Кожне місто, містечко чи село їх мешканцям видається найкращим в світі, тим паче навесні. 3 травня 2020 року, неділя, видався день не дуже, так собі. Проте наше місто кожного дня інше, кожної миттєвості воно змінюється. І ось після дощиків воно раптом вибухнуло соковитою зеленню й кожного наповнило енергією, зрозуміло, тих, хто його відчуває серцем та душею.

Містечко Теребовля, що на Тернопіллі – одне із найдревніших поселень на Україні. З її віком може зрівнятись лише столиця та ще декілька міст нашої країни. В той же час місто з кожним роком стає іншим, мовби воно молодіє та змінюється, рухається в часі і навіть в просторі. Можливо те не всі люди відчувають, бо бачити – то одне, а відчути серцем та душею кавальчик своєї рідної Батьківщини – то зовсім інше. Але у нас є таких людей багато, більшість. І ці люди писали й пишуть про рідне місто вірші, складають музику та пісні, фотографують здавна і до нині, знімають на відео, влаштовують на честь міста різні свята, зустрічі, проводять екскурсії, всього й не почислити.

Якщо Теребовлю розглянути з висоти пташиного польоту, то можна побачити, що місто лежить в долині ріки Гнізна, а понад нею здіймаються горби Садиків і Садів, Замкова гора з давньою фортецею. А з півночі на південь місто ніби розрізає ріка та Міжнародна траса М-19. Населення невелике, до 15 тисяч, а нині можливо і менше, бо багато подались за кордон на заробітки.

Йдучи навколо міста, зі всіх боків разить очі яскрава зелень, цвіт плодових дерев. Ось подув вітерець і посипався пишний цвіт вишень вихорами клубчастими. Людей мало, бо ж карантин, але назустріч стрінулись дві дівчини в захисних масках і… І ті білі вишневі пелюсточки прямо їм на обличчя. Зазвичай їх би можна було здмухнути та в масці того ж не зробиш. Ото так і пройшли юнки з пелюстками на личках…

Йдеш вулицями рідного міста й зір все підмічає, а підсвідомість незалежно від тебе все аналізує. Коли бачиш красивий куточок чи розцвіле деревце, кущ, гарно оформлену клумбу, то в грудях роздається тепло і хочеться обійняти ту Красу, обцілувати та увіковічнити. Проте не все таке у нас, є й «не дуже», а то і зовсім погане. Та якось свідомість не бажає помічати поганого, лише хоче добре зрити. Ось біля магазину «Сонях» квіти, мов озерця блакитні, вражають уяву та зір. Ще гарно облаштовані подвір’я всіх церков міста, також багато приватних садиб, скверик Т. Шевченка. А от те, що «нічиє» на перший погляд, то те й «не дуже». При спогляданні на таке мимоволі згадуєш теребовлянця, закоханого в красу природи, садівника-професіонала й просто доброго чоловіка – Михайла Войтовича. Ото б ту клумбу чи той квітник і в його руки! Відразу уява малює щось казкове, неповторне.

З плодових дерев вже відцвіли алича та черешня, абрикоса та персик, з квітів відцвітають тюльпани та нарциси, на їх місце з’являються інші квіти, як ото «півники» з різно-забарвленими чубками, на підході конвалії. Вдалося побачити чотири якихось деревця різного «зросту», а отже й віку в приватній садибі, що навпроти райвідділення поліції. Видно, що дерева щеплені, у них великі рожеві квіти. Відразу подумалось, що то сакура, може й ні, а можливо то якийсь різновид персика, а чи айви, можливо і ці здогадки невірні.

Вже років 100 наше місто славиться алеями каштанів, вони ось-ось вибухнуть цвітом. Бузок починає розпускатись і дурманити своїм запахом приємним, білий вже розпустився. Кульбаби повсюди в парках та скверах сяють сонечками жовтими із соковитої після дощу трави, деякі з них вже й відцвіли та просяться у вітру до польоту, а діткам до гри.

Сумно лише кожного разу споглядати на нашу ріку Гнізна, дуже сумно, адже фактично вона помирає і через 10-20 років її зовсім не стане. А ще в 60-80 роки минулого століття вона була повноводною, тут були пляжі й люди купалися(порівняйте фото).

Та не будемо закінчувати на сумній ноті, краще послухаємо як витьохкують пташки в нашому Молодіжному парку(див. відео). Спів їх – мов виступ академічного симфонічного оркестру. Ще соловейків не чути, та вони прибудуть, коли зацвіте калина, це ж їх найулюбленіше обійстя. А ластівки вже прилетіли, вони в нас з’являються переважно в 20-х числах квітня.

Цвіти, рости, молодій вічно, моя Теребовле! Ми будемо тебе любити та славити в віках!

Віктор Аверкієв.