Є всього три слова, які можуть вбити будь-яке бажання в маленькій дівчинці стати жінкою в майбутньому. Ці слова ніби в лещата затискають всі наші бажання і життєву енергію. Через роки вони змусять вже дорослу жінку відмовляти собі навіть в елементарних радощах, що перетворить її життя в безпробудну сірість.

«Ти ж дівчинка! Чому твоє плаття вже в плямах?»

І ось тобі вже двадцять. Ти одягаєш нову сукню – і необережно проливаєш на неї сік. Відразу весь спектр прикметників пробігає у тебе в голові. Ти знову згадаєш, що ти нечупара і хрюша. А дівчатка такими не бувають. І таких ніхто і ніколи не полюбить.

«Ти ж дівчинка! Посидь спокійно п’ять хвилин!»

І ось тобі двадцять п’ять. І ти намагаєшся змусити себе жити спокійно. Не хотіти нічого іншого, крім як вечора в колі сім’ї. Не бажати прогулянок з подругами, активного життя. Не мріяти про творчість і самореалізацію. Адже хтось сказав, що досить пелюшок і сковороди. Треба сидіти спокійно на одному місці, збирати орігамі і мозаїку. Щоб бути хорошою і коханою.

«Ти ж дівчинка! Чому в тебе двійки?»

І ось тобі вже тридцять. А ти все одно намагаєшся зробити на відмінно все, за що б не взялася. Кращою за всіх бути на роботі. Краще за всіх закінчити четверту вищу. Краще за всіх. На відмінно. Без помилок. І не дай Бог щось не складеться або не вийде. Дракон почуття провини почне потроху з’їдати твоє тендітне тіло. Помилятися не можна, через це тебе перестають любити.

«Ти ж дівчинка! Навіщо ти б’єшся з хлопчиками!»

Коли тебе ображають – потрібно мовчати і усміхатися. Робити вигляд, що тобі все одно. І ось тобі тридцять п’ять, і коли чоловік каже тобі образливі речі – ти усміхаєшся. Автоматично. Усередині тебе розривається атомна бомба, а зовні – все в порядку.І ти ніяк не можеш зрозуміти – чому? Чому чоловік до сих пір не зрозумів, що жартувати з приводу твоєї ваги або розміру ноги – це боляче? Чому він досі називає тебе образливими словами мимохідь або підколює в присутності інших? Ти ж мовчиш – щоб він міг любити тебе.

«Ти ж дівчинка! Чому в тебе такий безлад в кімнаті?»

І ось тобі сорок. У тебе параноя на тему порядку в домі. Ти по двадцять разів треш кожну тарілку, щоб ніхто не подумав, що вона жирна. Ти фанатично миєш підлогу під диванами і вимагаєш, щоб всі прибирали чашки на місце. Ти бачиш перед собою змальовані дітьми стіни – і плачеш. Будинок перетворюється в місце постійного стресу – і для тебе, і для твоїх близьких. Але ж ти просто хочеш, щоб тебе любили.

«Ти ж дівчинка! Ти повинна всім допомагати!»

І ось тобі сорок п’ять. Ти все життя намагаєшся догодити всім навколо. Клеїш шпалери сусідці, у якої є троє дорослих синів. Носиш важкі пакети в будинок своєї подруги. Сидиш з чужими дітьми, навіть коли на вечір є інші плани. Відмовляєшся від побачення з чоловіком заради суботника на роботі. Ти все робиш правильно. Правда, частенько ти робиш це за рахунок своєї сім’ї. На тебе можуть покластися інші. Ти всім допомагаєш. Ти нічого не просиш натомість. І коли тобі пропонують щось – ти, звичайно, відмовляєшся. Єдина людина, на яку не вистачає сил – це ти сама. Ти забула, що таке салон краси або нове плаття. Ти забула про те, що можна спокійно лежати в ліжку з книжкою і нікуди не поспішати. Ти не вмієш жити інакше. Ти повинна допомагати. Щоб тебе любили.

«Ти ж дівчинка! Чому ти кричиш?»

Ти не маєш права грубити, злитися, кричати. Це почуття не для дівчинки. І ось тобі п’ятдесят. І всі ці невисловлені образи і претензії скупчуються в твоєму тілі, народжуючи хвороби. Ти досі не можеш сказати своєму колишньому чоловікові, щоб він перестав надсилати тобі фотографії своєї нової сім’ї кожні три тижні. І про те, що ти тоді пережила – ти теж мовчиш. І коли твій начальник завалює тебе роботою, а потім позбавляє премії – ти теж мовчиш. Звичайно, іноді ти зриваєшся. Там, де безпечно. Раніше – на дітях. Але з тих пір, як вони поїхали від тебе далеко, залишилася тільки кішка. І навіть від неї ти не відчуваєш любові.

«Ти ж дівчинка! Як ти можеш мене засмучувати!»

Тобі шістдесят. Ти все життя прожила так, щоб нікого не засмутити і не засмутити. Ти дуже намагалася бути зразковою дівчинкою. Але в підсумку – ти хвора, нещасна і самотня. Ти звикла до того, що інші точно знають, чого ти хочеш. Вони знають, що для тебе краще, чим тобі займатися, куди йти. А своїх бажань ти не знаєш і не пам’ятаєш. Тільки чужі. Мамині, татові, чоловіка, дітей, колег, подруг. Не так давно цей світ покинула твоя мама – і ти вже уявляєш, що чекає на тебе далі. Але ж ти просто хотіла трохи любові в цьому житті…

Бути Жінкою можна навчитися тільки у Жінки. У щасливої, з якої це щастя нестримно струмує. Неможливо виховати Дівчинку, якщо ти сама – забита і нещасна, нікому не потрібна. І навіть жінкою себе назвати можеш з натяжкою. Сіра безлика істота, яка вже й не пам’ятає, коли востаннє раділа життю… Якій в тягар вся ця домашня праця. Як можна захотіти стати такою ж, коли виростеш?

Замість того, щоб створювати рамки і правила про те, як бути дівчинкою, давайте краще пам’ятати про те, що діти вчаться тільки на прикладах. І дівчинка обов’язково захоче бути жінкою, якщо перед її очима – Щаслива Мама, яку дуже любить Тато. Любить за її природність, красу, чистоту і жіночність. За те, що вона живе в злагоді зі своїм серцем. За те, що вона залишається собою. За її вічну юність, яка знаходить відображення в її очах. За те, що вона сама вміє Любити. І тільки в цьому вмінні вона і бачить своє покликання, як дівчатка, дівчата, жінки і матері, бабусі.

А цю фразу «Ти ж дівчинка!» давно пора замінити на «Я люблю тебе, моя крихітко»! І якщо до цих пір тобі жодного разу ніхто цього не говорив – підійди до дзеркала і скажи це сама… «Я люблю тебе, моя маленька!»