1. Микулинці належать до найдавніших містечок на Тернопільщині. Ще у Галицько-Волинському літописі вперше згадується це давньоруське поселення на сторінках «Повісті временних літ», Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям у 1096 році. За іншими даними це селище ще древніше… Коли повертав Болеслав, польський князь у 1018 році через Поділля до Польщі, в цей час вже існували і були позначені на римських картах Буськ, Теребовль, Микулин. Одна з таких карт надрукована у польському виданні 1931 року під назвою «Тернопільське воєводство».

Поселення швидко розвивалося, і вже під 1144 роком про нього зустрічаємо ґрунтовніші відомості у Лаврентіївському літописі з приводу князівських міжусобиць, які роздирали в ті часи руські землі. У другій половині XI століття Микулин входив до Теребовлянського удільного князівства і служив його міцним північним форпостом. Як і більшість міст України, під час татаро-монгольської навали 1240 року містечко занепадає. Саме цим можна пояснити відсутність інформації про Микулин в XIII-XIV століттях. Після захоплення міста поляками у 1387 році поселення стало зватися Микулинцями.

2. В Микулинцях можна побачити замок ХVІ-ХVІІІ століть. У 1550-х роках власницею даної території згадується Анна Йорданова дружина краківського каштеляна, яка на самому татарському шляху побудувала кам'яний замок. Замок знаходився на вершині пагорба, на північ від містечка у вигині річки Серет, оточений з трьох боків її водами. Він збудований з ламаного каменю і має чотирикутну форму з таким же чотирикутним подвір’ям в середині. Довжина кожної стіни 75 м., товщина стін – 2 м. Стіни мають бійниці для ручної зброї. По трьох кутах були бастеї, а в четвертому – лізена (укріплення стіни), яка була знищена у часи турецько-татарської навали 1675 року. Дві в’їзні аркові брами обрамлені брильянтовим рустом (камінь обтесаний у вигляді брильянтів). Із західної сторони, де оборонні стіни додатково захищені глибоким ровом, до замку вела брама зі звідним мостом. В середині фортеці, навколо просторого подвір’я були житлові будівлі, а під ними льохи і підземні переходи.

Замок був міцним форпостом, що захищав Теребовль з півночі, а на його території займалися воєнним вишколом солдат;

Одна із дочок Анни Синявської – Софія вийшла заміж за  руського магната Самуеля Зборовського. По смерті батька власником замку стає його син – Олександр Зборовський, який був дуже хорошим воїном і прославився у війнах з Московською державою. У 1637 році замок разом з містом купив Станіслав Конецпольський. Станіслав, а надалі і його син Олександр дуже добре дбали про фортецю, тримаючи її в хорошому стані та утримуючи гарнізон. В роки Визвольної війни замок не був дуже пошкодженим, як інші замки в цей період і зразу ж оновлювався стараннями Олександра Конєцпольского. Він його відбудував і розширив, пристосовуючи для потреб військового гарнізону.

В другій половині ХVІІІ століття Микулинецький ключ купила Людвіка з Мнішеків Потоцька (1712-1785), вдова по Йосипу, каштеляну краківському. З початку ХІХ століття замок назавжди втрачає своє оборонне значення. Згодом Людвіка Потоцька подарувала містечко своєму брату графу Юзефу Мнішеку — “грандметру Галичини”, який продав його в 1799 році барону Конопці.

У пристосованих приміщеннях замку барон Ян Конопка відкрив суконну фабрику, на якій виготовляли рушники, полотно, бавовняні хустки та оксамит.  З цієї фабрики полотно щорічно купувала військова комісія і вважала його не тільки дешевшим, а й кращим, ніж полотно бернської фабрики.  Продукція її була дешевша всіх аналогів у тогочасній країні, тому що власник мав свою вівчарню. В замку відкрили підсобне приміщення для фабрики, де очищали вовну. Вироби фабрики були дуже теплі, надзвичайно м'які та приємні на дотик та добре продавались.

Але фабрика сукна не витримала конкуренції з австрійськими мануфактурами. Тому що згідно тогочасних законів все полотно потрібно було перевіряти на якість (отримувати сертифікат якості) у Відні, а далека дорога піднімала ціну на виріб і незабаром виробництво згорнулося.

