках вже почали розпускатися перші весняні квіти – підсніжники.

«Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?..»

Так писав наш Тарас ще в 1839 році( http://poetyka.uazone.net/kobzar/dumy_moi.html ) та з тих часів реально і в думках людей мало що змінилося, просто стало називатися по іншому відносно нового часу та подій.

Відразу наведу цитату з передмови до власної статті з Євромайдану в грудні 2013 року: «Їх б’ють, а Вони стоять. Їх труять газом, а Вони не здаються. Їх лякають, а Вони стають ще сильнішими. Їх лупить мороз, а Вони тисячоголосно співають свій Гімн. Вони мають волю сказати «ні»! Їх мільйони і Вони мають гідність! Це моя нація, це моя Країна і сам я – Україна! Пишаюся, вірю, люблю!!!»

Що тут можна додати? Такі є наші герої, справжні українці. Найкращі з них віддали свої життя на Майдані, а нині віддають їх на Сході у визвольній боротьбі з московітським окупантом. Шостий рік душі загиблих Героїв-майданівців волають про встановлення справедливості, а її все немає. Більшість простих українців це тривожить, в їх душах поселилась невпевненість, сумніви чи й на світі є та справедливість. Все таки є вона і прийде час, коли Господь кожному воздасть по його заслугах, все темне стане явним.

Знаменита на увесь світ своїми пророцтвами Ванга говорила: «Все стане, немов лід, і тільки одне залишиться — слава Володимиру, слава Київській Русі. Занадто багато принесено в жертву. Ніхто не зможе зупинити Україну. Все змете вона зі свого шляху і не тільки збережеться, але і стане володарем світу… Україна понизиться і знову займе своє місце… В Україні народиться багато нових людей, які зуміють змінити світ». І так буде, бо інакше просто не може бути!

Що можна сказати про Героїв Небесної Сотні? Кожен українець береже про них згадку у своєму серці, вони стали часткою історії України, про них написано безліч віршів, прози, статей, складено пісень, в тому числі, і мною, і вашими земляками. Їх образи увіковічнені майже в кожному населеному пункті України у меморіальних дошках, обелісках, пам’ятниках та пам’ятних знаках, до яких небайдужі люди в любу пору року кладуть вінки, живі квіти. Якщо дещо інтерпретувати слова пісні, то про них можна сказати так: «Це білі Ангели у білих ромашках заснули…»

А що ж можна сказати про правителів наших голосом народу? Не хочеться їх всіх до одного ганити, адже ми їх самі вибирали(бо не було ж іншого вибору), все ж деякі факти необхідно констатувати.

Відмова України від ядерного озброєння, початок знищення ЗСУ(наприклад, великий в ті часи повітряний флот, зокрема – винищувачі, розчинився, мов у тумані) – «заслуга» першого президента, який в 2015 році писав у фейсбуці таке: «… дайте мені автомат і я сам піду захищати Батьківщину!» На що йому було багато коментарів, але всі вони зводилися до такого, якщо легко написати, - Діду, ти навіщо ядер продав, а тепер з автоматом лише хочеш воювати?

За другого президента почалася, як народ оприділив, «прихватизація» всього і вся, в тому числі й національних стратегічних об’єктів, наприклад, таких, як обленерго, які за Конституцією не мали б підлягати приватизації. До речі, якщо порахувати «на хлопський розум» кількість електроенергії, що виробляється в країні, то її є стільки, що держава мала б кожному громадянинові ще й доплачувати. Але…, але ж її продається за кордон власниками до 98%, а нам решта і то по цінах, що аж «зашкалюють». До «заслуг» цього правителя відноситься і спад кількості населення України через такі фактори, як відтік за кордон та зменшення народжуваності, ця тенденція продовжується і після нього до наших днів. Ось цікаві цифри про те з Вікіпедії: 1939р. – 39млн. чол.., 1970р.- 47млн. чол.., 1991р. – 52млн. чол.., в 2001 році було здійснено перший і останній перепис населення, хоч в інших країнах світу він робиться раз в десять років – 48,5млн. чол..; далі дані приблизні: 2003р. – 48млн., на початку 2014р. – 45, 5млн. чол.., 2017р. – 44, 03млн. чол.., станом на 01.12.2019р. – 37 289 400 чол., це без населення анексованих і окупованих територій. Крім того, цей же бувший президент є ще й куратором до нині, так званих, Мінських мирних домовленостей. Так, безперечно, ці домовленості відіграли важливу роль на початку російсько-української війни, але тепер за ними неможливо перемогти, це вічна війна, адже обороняючись, історія війн не знає жодного випадку, коли б хтось переміг в таких умовах, також неможливо скасувати ці домовленості. От хитро придумано! За словами демобілізованих бійців ЗСУ, ця війна є не що іншим, як бізнес-планом олігархів двох ворогуючих сторін, адже з країною агресором не припинились торгові та купа інших відносин й до нині.

