журналіст

Три роки країна, устократ менша за загарбника, творить диво

До третьої річниці від початку повномасштабного вторгнення агресора до України

24.02.2025 15:31 Автор : Володимир Стефанець
Джерело: CvNews

На Львівщині водій легковика отримав травми, вистрибнувши на ходу з авто

Я спізнився на війну на годину – прокинувся того ранку щось о п’ятій. Ну, як спізнився – встиг. Всі ми встигли. Вже на розбитих східних заставах, під рускими ракетами, під військкоматами ще тоді у чергах, і у чергах до автозаправок та банкоматів дорогою на захід. У квартирах - з вірою у Бога і диво «другої стіни».

Я не вірю у дива – у війну повірив. Одразу, щойно прочитав перші інформаційні стрічки, і ще раніше - коли інші не вірили. Чекав? Ні. Просто знав, відчував її невідворотність. Сподівався на si vis pacem, para bellum. І я зараз не про свій фейсбук за місяць чи два до руского вторгнення, не про шашлики, не про Чонгар і хі-хі-ха-ха «гей, ЦРУ, не лякайте нам тут інвесторів». Я про хлопців, які з ночі 3:40 вже були під рускими кулями. Не попереджені!

Всі ми були не попереджені, але не всі були попереджені. Як на тому фото початку Другої світової, де німецькі фашисти ламають польський шлагбаум. Путінські фашисти так само ламали наші українські. Нагло і самовпевнено. Допоки у ті перші години і дні у Гостомелі - воротах до Києва, певно, також золотої ціни - наші хлопці, розбивши елітний ординський спецназ, не сотворили диво. Не хлопці – Титани.

Війна в Україні. Фото ТСН

Три роки країна, устократ менша за загарбника, творить диво. На фронтах, в тилу, у світі. Люди творять диво. Їх диво називається Україна. У се диво, після Бога, вірую. Бо рукотворне, наше. За Євангелієм, то, певно, вже 38-ме. Просто ціна його захмарна. Тому, коли якийсь хамовитий гопник з кремля, Будапешта чи Вашингтону починає брати нас на горло і брехню, то має знати: за три роки українці стали не лише найкращими у світі воїнами, але й знають ціну усіх цих «глибоких стурбованостей», не підкріплених гарантіями меморандумів і дешевих понтів за чужий рахунок. Якщо, звичайно, людські життя можуть мати доларовий еквівалент. А ще - по Бучах, Ізюмах та Маріуполях – знають, як виглядатиме під руским чоботом Європа. Це, звісно, коли, нас всіх уже тут переб’ють (бо будемо - до останку), щоб Трамп, припинивши допомогу жертві, побратавшись з агресором путіним, нарешті довів, який він миротворець.

Дивний, щоправда, бо мав би відати: народ, в який три роки стріляють, шантажем не злякаєш. Бо він, народ, знає не прайси на свободу, а ціну за неї. Після Другої світової вона нині – перша найвища. Сплачена у ХХІ столітті в центрі просвітленої Європи. За нашу і її свободу. І за ту, до речі, що у гирлі Гудзона, - щоб не поміняла факел-дороговказ на рубінову кремльовську «звєзду». Але найбільше, звісно, сплачена вона за СВОБОДУ нашу. УКРАЇНСЬКУ. На війну за яку ми встигли. Усі. Щоб не спізнитися.

Читайте більше на CvNews.