Біля цього полотна завмирає душа. Хочеться стояти і… мовчати, споглядаючи у такий спосіб світ вже своєї душі. До слова, мовчання сприяє накопиченню духовної енергії. Бо світ той особливий, адже саме це слово є частинкою іншого сакрального слова – світло. Уявляєте? Лише дві букви – і простір видозмінюється, наповнюється світлом.

«Українська Мадонна» Олесі Гудими – це інший часовий вимір. Хіба можна торкнутись Часу, як фізичної величини? Виявляється, можна. Все залежить від думок і чистоти помислів того, хто може творити його (Час), поєднуючи уяву і фарби. Я переконана, що ми, люди, не завжди цінуємо Дар Уяви, яким нас нагородив Творець. Бо ким би ми були, не маючи його? Біля «Української Мадонни» тепло і затишно. Вона струменіє із середини ледь-ледь помітним сяйвом, яке возвеличує її і підносить на невидимий п’єдестал шани і любові, віри і надії, мудрості і знань. Зображення Мадонни у західно-європейському мистецтві вже стало класичним: це Діва Марія. І ось несподіваний «ракурс»: обожествлення жінки-матері, жінки-українки, яка виношуватиме у собі радість нового життя. Зізнаюсь чесно, не знаю, що мала на увазі художниця, коли виписувала цей образ, але інтуїтивно вчуваю особливу бентегу зображеної жінки, яка, заплющивши фізичні очі, вслухається-вдивляється у прийдешнє зародження нового життя іншими очима – духовними. Нове життя – це і є відлік нового Часу.

А як вам її душа? Відчуваєте, як вона пульсує, як дихає? Про це свідчать яскраві барви, які зусібіч огортають її умиротворене тіло. Плавно і спокійно вони виходять за межі її біополя, аури, зливаються із вже згаданим часовим простором і стають з ним єдиним цілим. Душа завмерла, вона не просто в очікуванні, вона приготувалась. Ду-ша… Склад «ша» несе в собі особливі вібрації, адже це початок санскритського слова «шанті», яке означає мир, спокій, гармонія, єднання із Всесвітом. «Українська Мадонна» тому й українська, бо несе в собі тільки їй одній відомі світлоносні знання, які сховані на генетичному рівні, на рівні ДНК. Як важливо пробудити їх у собі, не приспати, розвинути і передати далі – наступним поколінням. Довколишній невидимий тонкий світ на полотні Олесі Гудими – це яскраве ясноквіття, яке хочеться споглядати і споглядати. До слова, кмітливий шанувальник Олесиного таланту на багатьох її картинах може помітити чотирипелюсткові фіолетові та сині квіти неземного походження: вони випромінюють особливий плюсовий позитивний заряд. Це квіти із світу ангелів. Саме тому біля цієї роботи (та й інших) хочеться «розчинитися» у тиші і мовчати.

На голові вінок-чільце (чоло) із коштовними, ледь-ледь помітними камінцями – то не просто прикраса. Своєрідний захист. Сама авторка ніби прагне увіковічнити його, захистити жінку, зрештою, майбутнє материнство. Тому й огортає квітами-ангелами з неймовірною чарівливою ніжністю і любов’ю. А яка жінка не потребує цього? Також  це символ миру і благополуччя, достатку і сімейного затишку. Саме зелена барва має дивовижну здатність відводити (відбивати) заздрість, злість тощо. Міжбрів’я (третє око), маківка голови – тут знаходяться дуже важливі енергетичні центри, які відповідають за зв'язок із Всевишнім (духовний світ). Українська жінка-берегиня (Мадонна) особливий шанобливий символ, і був таким споконвіку. Авторка полотна вкладає в цей образ всю свою незбагненну й окрилену душу. Вона залишається в ній (та й зрештою, як і у всіх своїх творах) на тонкому плані – цього не можна не відчути, тому картини Олесі Гудими оживають, особливо перед тими душами-відвідувачами, хто суголосний з нею, з її душею. Цей феномен ще мають досліджувати мистецтвознавці і всі, хто причетний до цієї стезі.

Вдивляючись у Мадонну, піймала себе на думці, що починаю згадувати свою маму, одну й другу бабусі, увесь родовід. Виринають давно забуті життєві деталі, майже сюжетні миттєвості, які викликають особливий щемний спогад, зворушують найтонші струни серця. Що це? Катарсис – глибоке очищення, відновлення духовного стержня… Господи, як це важливо, особливо сьогодні, у часи повсюдної зневіри, жорстокості, моральної деградації, всеохопної вульгаризації суспільства… Ось-ось «Українська Мадонна» розплющить свої очі. Вони сині-сині, вони пронизливі, вони запитально-вразливі… Якщо чесно, боюсь того погляду, бо у ньому – совість проминулих і прийдешніх поколінь. Со-вість… звістка, що йде з епіцентру душі… вашої душі. Ви готові почути її голос?