Музей хмелярства та пивоваріння історичної Волині — нова культурна інституція нашого міста. Уже з перших кроків, щойно переступаєш поріг старовинного маєтку ХІХ сторіччя, в якому він розмістився і який кілька років реставрували з увагою до деталей, тебе огортає відчуття, ніби потрапив у зовсім інший світ. Це справжній вау-ефект!

Він гідний конкурент найкращим музеям Варшави, Відня чи Праги. Заклад відкрився у серпні цього року. Його місце розташування - в районі пивзаводу, на вулиці, де творилася історія великої родини та успішного бізнесу.

Розмова з ініціатором та фундатором цього музею, директором ТОВ «Рівень ЛТД», депутатом Рівненської міської ради Маріяном Годою відбулася саме в стінах цього закладу.

 

- У Рівному відкрився ось цей мультимедійний та інтерактивний Музей хмелярства та пивоваріння історичної Волині.

- Так, це відбулося на День міста, 31 серпня цього року. Своєрідний подарунок рівнянам з нагоди такого свята.

- Непересічна подія для міста. Маріяне Адамовичу, будівлю, в якій розташовується музей, обрали ж не випадково?

- Не знаю насправді, чи непересічна. Але якщо ви її так називаєте, то нехай так і буде. Ідея створення музею виникла трохи раніше, і вибір насамперед впав на споруду, яку збудував колишній (зазначу, що і перший) власник пивзаводу Герш-Меєр Пісюк. Вона перебувала в комунальній власності міста, і непросто її було повернути у власність пивзаводу. Всі необхідні процедури вже позаду, ремонт, який тривав кілька років, завершився; освітлення, декоративне оздоблення та драбину на другий поверх зроблено; меблі, експонати – все на своїх місцях.

- Протягом ста років поріг цієї будівлі переступали багато людей, і всі вони були далеко не родичами чи знайомими Пісюків.

- За моєї пам’яті тут розміщувався Рівненський міський центр творчості учнівської молоді (мені відомо, що тут і дитсадок колись був). Це комунальний заклад. Коли було озвучено ідею щодо створення музею, з’явилися громадські активісти, які чинили перепони і тиснули на керівництво та батьків дітей, котрі займалися в Центрі, та й на мене зокрема. Але ми мали розуміння з боку керівників міської ради і знайшли краще, просторіше приміщення для дітей та викладачів. Як наслідок – будинок Пісюка  перебуває у власності заводу, і ми  ним розпоряджаємося.

 

 

- Будинок належав Гершу-Меєру Пісюку. На другому поверсі в музеї є спеціально відведене місце, так би мовити, його кабінет чи територія, яка відображає інтер’єр дому Пісюків.

- Так, і для мене це було принципово… На початку нашої розмови згадувалося слово «непересічний» стосовно Герша-Меєра Пісюка. Так ось, цей чоловік справді був непересічною людиною. Він багато зробив для міста, для підприємства. Тому я вважаю, що цей період його життя належним чином відображений у музеї.

Свого часу Герш-Меєр Пісюк був агентом броварної галузі, відкрив комісійний склад пива. Його амбітність і працездатність вражали. Цей чоловік мав дещо більше, ніж бізнес-план чи бачення, — він мав пристрасть, працю, витривалість. Його діяльність поступово охопила не лише Віленщину, де він народився, а й Волинь. У Рівному, де згодом серце Герша-Меєра віднайде другий дім, він заклав пивоварний завод «Бергшлосс», який виріс у велике акціонерне товариство. Він будував склади, інвестував, розвивав, вірив.

 

- 1900-ті роки. Початок будівництва та розвитку парового пивоварного заводу «Бергшлосс». Всім відомо, що завод стає одним з найбільших і найвідоміших у пивоварній галузі.

