Нещодавно в пресі з’явилася інформація, що два культурно-мистецькі проекти з Рівненщини потрaпили  до фінaлу конкурсу Міністерствa культури Укрaїни «Мaлі містa – великі врaження». Один із них – Міжнародний театрально-музичний фестиваль «Добре поруч» проходитиме у смт Гоща.

Мистецьке дійство планують провести на початку червня спільно з польськими партнерами у селищному парку поблизу пам’ятки архітектури місцевого значення «Садиба Валевського». Загалом фест триватиме три  дні, кожен із яких буде різножанровим – музичний, драматичний та танцювальний. Так привертатимуть увагу туристів до Погоринського краю, який зберіг чимало цікавинок і принад. Отож інформаційний привід і підштовхнув розповісти про місце, де проходитиме дійство, щоб коли у вас виникне бажання відвідати Гощу, знати, чим вона може здивувати.

Палац Валевських

Незвичайний фасад

Вид з палацу зсередини на парк. Фото надане авторкою

Якщо їхати трасою від Рівного у напрямку Києва, то по обидві її сторони розкинулось Погориння – територія, що отримала свою назву від річки Горинь. Центр його – за 33 кілометри від Рівного – у селищі Гоща, яке нині є районним центром області. І хоч на сьогодні цей населений пункт не є надто великим, проте має дуже багату й цікаву історію.

За найпоширенішою версією, назва поселення походить від слів «гостити», «гощу», «гостинний». Може походити також й від давньослов'янського «погост» – населений пункт, поселення, яке існувало тут ще зі скіфського періоду. За іншою версією, назва утворена від давньослов'янського слова «гоща» – скотарське стійбище, стоянка.

А от уперше Гоща згадується у 1152-му році в Іпатієвському літописі, коли великі князі Литовські подарували землю по річці Горинь, між Корцем і Острогом, вихрещеному магометанину Мурзі-Кирдей-Хану. У XIV ст. тут уже був зведений замок, обнесений із усіх боків муром і валами, та й річка, що петляла місциною, додавала йому неприступності. Поступово Кирдеї адаптувалися до тамтешніх умов й згодом, одружуючись із місцевим населенням, перетворились на Гойських, завдяки яким, очевидно, й з`явилася назва «Гоща» (ще одна версія).

Отож у XIV–XVII ст. вони й володіли поселенням. Зокрема у 1495 р. Богдан Гойський добився у великого Литовського князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік, а у XVI ст. Гоща отримала Магдебурзьке право. А ще родина експериментувала із релігіями – спочатку її представники стали прибічниками соціанського протестантського руху й відкрили у Гощі соціанську школу, яка славилась глибокими знаннями своїх вихованців далеко за межами краю. Недарма ази науки тут здобував майбутній претендент на російський престол Григорій (Юрій) Отреп’єв – московський самодержавець Лжедмитрій І.

Фото з мережі Інтернет

 Гощанський Свято-Покровський жіночий монастир (УПЦ МП). Споруда - пам'ятка ХVІІ ст. Тут діяла вища православна школа, головним опікуном якої було призначено митрополита Київського Петра (Могилу), а першими її ректорами були Ігнатій Старушич та майбутній ректор Києво-Могилянської колегії Інокентій Гізель.

Згодом, щоб протистояти соціанізму, у середині XVII ст., у Гощі (в той час поселення вже належало князям Соломирецьким), княгиня Регіна Соломирецька побудувала православний Михайлівський чоловічий монастир й відкрила при ньому школу. Вона також подарувала храму ікону Божої Матері – «Заставську», до якої на прощу приходило чимало православних. У вдячність княгині, ризницю Михайлівської церкви і до сьогодні прикрашає її портрет.

Свято-Михайлівська церква Свято-Покровського Гощанського монастиря (XVII ст.) Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет

Цікаво, що в 1639 році до обителі було перенесено школу-філію Києво-Могилянського колегіуму, а одним із ректорів школи був Інокентій Гізель, відомий за роботою «Синопсис», якій зібрані короткі відомості від різних літописців про витоки свого народу і перших київських князів. Цю книгу вважають першим нарисом історії України. Серед покровителів школи був і митрополит Петро Могила. Навчальний заклад згодом планували перетворити на академію, але не судилося.

У XVIII столітті чоловічий монастир у Гощі став уніатським, але через якийсь час Михайлівський храм було повернено у лоно православ'я. Після реконструкції 1888 році церква набула сучасного вигляду. Напевно, що будувався храм як оборонний об’єкт, адже товщина стін у серединній його частині досягає 2,3 метра. А ще тут зберігся унікальний сонячний годинник, який датується XVII століттям.

