За іронією долі світ відзначав вчора День боротьби з депресією. Це якщо теоретично, бо ж на практиці  все інакше. На практиці світ ще глибше затягується у примусову психологічну депресію (від латинського – тиснути вниз), якій дуже активно сприяють ЗМІ: стан невизначеності, безнадійності, розчарування, подекуди – озлоблення. А ще – страх. Страх – це низькочастотні енергії. І причиною тому – всесвітня пандемія, яка немов клейка павутина поступово огорнула і накрила собою увесь земний простір, аби ще більше і більше затягувати у свої інформаційні тенета нестійких у вірі, дратівливих у спілкуванні, неспокійних у поведінці, нетерплячих по життю, заздрісних до чужих успіхів, хтивих у думках, ненаситних у багатстві, обжерливих у їжі. Цей словесний ряд можна продовжувати і продовжувати… Коли бити себе в груди, переконуючи всіх у своїй особливій вірі в Бога й одночасно перебувати у страху (панікувати), це не віра. Страх і віра – абсолютно протилежні якості людської ментальності. («Не дав нам Бог духа страху, а сили, і любови, і здорового розуму», Біблія, 2 Тим. 1:7).  Кому вигідно зараз сіяти бацили страху, сподіваюсь особливо пояснювати не треба?

Між тим земля пробуджується, бо вона Земля, бо вона планета. Що людина без неї? Усвідомлення цього приходить тоді, коли людині зле, коли погано почувається, коли хронічно хворіє. А між тим будь-яка хвороба – це прояв низькочастотних вібрацій. Коли хворіє Земля (а вона таки хворіє, та ще й як, і все через людську захланність у думках, діях, поведінці), то настає час її самоочищення через різні природні катаклізми. Це для нас, людей –  катастрофи, як жахіття, але тільки не для Землі (у глобальному розумінні цього слова). Бо який ще живий організм терпітиме стільки знущань над собою стільки, скільки вона? Версій про те, що сталося в китайському Ухані – доста. Всі про все читали в мережі, повторюватися не варто. Про Італію – тим паче. Інфекції, віруси в першу чергу виникають там, де на першому місці матеріальний аспект. Де боротьба за виживання. Скажіть, будь ласка, а де її сьогодні немає? Вона тотальна, і вона породжує страхи, відтак ще більшу бездуховність.

Вищезгаданій пандемії передувала інша криза: криза наших Душ, це духовна криза, яка давно вже охопила, на жаль, увесь світ. Це Іспит Совісті кожного. Ще у 2012 році планета перейшла на вищий рівень вібрацій (змінилась частота її герц ). До слова, це відбувається час від часу, через кілька тисячоліть. Логічно, що й земляни мали б «підтягуватись» до цього процесу, змінюючи старий спосіб життя, позбуваючись пагубних звичок, вже й не кажу про переосмислення життєвих «цінностей». Істина про те, що коли людина робить хоча б один крок назустріч Богові, то Бог, натомість, у відповідь робить до неї сто кроків, стара, як світ. Частота вібрацій планети і біополя людини має співпадати, має «співпрацювати» в унісон. Коли цього немає, Земля звільняється від гомо сапієнс, і звільняється у різні способи: землетруси, авіакатастрофи, виверження вулканів, паводки, цунамі, буревії, ДТП, епідемії, пандемії.