- До 1938 року пивзавод Пісюків став найбільшим у Рівному: понад 120 працівників, дохід у 5 мільйонів злотих. Пиво «Бергшлосс» — не лише напій, а місцевий бренд. Його смак знали за кордоном. Герш-Меєр Пісюк служив громаді, отримав дозвіл на відкриття торговельної школи, власним коштом збудував ремісничу школу, підтримував міську синагогу. Він вірив у силу спільноти. Ще юнаком вступив до організації сіоністів — і залишився вірним цим ідеям усе життя.

- Однак його життя склалося так, що він вимушений був емігрувати.

- Наприкінці 1930-х Герш-Меєр Пісюк разом із дружиною Суламіф змушені були покинути Рівне та емігрували до Палестини. Жили в Тель-Авіві. Свою справу вони передали дітям, які гідно її продовжили, хоча умови їхнього життя та праці були дуже складними. У 1939 році подружжя Пісюків вирушило до США на лікування. Через війну вони не могли повернутися до Палестини.  Померли обоє там, за океаном - Суламіф у 1942 році, а Герш-Меєр у 1943, та були поховані в США. А в 1970 році - перепоховані в Ізраїлі.

За життя Герш-Меєр Пісюк видав автобіографічну книгу на ідиші.

- Незважаючи на труднощі, завод-гігант вистояв. Згодом пиво «Бергшлосс» варилося при різних владах – польській, німецькій, радянській і вариться в незалежній Україні. А це, погодьтеся, визнання якості напою.

- Наша справа — це не лише завод. Це — пам’ять про покоління, що вірили в якість, працю і... в пиво як частину культури. Я дякую Гершу-Меєру Пісюку за те, що він не зламався, коли навколо все палало, коли змінювались держави, уряди, валюти, мови. Він передав нам велику культурну спадщину. Бо я знаю, що означає відповідати перед часом. Бути господарем — не там, де легко, а там, де доводиться втримувати гідність у бурю. Сьогодні, коли заходиш у наші цехи, де вариться «Рівень», бачиш не тільки сучасне приготування пива,  обладнання, а  бачиш успадкований дух «Бергшлоссу». Той, що починався з 31 робітника і дійшов до тисяч вдячних людей по всій Україні. Бо тут  не купували слави, а варили її щодня, по 24 години на добу, без вихідних.

 

- Ви фанат пива…

- Це правда. І я пишаюсь тим, що маю честь продовжити справу найголовнішого пивовара Рівного. Бо ми зберегли не лише історію. Ми зберегли душу пива. Ми не женемось за модою. Ми — не швидкий напій. Ми — те, що залишається, коли всі інші смаки зникають. Ми — пам’ять у пляшці чи келиху. І якість — у кожному ковтку. І коли ви берете до рук келих нашого пива — пам’ятайте: це не тільки напій. Ви тримаєте в руках пиво, що пройшло дві імперії, дві війни та інші випробування часом… Пиво, яке варили з любов’ю. Яке пили в кав’ярні «Раже», в ресторані «Новий Світ», на Волинських торгах. Це — жива історія нашого міста. Це — наші діди і прадіди, що стояли біля чанів. Це — гордість, яку ми наливаємо у кожен келих.

- Коли виникла така ідея – створити Музей хмелярства та пивоваріння історичної Волині?

- Я не можу достеменно пригадати саме рік, але це, ймовірно, був 2007. Тоді міським головою був Віктор Чайка. Я намагався звернутися з подібною пропозицією до влади, але чомусь процес не пішов. Понад десять років виношувалася ця ідея. Я вам так скажу: для підприємства цей напрям не є пріоритетним. Через те воно й відкладалося. Однак все сталося так, як мало статися.

- У Рівненському обласному архіві зберігся проєкт будинку Герша-Меєра Пісюка. Ви помітили якісь зміни, які за цей час могли відбутися з будівлею, адже їй не мало не багато - сто років?

- Я вам скажу більше. Коли будинок перебував у комунальній власності, відповідно, погано фінансувався. На моїх очах відбулося два ремонти, кожен із яких погіршував зовнішній вигляд цієї будівлі. Діяли за принципом: скільки грошей – стільки й ремонту, аби тільки на голову не капало. Про зовнішній вигляд ніхто не дбав.