Згодом новими господарями Гощі стали графи Ленкевичі, які у своєму володінні заклали чудовий парк (15 гектарів!), який згодом був віднесений до десятка найцікавіших в Україні.

Цей парк, хоч і значно менших розмірів, й сьогодні є окрасою селища. В ньому помітний англійський принцип планування. І хоча за час його існування завдяки «ландшафним спеціалістам» тут багато що змінилося, але все ж він залишається привабливим і нині. Тут приємно прогулятися, не поспішаючи, насолодитися чудовою рослинністю і в літню спеку, і в осінню прохолоду, і весною, коли природа починає оживати. А ще кремезні старі дерева, які тут ростуть, забирають у мандрівників увесь негатив і наповнюють тіла силою, а душі світлом і радістю.

Серед дерев і кущів є дуже рідкісні породи – тут і уродженець приатлантичних районів Південної Америки болотний дуб з кроною пірамідальної форми, і червонолистий клен Шведлера, і сосна Веймутова з дрібною шовковистою хвоєю та довгими вузькими шишками, і софора японська, що нагадує білу акацію, але не має колючок, а кора на її гілках зеленого кольору. Вражають і деякі екземпляри каштанів та ясенів.

Але найбільше привертає увагу екзотичне дерево, яке збереглося на земній кулі ще з дольодовикового періоду – гінкго дволопатеве. Довгий час вчені знаходили відбитки листя цієї рослини на скам’янілостях мезозойської ери (а це майже 250 мільйонів років тому), і були впевнені, що гінкго, як і динозаври, давно вимерли.

 Фото надане авторкою

Проте у 1730 році до Європи потрапили екземпляри незвичайної рослини, що нагадувала наші хвойні дерева, але з листям, схожим на маленькі смарагдові віяла з хвоїнок, що зрослися. Отож вчені переконалися, що дерево вижило. В Україну дерево було завезено у XIX ст. Мені пригадалася розповідь жительки Гощі про намагання ентузіастів виростити саджанці з місцевого гінкго, які не увінчалися успіхом. А як виявилося, пояснюється все доволі просто: ця рослина дводомна, і для того, щоб насіння проросло, необхідні дерева чоловічої та жіночої статі.

У Гощі ж росте одна особина, тому вона й «бездітна». Взагалі це дуже незвичайна рослина: плоди, які впали на землю, якийсь час лежать, ніби придивляються один до одного, і лише згодом між ними відбуваються якісь загадкові процеси, що призводять до зародження нового життя. А тому плоди гінкго не знають спокою і можуть прорости будь-якої пори року, якщо для цього є умови. Отож загадкове, реліктове і наділене цілющими властивостями дерево манить до себе туристів. Виявляється, якщо в холодну пору року доторкнутися руками до його стовбура, то відчувається, ніби кора віддає тепло.

 Гінкго. Фото надане авторкою

А в глибині парку розташована ще одна цікавинка – унікальний для України палац графів Валевских, яким у XIX ст. належав маєток у Гощі. Він збудований у архітектурному стилі швейцарських шале, не типовому для України. Споруда пережила чимало потрясінь. У радянський час тут розміщувалися різні установи, а донедавна – районна бібліотека. Із одного боку будівлю обклали звичайною лицювальною плиткою, що перетворило садибу на ординарний будиночок соціалістичної епохи. Ніхто й не задумувався, що так нищиться історична будівля. Хоча, добре, що не зруйнували взагалі.

 Фото надане авторкою

Отож завітавши до Гощі, побачити величну будівлю не вдасться, вона нині нічим не нагадує про колишню доглянутість і велич. На сьогодні палац перебуває в плачевному стані: занедбаний і обдертий, він волає про допомогу. І поважним левам, що як вартові завмерли у парку, наразі нічого охороняти.

 Фото надане авторкою

Розмови про реставрацію чи відбудову маєтку Валєвських, щоб відновити його колишню пишність, точаться вже давно. Уже і про збір коштів, і про залучення грантів заговорили. Тож з’явилися сподівання, що справа зрушить із мертвої точки. І ваш вклад, заповзяті мандрівники, якщо наважитесь завітати у Гощу, теж слугуватиме відбудові унікальної споруди.

Добиратися до Гощі дуже легко і приємно – київська траса у досить пристойному стані, а маршрутки їздять у Гощу регулярно.

Погорина чудова у всі пори року, та особливою вона є навесні, коли, як розповідає легенда, закохані Горинь і Случ, несуть свої талі води десь далеко за горизонт…