Три роки тому у Вільшанику, що на Самбірщині, позбулися пластикових квітів на цвинтарі, а цього року відмінили поминки після похорону. Таким було рішення не тільки священика, але й місцевої громади. Мотивують це тим, що покійника треба достойно провести в останню путь, а не перетворювати день похорону у ще одне застілля. 

Як пише «Четверта студія»,  про мотиви й переваги такого підходу «Еспресо.Захід» розповів парафіяльний священник Вільшаника, настоятель церкви преподобної Параскеви (УГКЦ) отець Олег Здреник.

Як священник «зіпсував» поминки

«Якось я «зіпсував» поминки після похорону. Прийшов і запросив кожного, хто був на поминках, сказати щось добре про померлого, ніхто не випив зайвого і спокійно всі розійшлися по хатах”, – з усмішкою пригадує отець Олег Здреник.

Про поминки священник говорив з людьми останні два роки і вже цього року, на початку грудня, парафіяльна громада прийняла локальне рішення – у своєму селі поминки у день похорону скасувати. Це рішення цілком легітимне і набуло чинності з 6 грудня 2020-го.
Священник і його парафіяни неодноразово задумувалися над наповненням цього звичаю. Часи, коли благочестиві християни намагалися потішити родину за столом, минули, і сучасний варіант тризни не відповідає духу Євангелія.

«Я не кажу, що поминки – це погано. Моя позиція – поминки відійшли від першоджерела і втратили своє значення. Наша ініціатива не є акцією боротьби з церковним поняттям поминання померлих, а з його сучасною інтерпретацією. Тризна має глибоке коріння. Якщо хтось намагався би її повернути, то довелося б щонайменше відмовитися від алкоголю. Якщо згадати першочергове призначення тризни, то тут ідеться про звичай збиратися рідним і друзям померлого, щоб потішити й розрадити родину за столом. А хтось у наш час дуже втішає родину? Та в наші дні всі йдуть у бар чи до хати, родина переживає, щоб усім вистачило їжі і напоїв, щоб у селі потім всі не говорили, що не було холодцю і пляцки були не такі. Я ніколи не бачив, щоб родина сиділа за столом і її розраджували ті, хто прийшов на поминки, сказали вдові померлого, що не переживай, твій чоловік зараз з Христом. Радше навпаки – це рідні клопочуться, щоб усіх розсадити, щоб усі страви були подані вчасно, і «скачуть» коло гостей. Можливо, десь ще є такі спільноти, які бережуть цей благочестивий звичай у первозданному задумі, але їх дуже мало. От чомусь у нашій традиції досі звичай пом’янути дорівнює випити і закусити», – пояснює священник.

Отець Олег наводить приклад сучасних поминок за власним дідусем. Тоді в день похорону поминки закінчилися співанням многоліття покійному дідусеві…

Або ще таку ситуацію наводить. Помер чоловік, який за життя зловживав горілкою. На те, щоб його «пом’янути», збираються такі самі любителі випити. То що доброго в такій традиції, яка псує людям здоров’я і розвиває нездорові звички? Поки що запитань більше, ніж відповідей.

«От і виходить, що поминальний обід сьогодні – хіба заради людського язика», – підсумовує священник. На переконання священника, хтось першим мусить поставити крапку у цьому фарсі. Він не побоявся стати першопрохідцем.

«Математика» поминок

За скромними підрахунками парафіян, на поминальний обід родина в селі витрачає від 4 000 гривень. Дуже часто проблемою поминок у день похорону є те, що важко передбачити кількість усіх гостей, які прийдуть за стіл.

“Якщо на 9 і 40 день родина сама складає список гостей, яких кличе до храму помолитися за упокій душі померлого, і приблизно може розрахувати кількість місць у барі і кількість їжі, то в день похорону це неможливо. Крім того, за цей час людина вже по-іншому сприймає смерть близьких, у неї є час підготуватися. А в день похорону якщо прийде забагато людей, то це труднощі для родини, яка має думати над тим, що не замовила достатньо місць у закладі, чи вистачить усім їжі. Якщо прийде замало людей, то теж переживають, бо гроші за місця у кафе вже заплачені. На спільних зборах ми дійшли спільної думки, що важко знайти позитив у цій традиції, яку у нинішньому світі споганили”, – пояснює священник-реформатор.

Бути в духовному екотренді

Вільшаник – не просте село. Звідси не вперше походять новації. Кілька років тому тут одними з перших відмовилися від пластику на цвинтарях.

“Ми з нашими людьми говоримо не просто про екологічність усього у сенсі упаковки і пластику, а про власну свідомість. От як у нас було з пластиковими квітами на цвинтарі. Дехто шкодував їх викинути, бо на них потратив гроші, хтось казав, що не можна могилу чіпати до року. Але ми дійшли висновку, що пластикові квіти – це неповага до померлих. Тепер вони самі питають одне в одного, чи померла людина не заслужила на живу квітку? Нині на могилах на нашому цвинтарі ростуть тільки живі рослини і на могили приносять живі букети. Можна було сказати людям просто – давайте перестанемо пити горілку на поминках, але я здогадуюся, чим то скінчиться. Все залишиться так само”, – каже отець Олег Здреник.

Священник не переживає, що його не зрозуміють парафіяни. “Може, хтось перший раз забудеться і таки спробує влаштувати поминальний обід після похорону, але потім сусід чи кум йому нагадає, що ми домовилися без цього обходитися. А для людей то дуже важливо – що священник чітко сказав, що це погано, вони намагаються наслідувати його науку. Не можемо перемогти зразу все. Але маленькими послідовними кроками можна”, – каже отець.

Замість поминального обіду парафіяни Вільшаника пропонують пожертвувати ці кошти на молитву за упокій душі (Службу Божу).

Поки що після такого рішення похорону в селі ще не було, тож протестувати таке рішення ще не було нагоди. Також наразі нема офіційної реакції Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ на таку новацію.