- В опублікованих матеріалах, які зараз доступні кожному читачеві, одні автори архітектором будинку зазначають Ярмоловича, інші ж говорять про те, що в документах зазначено лише техніка М.Сірофенка.

- Це не складно було дослідити. Я в Рівненському обласному архіві бачив детальні розлогі креслення, де зазначається, що рішенням магістрату надано дозвіл  Гершу Пісюку на будівництво мурованого будинку на вул. Ягеллонській, №6. Наприкінці документа підписалися люди, які проголосували за це рішення. Серед них був і мер міста. А от в альбомі «Архітектура міжвоєнного Рівного в документах і публікаціях 1921-1939 років», який видав наш водний університет, пишеться про техніка М. Сірофенка.  

- Яке у Вас було бачення щодо створення експозиції закладу?

- Гарне запитання. Я хотів бачити процес виготовлення пива і вирощування хмелю. А також історію заводу - від його створення і до сьогодні. Проте ми створили не музей Рівненського пивзаводу, а музей, в якому розповідається про пивоваріння та хмелярство історичної Волині, включаючи наші рівненські пивзаводи: Глинська, Семидуб, Острога, Мирогощі, Вовковиїв, Квасилова, Дубна. Якщо мова про Дубно – то ми говоримо про хмелефабрики.

 

- Чи є якісь цінні знахідки, які надбав музей? Якщо це не таємниця, звичайно.

- Таємниць особливих немає. Але експонати цікаві є. Це обладнання, яке експлуатувалося ще у відносно недавні часи, але має вигляд антикваріату. А також чимало виробничого посуду, що використовувався на заводах, багато кухлів, які я придбав за кордоном. Цього у нас назбиралося достатньо.

- Кого з відомих пивознавців і дослідників пивної культури залучали до цієї справи?

- Найперше варто сказати про співпрацю з дуже відомою людиною серед пивознавців України (і не тільки) – це львів’янин Ростислав Лозовюк. У минулому – фахівець з музейної справи ВАТ «Львівська пивоварня», учасник проєкту створення Музею пивоваріння у Львові в 2005 році. Він безпосередньо працював у львівському музеї. Пан Ростислав багаторічний (протягом 49 років) колекціонер пивної атрибутики, організатор колекціонерського руху в даному напрямку в Україні, дослідник пивної культури України та світу. Ми пишаємося, що така людина долучилася до нашої справи.

Також варто згадати киянина,  технічного директора «Укрпива» Миколу Лавриненка. Він знавець пивної історії та поціновувач пива. Його досвід та знання неоціненні для нашого закладу. І, звичайно, ми не могли обійтися без нашого головного пивовара заводу, чеха за походженням, Пшемисла Брожа, який знає все про сучасне пивоваріння та його культуру. Він має величезну кількість власних рецептів виготовлення крафтового пива. Також дуже раді, що до нас долучалися рівненські історики та краєзнавці, серед яких заступниця директора Рівненського обласного краєзнавчого музею Ольга Морозова. Мали співпрацю з Національним музеєм у Празі, перейняли досвід провідних європейських пивних музеїв таких міст, як  Лежайськ, Тихи, Живець, Люблін, Копенгаген, а також з історикинею  Вікторією Чимшит.   

- На заході України вже існує Музей пива. Він розташований у Львові. Ви плануєте співпрацю з ним?

- Я за будь-яку співпрацю не лише в питанні, що стосується наших музеїв, а й виробництва зокрема. Нам приємно, що директорка «Львіварні» Галина Дорош відгукнулася на наші й візит, і запит та присвятила нам чимало часу, чим і допомогла на початку музейної роботи.

- Чи є ноу-хау в рівненському музеї?

