Античні філософи авторитетно стверджували, що жага до пізнання притаманна кожній людині, незважаючи на її вік, освіту чи захоплення. А яке пізнання без подорожей? Ми подорожуємо, щоб відкрити світ і знайти своє місце в ньому. Мабуть тому, так ваблять пам’ятки минулого, адже вони пов’язують нас з тими, хто жив на цій землі і акумулюють час, який непідвладний нікому.

Тернопільщину справедливо називають краєм фортець, печер, релігійних святинь, а ще – історичних міст. Маленьке містечко Вишневець, яке розкинулось на пагорбах у витоках річки Горині – одне з них. На перший погляд звичайна провінційна забудова в оточенні мальовничого пейзажу. Та, коли їхати дорогою з Тернополя до Кременця, на під’їзді до містечка відкривається чудова панорама величного палацу на фоні старих дерев, оборонних мурів та монастирських стін. Це гніздо давно вигаслих могутніх волинських князів Вишневецьких. І хоча подорожувати можна з різною метою, хоча б задля цікавості, багато хто звертає з траси, щоб ближче роздивитися пам’ятку.

Вишневецький палац

Мабуть немає читача, який би не чув славне ім’я Дмитра Вишневецького (Байди), одного з перших очільників козацтва. На формування його характеру неодмінно мали вплинути оповіді про героїзм захисників, які не раз поливали своєю кров’ю  цю волинську землю. А таких серед Вишневецьких було немало. Вони не лише захищали, але й будували замки, міста, села, монастирі, храми. Колонізували величезні території, щоб дати їм життя.

Сьогодні важко уявити, що колись маленький Вишневець був у центрі подій, які мали вплив на міжнародну політику. І майже чотири століття до 1744 р. Вишневецькі були активними учасниками  політичного, економічного та культурного життя держав, громадянами яких вони були. Недаремно серед впливових українських магнатів лише їхній представник Міхал Корибут став

королем єдиної у світі шляхетської демократії.

На піку своєї могутності останній з Вишневецьких, Михайло Серватій, великий литовський гетьман перебудовує родовий замок у пишну барокову резиденцію з розкішними інтер’єрами та численними мистецькими збірками. Особливою гордістю князя була родова книгозбірня, одна з кращих приватних бібліотек Європи епохи Просвітництва. Перенесена частково до Києва у кінці ХІХ ст., вона увійшла до складу історичних колекцій Національної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського (ННБУВ).

На жаль, в Україні мало що залишилося від колишніх палацових збірок.

Резиденцією зараз опікується Національний заповідник «Замки Тернопілля», який проводить тут масштабні відновлювальні роботи.

Призамкова церква Вознесіння Господнього

Одним із способів утвердження своєї влади та ваги в суспільстві Вишневецькі вважали підтримку Церкви. Толерантні до питань віри, вони будували релігійні святині різних конфесій на українських, білоруських, литовських та польських землях.

Серед найстаріших їхніх фундацій, які збереглися, невеличка однонефна волинська церква другої половини XVI ст., що притулилася у підніжжі пагорба неподалік палацу. Серед церковного реманенту тут у свій час було багато історичних реліквій. До свого закриття в 1961 р. храм мав під вівтарною частиною крипту з прахами родових дідичів. Тут знайшли своє останнє місце спочинку визначні українські доброчинці Михайло Вишневецький, староста овруцький  та його дружина Раїна Могилянка. На початку XVII ст. у своїх задніпрянських землях вони фундували знамениті і сьогодні діючі Лубенський Мгарський та Прилуцький Густинський монастирі.

Церква Вознесіння Господнього. 2014 р.

Великі кошти Вишневецькі жертвували і іншим обителям, зокрема Києво-Печерському монастиреві та Крехівському на Львівщині.

Після 30-літнього закриття, у 1992 р., старовинна призамкова Вознесенська церква була відремонтована та сьогодні є діючим храмом ПЦУ.

Колишній монастир Ордену босих кармелітів

Особливий внесок освічені князі Вишневецькі зробили у розвиток освіти та культури. Зокрема, підтримували книгодрукування, сприяли творчості діячів освіти та мистецтва. Завдяки їхньому меценацтву було надруковане знамените «Євангелиє учительноє…». Вишневецькі сприяли поповненню не лише власної бібліотеки, а і монастирських книгозбірень.

На кошти князів були відкриті єзуїтські колегіуми у Кременці та Пінську. Згодом  вони перетворилися на важливі освітні та культурні  осередки Волині та Волинського Полісся.

Мури оборонного монастиря кармелітів. 2014 р.

Підтримкою Вишневецьких користувалися і інші ордени римо-католицької церкви: домініканський, бернардинський, піарів. У своєму родовому Вишневці вони фундували монастир ордену кармелітів, який входив у єдину оборонну систему з резиденцією. Сьогодні колишні могутні мури монастиря добре проглядаються зі сторони річки Горині.

У 20 – х рр. XVIII ст. було завершене будівництво ще закладеного у XVII ст. величного костелу св. Михаїла Архангела з 14-ма вівтарями та криптою фундаторів. З поваги до Вишневецьких монастиреві тоді надали статус абатства.

Отці кармеліти крім служіння Богу займалися просвітництвом, зібрали чималу бібліотеку, яка згодом частково поповнила історичні колекції ННБУВ. На терасах  вони вирощували лікарські рослини та використовували їх у фітотерапії. Монастир припинив своє існування в часи Другої світової війни, а архітектурна домінанта Вишневця впродовж декількох століть, костел св. Михаїла Архангела був повністю розібраний на початку 60-х рр. ХХ ст.

Парк

Враження від палацу було б неповним без величних дерев, які його оточують. Перший парк у регулярному стилі був закладений Вишневецькими ще на початку XVIII ст. в межах існуючих фортифікацій. Тоді він мав меморіальний характер і слугував власникам нагадуванням про важливі родові події. У другій половині XVIII ст. його розширили до майже 219 га в англійському ландшафтному стилі. Тут з’явилися оранжереї, альтанки, кам’яні лавочки та інші малі архітектурні форми. У наш час парк займає 8 га.

Старий парк. 2014 р.

Цвинтарі XVI- XVIII ст.

Час та війни майже знищили не лише парк, а і колишню своєрідну міську архітектурну забудову Вишневця. Але ще вціліли старовинні цвинтарі – свідки його бурхливого минулого. Серед них чотири найстаріших – два православних, католицький та єврейський.

На теренах колишнього  палацового парку зберігся унікальний міських православний цвинтар з характерними хрестами XVI ст. Серед них є і козацькі. Як частина унікального історичного середовища Вишневця, його надгробки є втіленням уявлень сучасників про навколишній світ і своє місце в ньому, смерть та безсмертя.

Відвідавши частково оновлені зали Вишневецького палацу, зайшовши у старовинну призамкову церкву,  а згодом пройшовши коридорами колишнього монастиря, усвідомлюєш,  що час зупинився та ніяк не хоче відпускати. І під  враженням від почутого та побаченого, мимоволі шукаєш чуйного співрозмовника, щоб поділитися своїми емоціями. Зрештою, не так уже і перебільшив відомий геральдик  XVII ст. Шимон  Окольський, сказавши, що Вишневецькі прийшли у цей світ, «щоб панувати, очолювати і королювати». Їхня історія така захоплююча, що не потребує створення жодних легенд. Та насправді і причин відвідати Вишневець набагато більше. А насамперед, для того, щоб віддати належну шану тим, чиїм спадком ми користуємося і досі.

Любов Шиян, наукова співробітниця Вишнівецького відділу

Національного заповідника «Замки Тернопілля»

Світлини Валерія Волинського