Із журналісткою Яніною Чайківською спілкуюсь дуже давно, знаю її ще студенткою факультету журналістики Львівського державного (на той час) університету. Усі ці роки щиро раділа її професійним успіхам. Сьогодні вона прес-секретарка Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Це добрячий шмат роботи, адже у цьому виші навчається чимало іноземних студентів. Тож Яніна не втомлюється популяризувати серед них свою Батьківщину, допомагає вивчати українську мову. Серед випускників у неї чимало друзів, які повернулись до своїх рідних домівок. Не втримуюсь, щоб не поділитись позитивними історіями, про які дізналась від своєї колеги.

Ахмед Салем Мохаммед Абдельгаввад (Єгипет) закінчив Тернопільський національний медичний університет торік і упродовж 3 років очолював Асоціацію єгипетських студентів. Досконало оволодів українською мовою, до слова, вчив за власним бажанням. Окрім приватних уроків з мови, дивився україномовні серіали, щоб збагачувати словниковий запас, спілкувався з українцями. Тож було приємною несподіванкою почути від нього слова на зразок: костомахи, добренько, смакота, смаколики та інші, – згадує Яніна. –  Коли запитували, звідки їх знаєш, казав, що почув у магазині, в кафе або від знайомих. Спілкується без акценту, але вивчення української мови – це було його особисте бажання. Ніколи не скажеш, що народився не тут. За 6 років Україна стала йому майже рідною, а особливо Тернопіль. Найбільше Ахмеду подобаються наші люди. Він не раз казав, що українці дуже щирі і відкриті, що це найбільший скарб нашої країни. А ще був у захваті від природи і краєвидів. Якось один місцевий колекціонер старожитностей, переглядаючи, що йому принесли для колекції стареньку сорочку,  відклав її вбік і сказав, що вона не має цінності. Я викупила її в жінки, відреставрувала і ми подарували Ахмеду на день народження. Під час літніх канікул він завжди брав її з собою до Єгипту і там одягав. А тепер щоп’ятниці (святковий для мусульман день), йдучи на молитву до мечеті, постійно одягає вишиванку, як і при будь-якій іншій нагоді. Каже, що у своїх молитвах згадує Україну. До слова, коли склав останній іспит в ТНМУ, зробив світлину на тлі напису «I love Ternopil» і зробив її заголовною на своїй сторінці у Фейсбуці з підписом: «Де б я не був, серцем завжди з тобою».

Індійський українець Шумаель Мохамед Кхан – студент ТНМУ і родом із  Джамшедпуру. Вчиться і проживає тут уже 4 роки. Найбільшим прихильником України є мама Шумаеля, яка ніколи тут не була. Але дуже цікавиться нашою країною, вивчає її культуру. Коли постав вибір щодо навчання за кордоном, то саме вона і рекомендувала Україну. Шумаель також спілкується українською мовою вільно. Вивчив її відразу після першого курсу навчання. Взяв участь у Міжнародних літніх студентських школах ТНМУ, де за місяць освоїв українську на розмовному рівні. Навчився багато всього іншого, основне –вмінню працювати в команді з українцями. Сьогодні в його оточенні переважно українці і він також намагається допомагати всім своїм друзям. Шумаель часто каже, що в Україні він отримав багато любові, підтримки і розуміння від людей. Тернопіль відкрив для нього багато можливостей. Хлопець зараз реалізовує кілька своїх проєктів. Він любить Україну за цю можливість відкривати свої таланти, за вміння співчувати і бути співучасниками, за позитивний настрій, а ще його вражають наші традиції і культура. Свою вишиванку отримав у подарунок від українських друзів у минулий свій день народження. Вони хотіли зробити йому сюрприз і подарувати щось дуже національне. Шумаель каже, що це дуже красивий національний одяг і дуже патріотичний. «Якщо ти хочеш відчути себе українцем, то треба носити вишиванку. Я хотів купити собі вишивану сорочку і шукав, яка мені краще підійде. Але я отримав її від своїх друзів. І це дуже цінний подарунок для мене, у ній почуваюся дуже комфортно і добре. Хочу сказати всім іноземним студентам таке: пізнавайте Україну і її традиції глибоко та з розумінням. Повірте, коли ви це зробите, то вона назавжди залишиться у вашому серці. Слава Україні !».

 Хтозна, а, може, в майбутньому, – міркує Яніна Чайківська і важко з нею не погодитись, – вони десь для України зроблять щось добре і важливе.