- Із тих великих експонатів, які ми розмістили, є величезний компресор, що використовувався у нас на заводі. Він має досить привабливий вигляд і стоїть на вулиці, поряд із музейною будівлею. Також придбав у Німеччині фрагмент оригінальної варниці. Вона теж стоїть на вулиці і є дуже цікавим експонатом для наших гостей. Величезну кількість промислового обладнання зібрано з тих українських заводів, які припинили свою діяльність, вони також нині експонуються на другому поверсі нашого музею.

Тачбокси з «родоводом» пива, віртуальною екскурсією заводом та розповіддю про виготовлення пивного напою, ексклюзивні бергшлоссівські пляшки, фотошпалери з тими світлинами, які ніколи раніше не поширювалися і не будуть поширюватися в інтернеті.  Думаю, мені варто спинитися, а то відвідувачі не захочуть до нас прийти, адже я про все розкажу. Зазначу ще також, що над дизайном музейного інтер’єру   працювали Ксенія Влада та Ольга Рожко.

- Раніше будинок Герша-Меєра Пісюка був відгороджений парканом від тротуару і проїжджої частини.

- Так. Ми ж той паркан прибрали, бо має бути вільний доступ до Музею пивоваріння та безбар’єрний. Паркани – це те явище, яке мені не до вподоби. Прохід має бути вільним. У нас красиві газони з травою, поряд є лавочки, де люди можуть відпочити.

- Без сумніву, Музей хмелярства та пивоваріння історичної Волині став туристичною принадою міста…

- Не знаю кількості музеїв у Рівному... Але мені відомо, що в Брюсселі, скажімо, є понад 300 найрізноманітніших музеїв. Це свідчить про культурний рівень міста та його мешканців. Сподіваюся, що наш Музей пивоваріння став окрасою міста і, звісно, туристичною родзинкою. Звучить зухвало, але перспективно!

 

- Чи дегустуватимуть у музеї пиво?

- Безпосередньо в музеї – ні. Однак один із музейних маршрутів буде пролягати повз бар. Отож після відвідування музею гості, за бажанням, зможуть пройти на дегустацію пива в один із наших барів.

- Чи вирощуватимете хміль поряд із музеєм, адже про хмелярство розповідатиметься під час екскурсії?

- Хміль за своїм зовнішнім виглядом подібний до дикого винограду, який росте на стінах старих будівель заводу. І в нас він також може стати прикрасою. Одну із стін будівлі можна було б обсадити хмелем хорошого сорту. За ним потрібно буде доглядати. Але ми в тому розбираємося, адже маємо плантації хмелю. Тому питання залишається відкритим.

- Чи будуть вікові обмеження для відвідувачів?

- Ні, ми не ставимо вікових обмежень. Не мало би такого бути. Це ж звичайна реміснича культура, яка пов’язана із сільським господарством. Та й виробництво цікаве усім. Тому обмежень немає.

- Існує легенда, а може, це правдива історія, що у 70-80-х роках минулого століття на рівненському пивзаводі був особливий великий кухоль. Ним зачерпували пиво з чанів і смакували напоєм. Легенда має право на існування?

- Мені не відомий такий кухоль, принаймні я його не бачив. Але знаю, що на кожному пивзаводі такі кухлі існували. Вони були або латунні, або алюмінієві. То це не легенда, а традиції такі колись були. Може, рівняни нам допоможуть з цим раритетом та відшукають цього кухля? Він займе почесне місце в експозиції музею. Ось, скажімо, в Семидубах, що на Дубенщині, теж був такий кухоль, з якого пригощали гостей, котрі приїздили на пивзавод. Казали, що пиво з нього смакувало по-особливому. Навіть Ростислав Лозовюк писав про це.

- Кажуть, що пиво - чесний напій.

- Це правда. Пиво не обманює. Воно пам’ятає все: коли ти поспішив, а коли забарився. Один ковток — і правда стає очевидною. Бо у пиві немає дрібниць — є тільки точність. Йому потрібні не лише вода, солод, хміль і дріжджі — йому потрібен ти, справжній. Бо пиво – це солод, холод і совість.

 

Розмовляла Олена Медведєва