За наступного президента можна сказати його ж словами, коли він витягував вперед дві долоні і говорив: «Ці руки нічого не крали». Вже за короткого і бездарного правління Януковича, на супротив діям якого і піднявся народ, в Інтернеті «гуляло» фото, де було зображено двох президентів і підписи під двома – під першим про руки, що нічого не крали, а під другим – «Ці руки крали і нічого». Так, наш народ такий – йому тяжко, йому зле, а він все рівно жартує.

У час між президенствами т.в.о. президента без всілякого супротиву та рішучих дій з свого боку просто «здає» Крим, далі починається війна на Сході, приходить наступний президент на гребені хвилі всенародного незадоволення напрямком України до Росії. На цьому він і «грає» зі своєю командою, на Майдані кричать зі сцени «банду геть!», але зовсім не кажуть як же те зробити, таким чином провокуючи всіх на кровопролиття, що невдовзі і не забарилося. Скільки виходило на Майдан в столиці людей в ті лютневі дні? 100 тисяч, мільйон чи декілька, хто те рахував? А скільки українців побувало з кожного куточка, навіть з Криму й зі Сходу там? Напевно не менше четвертої частини всього населення. Скільки іноземців приїхало підтримати український народ у своєму волевиявленні? Всього не скажеш і не перерахуєш. Автор цих рядків, будучи в столиці разом з волонтерами, намагався попасти на сцену та виступити, а ще, щоб на великому світловому табло показали знятий відеоролик про майдан в Тернополі. Де там! «Невольно» так відразу якомусь простаку з провінції таке, таке було дозволено лише по запису за 3-4 і більше діб. Тоді виникло запитання до тих оргкомітетчиків, - А чому високопосадовців та олігархів пускають завжди на сцену, а нас по запису лише, у них, що кров у жилах не червона, а блакитна? – Коротше, прогнали. Тоді звертаюсь до хлопців біля авто з апаратурою «5-ТВ-каналу» з тим самим. Ага, ці сказали, що вони лише технарі й нічого не вирішують. Всяке було на Майдані…

Після Майдану було 5 років обіцянок, брехні, море нової крові на фронті, репресія патріотів, становлення, а не знищення корупції, збагачення олігархів на крові. Проте жоден з правителів до того не чіпав соціальну сферу держави, а ці відразу як голодні хижаки почали кромсати й обдирати й так зубожілий до краю народ, придумувати все нові й нові способи «дійки», наприклад, ті самі субсидії, чого у всьому світі немає. Отак і до сих пір ніхто не відповів ні за смерті патріотів на Майдані, на фронті за Іловайський та Дебальцевський котли, тисячі загиблих та скалічених, за зраду, війна триває.

Останній же правитель, складається таке враження, взагалі ні в чому не розбирається і нічому не може дати раду. Його ж команду народ охрестив зондер-командою чи то, пак – зендер-командою. Бо чому? Бо ще трішки й почнеться прямий геноцид, хоч ним й нині вже досить тхне.  Пенсії не потрібні старшим людям, пенсійний вік у 72 роки, тоді як середня тривалість життя українця складає 71 рік. За газ платитимуть і ті, в яких його немає. Вже й до армії добираються, гасло-привітання хочуть поміняти. Та це ж зрада Батьківщини! А Рабіновіча так і випустили із зали засідань ВР, він таки «поєдіт на 9 мая в Маскву». На засідання уряду та в ВР обмежений доступ представникам ЗМІ. Патріотів далі репресують, поволі знищується все українське…і обіцянки, обіцянки. Чого далі чекати? Доки, мій народе, ми будемо на тії граблі наступати?  Що діється, до чого доводять нашу Неньку ці олігархи та нерозумні люди зовсім по крові не українці? От би Господь зробив так, щоб у тієї всієї нечисті в людській подобі та виступили по тілу криваві плями. Щоб всі побачили хто є хто.

А весна іде, теплом вже добрячим несе, пташки цвірінькають, люди готуються садити городину на городах, всяку зеленину, дерева, квіти. А коли ж будуть саджати вже бандюків і здирників, корупціонерів та вбивць? Весна ж іде…

Фото з Майдану тут.

Тернопіль грудень 2013р:

Київ грудень 2013р.   

Теребовля лютий 2014р. 

Віктор Аверкієв