3. Замок у Микулинцях – один з небагатьох замешканих на сьогодні замків в Україні. На території замку нині проживає Стефанія Балой – донька улюбленої служниці графині Юзефи Рей. Саме остання власниця містечка свого часу дала дозвіл на проживання молодій парі – батькам пані Стефанії на території замку. Але ніяких документів, що підтверджували б її слова немає. Після утвердження радянської влади, залишки оборонних мурів та веж влада внесла в реєстр пам'яток архітектури, але поселенців звідти не виганяла. Графській служниці запропонували працювати сторожем замку. Таким чином, її родина залишилась жити у замку. І досі там мешкає пані Стефанія, якій уже близько 90 років.

4. Неповторного колориту містечку додають пам’ятки архітектури. Неподалік від фортеці в 1761році тодішня власниця Микулинець Людвіга Потоцька побудувала палац. Зараз його називають “Палацом Конопки”, адже саме цей власник в середині ХІХ століття докорінно його перебудував у стилі ампір. Головна окраса палацу – це чотири скульптури атлантів на центральному фасаді над головами левів, що підняті на арку першого поверху і підкреслюють другий поверх. Середня частина фасаду була увінчана скульптурою Святого Архангела Михаїла, який тримав у руках два герби – М’янчинських і Конопків.

Парковий фасад прикрашений восьмипілястровим портиком коринфського ордеру. В середині палацу було багато образів, родинних портретів, виробів з бронзи, порцеляни та срібла з гербами володарів. Тут також розміщувалась бібліотека, архів та розкішний бенкетний зал.

На одній осі з палацом знаходиться микулинецький парафіяльний костел Святої Трійці – одна з найкращих і найоригінальніших пам’яток епохи пізнього бароко, споруджений у 1761-1779 роках на кошти магнатки Людвіги Потоцької. Автор проекту костелу А. Мошинсъкий, чоловік внучки Людвіги Потоцької, родом із Саксонії, за взірець споруди взяв католицький костел при королівському палаці в Дрездені, творіння відомого архітектора Г. Кнавері (1689 - 1780).

Фасад костелу, багато оздоблений бароковими елементами з пишними деталями, завершується невеликим куполом у вигляді намету. Храм має велику підземну частину, де богослужіння проводяться в зимовий час. Частково до сьогодні збереглось декоративне ліплення та кам’яні скульптури.

Біля костелу розташований польський цвинтар. Цей колись доглянутий некрополь – оригінальний витвір сакрального мистецтва з нагробками кінця ХVІІІ-ХІХ століття, де на десятках могил знаходились різьблені скульптури святих, або сюжети, які відносяться до їх постатей. Тут збережено багато фігур монахів, священників і скульптур Богородиці, а також святих покровителів, які не зустрічаються на іншому кладовищі. Серед них – дівчина, що зажурено похилила голову. Це скульптура над сімейним гробівцем родини Рей. На ній зображено доньку останньої власниці замку і околиць Юзефи Рей – Марію, яка померла в молодому віці. Молода дівчина була лікаркою і допомагала хворим на тиф, що дуже був поширений після воєнний період на нашій території.

5. Микулинці - романтичне містечко оповите легендами і переказами. Кожне містечко нашого краю може похизуватися своїми легендами та переказами, а Микулинці просто ними овіяні. Найбільш поширена легенда про нерозділене кохання молодої графині і бідного хлопця. Цю романтичну історію розповідають в різних варіантах, а найкраще її прочитати у книзі автора Наталії Михно «Скарби твого селища: Микулинці». Але є легенда, яку ніде не прочитаєш. Вона до сих пір приховує таємницю одного із роду власників Микулинець та оповідає, як він став в’язнем у своєму замку. За те, що шляхтич був у числі тих, хто готували замах на короля, його живим замурували в одному із замкових казематів, тільки віконечко маленьке залишили, щоб їсти подавати. А його молода дружина була змушена розділити страшну долю забуття…

Наталія Ганусевич,
науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»