Золотий Потік – селище, що належить до історичних населених місць України, відоме ще з XIV ст. Воно розташоване на березі річки Золота, неподалік від впадіння річки Стрипи в Дністер, на відстані 18 км від Бучача та 90 км від обласного центру – Тернополя. Тут в мальовничі краєвиди гармонійно вплелись історичні пам’ятки. Відвідати Золотий Потік – це, мабуть, найкраща можливість насолодитися затишком маленького містечка, неспішно прогулятися і відпочити із сім’єю та друзями, адже всі цікаві місця можна побачити просто під час пішої прогулянки.

1. Замок.

Золотий Потік вперше згадується під 1388 роком. У давнину це селище мало назву Загайполе, а пізніше згадується як село Потік.

У першій половині XVI століття польський король Сигізмунд І подарував Загайполе і сусідній Соколів графу Якубу Потоцькому, надвірному маршалку королевича Сигізмунда ІІ Августа в нагороду за заслуги. Так містечко стало родинним гніздом однієї з гілок династії магнатів Потоцьких. В 1570 році завдяки старанням власника поселення отримало статус містечка і було перейменовано на Золотий Потік.

На початку XVII століття за наказом короля Сигізмунда ІІІ брацлавський воєвода Стефан Потоцький (1568 – 1631) розпочав будівництво регулярного замку, яке було завершено у 1608 році. Замок збудований на невисокому пагорбі з пісковику – типового матеріалу для цієї місцевості. Твердиня є квадратною в плані з чотирма п’ятигранними двоярусними баштами по кутах. Башти мають прямокутні стрільниці з лучковими перемичками.

П’ята башта, що розташована на південно-східній стіні замку, була надбрамною. На першому її ярусі – наскрізний в’їзд на територію фортеці, а у другому і третьому ярусі знаходилися житлові приміщення. Лиштви вікон оформленні у ренесансному стилі з елементами рослинного орнаменту з масками. Фасад був прикрашений родовим гербом Потоцьких – «Пилявою».

З південно-західного боку, який виходить до річки, зберігся оборонний мур товщиною 2 метри. З цього боку фортецю додатково захищав рів з ескарпом і земляний вал.

У 1920-х роках замкові мури починають розбирати на будівельний матеріал.

На подвір’ї знаходилася викладена з каменю криниця, сьогодні вона засипана. До нашого часу західна вежа не збереглася, оскільки була зруйнована під час війни.

У післявоєнний період замкові приміщення використовувались для різних господарських потреб.

2. Замковий палац, в якому проживав Стефан Потоцький разом із своєю дружиною Марією Могилянкою, донькою Молдавського господаря Ієремії Могили, примикав до північно-західної стіни замку. Первісно він був одноповерховий, другий поверх було добудовано пізніше. Портал входу та лиштви вікон декоровано ренесансною різьбою. До кінця ХVІІІ століття замок був житловим. Після війни залишки приміщень використовувались для різних господарських потреб. Останнім користувачем палацового корпусу була швейна фабрика. Після її ліквідації, палацовий корпус занепав і на даний час знаходиться в руїні. Проте, до сьогодні там можна побачити цікаві оздоблення дверей та вікон. Так, отвори дверей прикрашають різьблення у вигляді декоративних галузок, роздвоюючись, відхиляються вниз вправо і вліво. Кінці галузок завершені розквітлими тюльпанами, крайні з них опущені вниз, середні підняті догори. Посередині гілка прикрашена двома листками, з яких верхній піднятий догори, а нижній опущений вниз. Портал завершений профільованим карнизом. Верхня частина вікон оздоблена подвійним фризом з карнизом.

3. Палац Гнєвоша

У 1840 році неподалік замку зводять палац. Це одноповерхова прямокутна будівля в стилі класицизму. Фасади прикрашені відкритими ґанками з колонами та кам’яними різьбленими деталями, перенесеними з замку.

Власники палацу часто змінювались. В 1887 році маєток купив Володимир Ґнєвош – посол до державної ради у Відні, активний громадський та політичний діяч. Завдяки його старанням в палаці була зібрана велика бібліотека та чимало мистецьких колекцій. Більшість цінностей у 1918 році вивезли до Москви. Палац залишався у власності родини Ґнєвошів до 1939 року. Остаточних руйнувань будівля зазнала під час війни. Після війни тут розмістилась середня школа, згодом – центр позашкільної роботи з учнівською молоддю.

Навколо палацу Ґнєвошів був засаджений великий парк з липовими алеями, частково збережений до нині.

4. Костел

Костел Різдва Пресвятої Діви Марії і святого Домініка (раніше костел Різдва Пресвятої Діви Марії і святого Щепана першого мученика) – діючий парафіяльний храм розташовується в центрі містечка, збудований в 1609-1634 роках. Будівництво цього храму розпочала вдова Стефана Потоцького – Марія Могилянка. У костелі була ікона Матері Божої, оздоблена короною, біля неї складали дари (зокрема, срібні речі). Вівтар, де був чудотворний образ (ікона), виготовлений коштом власника міста Миколи Василя Потоцького (з тилу була дата 1775 рік).

Згідно візитації 1810 року в храмі існувало 5 вівтарів. У 1886 році архітектор Джованні Феррарі з Монастириська виготовив проект надбудови вежі. В 1889 році вежу костелу накрили бляхою, ці роботи виконав майстер Вольф Гайбер зі Львова.

Під час Першої світової війни з храму було вивезено три дзвони, дзвіночки, свічники та срібний годинник. Нові дзвони виготовлені в 1927 році Фальчинськими в Калуші. Влітку 1934 року костел постраждав від пожежі. Головний вівтар був серйозно пошкоджений, проте, чудотворний образ Матері Божої пощастило врятувати.

У крипті храму були поховані фундатор Стефан, Якуб (староста генеральний подільський) і Ян Потоцькі.

5. Церква Святої Трійці

Перша церква Святої Трійці споруджена в містечку в ХVІІ столітті. Це була дерев’яна парафіяльна греко-католицька церква. У 1774 році її розібрали, а на цьому місці споруджено новий храм св. Михаїла. Фундаторами були Симеон Левкович і Теодор Обаратко. Внаслідок руйнування її було розібрано на початку ХІХ століття.

У 1897 році споруджено нову, муровану церкву Святої Тройці, її і сьогодні можна побачити на вулиці Шевченка. Фундаторами храму були Дорофей Федорончук, дідич В. Гнєвош та жителі містечка. Художнє оформлення здійснювали Юліан Левицький і Антон Оріховський. Особливу мистецьку цінність являє собою старовинний іконостас. У церкві зберігаються мощі св. Миколая Чернецького львівського єпископа. Тут є образ Божої Матері Неустанної помочі. За переказами, ікона зберегла церкву неушкодженою під час пожежі 1938 року.

Окрім згаданих пам’яток в селищі є монументи. У 1992 році на місці поховання закатованих в застінках НКВС було встановлено пам’ятний хрест (на розі вулиць Д. Галицького і Лугової). В 1965 році – споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку, який в 1991 році перенесено на вулицю з його іменем.

Золотий Потік – це цікава локація, як для туристів, так і для дослідників. Під час знайомства із пам’ятками архітектури виникає безліч питань, що робить їх ще більш цікавими і цінними. Тут кожен подорожуючий має можливість відкрити щось нове.

Наталя Марціяш-Дир,
наукова співробітниця Національного заповідника «Замки Тернопілля»