П’ятсот років тому, коли у світі лютувала чума, рятувались… дзвонами. Доведено, що дзвонова терапія є  зцілювальною, про це розповідають всі вчені світу, серед них – академік Шипунов: «Звичайний дзвін випромінює величезну кількість резонансної ультразвукової радіації, що духовно і фізично очищує простір. Звуки дзвонів руйнують хвороботворне середовище, де розвиваються віруси. Гинуть не лише віруси грипу, а й жовтяниці та інших хвороб. Квантова механіка досліджує частку як фізичну структуру і водночас як хвилю чи енергію. За межами елементарних часток: (нейтронів, позитронів тощо) – матеріального світу вже не існує, лишається тільки їхній хвилевий складник. Виходить, Всесвіт складається з певної субстанції, яку не можна назвати матеріальною. Це духовна субстанція хвилевої природи. Саме вона і будує весь фізичний світ». Попереду світле Христове Воскресіння. Тисячі дзвонів пробудяться від дотиків людських рук, щоб своїм срібним звучанням оновити й «омити» не лише наші Душі, а й нашу багатостраждальну землю Україну. А може вже зараз треба це робити, як особливий виняток? Приємною несподіванкою у Тернополі стала пересувна «мобільна» церква на колесах: група священників у тентованому і відкритому з одного боку фургоні їхала містом, співали (правили) молебен і дзвонили у дзвоники. Християнський піст співпав із карантином. Християн «силоміць» ізольовано від зовнішнього світу. То ж добре це чи погано? Звісно, позитив треба шукати у всьому, навіть у чомусь поганому чи страшному. Бо не можемо знати, що могло би бути насправді. І якщо раніше сучасники нарікали на нестачу часу для молитви чи походу до церкви, то зараз, перепрошую за цей крилатий вислів: сам Бог велів. А якщо про Час, то його завжди вдосталь: маємо 24 години на добу. Адже знаходимо його для спілкування у соцмережах? Звісно, знаходимо. Час – як фізична величина вчить нас самодисципліні: молитись можна скрізь, на зупинках громадського транспорту, під час перебування у ньому, у чергах, під час прогулянок. Бо коли мізки заповнені дедлайнами, шопінгами, стартапами, каверами, батлами, фейками – вони втомлюються. Чому втомлюються? Бо засмічені інформаційним мотлохом, і це, в першу чергу. Молитва, мантра, медитації – це як життєдайний струмінь свіжого повітря (протягу) для біополя, аури. Тоді й не збиратимуться там бацили страху, які, зрештою, й притягують віруси. Фізичне тіло потребує фізичної їжі, а духовне – духовної. Чи достатньо «годуємо» згадане тіло (енергетичні центри, духовне серце тощо)? Постулат «змінюємось ми, змінюється все довкола нас» прийшов із китайської філософії. Але ж треба ще знати як саме змінюватись, і це безперечно. Результат стрімкого розвитку науки, техніки та виробництва у тому ж таки Китаї – у нас перед очима (але це вже інша тема, до якої обов’язково повернусь у наступній статті). Китайці змінювались однобоко? А де ж тоді та знаменита їхня «золота середина»? Глобальна матеріалізація поглинула значну частину (і то більшу) всіх людей. Не відкрию «америки», якщо напишу, що серед моїх знайомих є такі, які переконані, що вони християни, але спосіб життя, який ведуть, дуже далекий від християнства. Та спробуй їм щось про це сказати, відразу стаєш ворогом номер один. До чого я веду? Треба прагнути бути практикуючим християнином. Напрацьовувати і зміцнювати у собі духовний «стержень» (до слова, чудовий енергетичний антисептик!).

Для роздумів: у Франції 12 тисяч безхатченків, для їхнього перебування виділили приміщення колишнього Канського кінофестивалю. Відома канадська корпорація замість пива почала продукувати дезинфікатори. Швейцарці вільно пересуваються країною, не зачиняють світські заклади. Чому? Вони, що – з іншої реальності? Та ні, у них просто з «логосом» все в порядку.

Оскільки підписана на повідомлення з «Rozetka» (онлайн маркет), то отримала заохочувального листа. Останній абзац мене розчарував:

«Упродовж останніх двох тижнів ми спостерігаємо небувалий – майже 250% ріст продаж товарів для фітнесу. Це означає, що ви вирішили і на карантині зайнятися спортом. А ще на 280 % виросли товари для творчості, на 156% –  настільні ігри і на 40%  – книги. Ми точно вийдемо із цього випробування мудрішими і згуртованішими. І, сподіваюсь, у чудовій фізичній формі». Як можна стати мудрішими, якщо перейматися тільки накачуванням м’язів?! За мізки треба братися. За мізки! Зміцнювати свій дух, переглянути підхід до загальнолюдських моральних принципів.

Тим часом у березах починають рухатися і нуртувати соки, ось-ось повертатимуться з вирію птахи. Наразі замість них повертаються заробітчани, яких можна зрозуміти. І раптом дізнаюсь від знайомої, що одна така жінка повернулась з Італії, та ще й не сама, привезла із собою синьйору: «А що, мала кинути там, щоб вмирала. Двадцять років доглядаю її». У мене – ступор. З одного боку все ніби й по християнському. Але ж де гарантія, що в голові тієї жінки не меркантильні думки... на перспективу. А чи по християнському «підставляти» купу беззахисних українців, зрештою, рідних, знайомих, односельців. Добре, якщо та жінка не є носієм «корони»…