Нова книжка відомої тернопільської письменниці Тамари Гнатович «Завірюха див» завітала у світ літератури посеред вересня, аби чимдуж розійтися світом. Прикро тільки, що на заваді постали карантинні обмеження. Книжка, зрештою, як і все, що пише пані Тамара, на часі сьогодення: актуальна і повчальна. Авторів, які працюють у жанрі віршованої казки, не так й багато. Бог обдарував згадану поетесу особливим хистом, тому їй пишеться легко, без примусу. Принаймні, мені так видається.

«Завірюха див» – це казкова повчальна історія про хлопчика Щодесійка, який увесь свій вільний час проводить біля комп’ютера: «Горбить спину/ Він в тенетах Інтернету, що загарбав всю планету./Наче немалий і дужий, / До навчання небайдужий,/ Та не може зупинитись,/ Щоб в комп’ютер не дивитись». Несподіваною і незабутньою стає його зустріч із святим Миколаєм та Янголом.  Із школярем відбувається внутрішнє перетворення і він дає обіцянку позбутися лінощів, допомагати всім людям: «Та з Добром велику торбу/ В світ нести завжди хоробро…».

Окремі казкові герої настільки майстерно і зримо «промальовані», що просяться до фільмування: «В кожушку, що сріблом зшитий,/ В намистинки оповитий,/ Взутий в чоботи з пір’їнок,/ Рукавички – зі сніжинок,/ Шапка – в зірочках маленьких,/ Личко – миле та ясненьке» (Янгол). «Забіяка той, вітрисько,/Піднімався, падав низько,/ Так гуділа завірюха,/ Що замерзли руки й вуха» (Завірюха).

Тему добра авторка продовжує у наступній віршованій «Казці про Добрика», який приходив усім на допомогу: рятував від вогню, буревію, у посуху розчистив потічок, леліяв квіти, які «мають неземні сили». У казці задіяні Рисі, Сова, Лев, Цвіркун, Сорока, дідо Лісовик, Вихор, Білка-Непосида, Вітрячок, Орел, пильний Сокіл. А ще текст рясніє сакральними символами, у кожного з них своє особливе позитивне завдання: квітка Маку, потяг-вітровіз, блискавиці, мечі, дощик, роса, Добро (дідусь). Про Мак поетеса пише: «Мак – найперший захисник,/ Мак житло оберігає,/ Відганяє, нищить зло/, Від нещасть обороняє/, І несе душі тепло». Основна тема казки –  боротьба Добра і зла, де остаточно перемагає Щастя, Мир і Добро. «Та повзуть наш край спалити/ Злі примари і хандра,/ Кличу всіх за волю битись,/ Захищати світ Добра!». Торкається вона теми єдності та усвідомлення про важливу істину: «Дружба, що єднає,/ переможе біль та гнів». Так у дитячих душах пробуджується відчуття єдності та цілісності з рідним краєм, з маленькою батьківщиною, з родом.  Головний посил згаданої казки у невеличкому рядку: «… в кожнім серці Добрик є». Це найвагоміша думка, яку мають винести після прочитання як діти, так і дорослі. Мають не лише пам’ятати, а й жити за принципом – бачити у кожному Божий добрий промінчик. І якби так було насправді, то зло мало б щезнути повсюдно.

«Пригоди в синіх водах» – казка диво-мрія. А створюють її такою позитивні природні стихії і головні герої: ранок, день, зеленокрила верба, намистинки, тепле сонце променисте, одяг веснами розшитий, Життєдар, Добро і Щастя,Світлограй, Добромір, Веселкова мрія,  квіти, мед-причастя, скриня, ранок, ключі, окуляри, дзвін, веселка, біла хустина. У вічній боротьбі з ними протилежні «герої»: журба, тривога, вороняче каркання, чорні хмари, грім, блискавиця, злії чари, зла стихія, зла підкова. Казка не була б казкою, якби в ній «жили» тільки позитивні герої. Бо що таке добро? Це відсутність зла – і навпаки. Живемо в дуальному світі, тож казкові повчальні історії відображають нашу дійсність, а подекуди – й нас самих.

До «Завірюхи див» увійшла ще й третя казка з інтригуючою назвою «Таємнича місія», де головні герої Дрімота (мати), Сон (батько), Сонько й Дрімко (два їхні сини): «Ще й пісні свої співають,/ Світ прекрасний прославляють», бо потрібні всім, «як жива вода». Розсилають свої пісні діткам по всьому світу. Події відбуваються не лише у земному просторі, а й в космічному. Це фантастична пригодницька історія про зустріч із земним чар-зіллям деревію, псом Мухтарем, із мудрою феєю, яка кликала на допомогу…

Писати для дітей – це Сізіфова праця, яка потребує особливого стану душі: вселюбові , вседоброти, всерадості, а ще – бажання творити добро. Бо тільки тоді серце стає надчутливим до світу, до найменших його проявів. Відома тернопільська поетеса Тамара Гнатович – володарка такого серця. У її творах особливий казковий світ, де герої буквально пронизані моральними чеснотами. Відтак у них лагідні серця, щасливі усмішки і всеохопне бажання творити добро.   

А сьогодні, коли світ потребує позитивних вражень і добрих вчинків, це надважливо. Її твори для дітей не просто міцний фундамент у вихованні дітей, а ще й своєрідний стартовий майданчик для вчителів і батьків у процесі їхньої співпраці упродовж  навчального року, та й не тільки. У творчому зажинку поетеси багатий урожай: шістнадцять книг. І якщо перші три були для дорослої аудиторії, то решта – для дітей. Останнім притаманна особлива енергетика, адже вони про добро і доброту, доброзичливість, любов і повагу до батьків, бережливе ставлення до природи, про збереження традицій рідного краю. Проілюструвала книгу відома тернопільська художниця Світлана Костишин, яка давно вже співпрацює із Тамарою Гнатович і відчуває її казкове письмо не лише душею, а й серцем.