У Щирці єврейське кладовище заростає лісом (Фото)

06.03.2020 16:33 Опубліковано : Патрік Скеля
Джерело: WestNews.info

Від дронів до ремонтів доріг: перелік актуальних закупівель Рівненськими ТГ

У містечку Щирці, що біля Львова, єврейське кладовище заростає лісом, пише - WestNews.info.

Читайте також

Вандали вкрали 50-кілограмовий вінок з меморіалу в Личаківському районі Львова

На Львівщині масово грабують родинні склепи на цвинтарях (Відео)

Про це на своїй сторінці у Фейсбуку пише письменник-мандрівник Богдан Марциняк Волошин: "Як незворушно співпрацює природа з людською байдужістю. 18 лютого 2017-го я вперше навідався на щирецький кіркут, один з найбільших, який бачив і більш-менш збережений. Тоді міг доста вільно розглядати орнаменти та малюнки на мацевах, обсервувати їх неспішну ходу, бо вони наче спинались на відногу Золотої Гори, пнучись до сонця. А через три роки, цьогорічного лютого я знову побував на кіркуті... І не зміг пробитись крізь гущавину! З ризиком для одягу і здоров'я, спробував продертись крізь колючки, але відступив. Й так нічого не було видко. Знайшов лише одненьку стежку метрів десять, де був довкруж вирубаний підлісок і виднівся ряд мацев. Там же й знайшов папір, що свідчив - торік окописко досліджували. Ту записку хіба сойки і дятли можуть прочитати, бо хто б тими дебрами ходив... Але, якщо досліджували - значить не забувають. Може не все ще так печально?".

Про свою мандрівку до Щирця Богдан Марциняк Волошин написав на сайті Локальна історія. Подаємо витяг:

"Колись у Щирці мешкали українці та поляки, євреї і німці. Останні навіть мали свою колонію, що звалась Розенберг. Та воєнні лихоліття усе змінили. Численна єврейська громада була знищена німецькими окупантами в таборі смерті Белжець. Залишились маленькі кам’яниці з крамницями. Та ще кіркут (окописько, цвинтар) під Злотою горою. Він великий, вражаючий. Рядами стоять поховальні тесані кам’яні плити (мацеви) і волають до високого неба про пам’ять. Ще два роки тому цвинтарем можна було ходити, розглядаючи дивовижні орнаменти та малюнки на мацевах. Але нині я не зміг продертись крізь щільний підлісок з ожини, терену та гілляччя. Мацеви заховані у щільних хащах. Кіркут знову поглинає природа та людська байдужість.

…Втомлене сонце уже хилилось до овиду. У призахідних променях храми, кам’яниці, річка, дерева та лани золотились і сяяли, наче прощаючись перед сном. Годилось попрощатись із тихим Щирцем, річкою, Золотою горою та хитромудрими котами, які наглядали за мною, де б я не йшов. І я поділився з котиками канапкою. Тепер знатиму, що в Щирці хтось мене любить. Щирець вартий того, щоб до нього повертатись".