Астрологічний прогноз у понеділок віщував бабі Соні метушливий день. Але, оскільки вона є натурою цілеспрямованою й обов’язковою, то вирішила на цю надруковану дурню не звертати уваги. «До двадцятого числа слід сплатити всі платежі, щоби звільнитися від остогидлих економічних розрахунків, які висять у свідомості, як дамоклів меч», – міркувала старенька.

Фото з мережі Інтернет

Вона звикла жити за принципом, прищепленим їй ще в дитинстві: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні». Її стремління в реалізації своїх далекоглядних планів було виправдано роками її свідомого життя. Кінцевим результатом іі планів мав бути неспростовний реванш.

Ось і сьогодні, провівши онука-першокласника до школи, вирішила розпочати і завершити остогидлу епопею з оплати за комуналку, щоби швидше звільнити голову від набридливих думок: «Як далі планувати витрати свого місячного бюджету? Скільки грошей залишиться на харчування? Чи зможу собі дозволити похід із подругою до театру? Чи буде достатньо грошей на гідне частування гостей, що мають приїхати на Пасху?»

Син працює за кордоном, обіцяє на свята приїхати. Швидше б уже повертався з тих заробітків: не годиться жити в розлуці з сім’єю та й діти за татком скучили. Невістка в декретній відпустці сидить із малим Дмитриком, тож і їй слід допомогти: то продукти купити-занести, то Вітька – до школи, зі школи, на танцювальний гурток завести чи забрати…», – ось такі різноманітні думки не полишали енергійну бабусю, яка рішуче крокувала по слизькій лютневій дорозі до найближчого ощадбанку, щоби здійснити нарешті щомісячний ритуал оплати за комунальні послуги.

Огрядна блондинка за віконечком сухо кинула: «Комісійний збір з кожної квитанції тепер – 5 гривень, а якщо квартира відноситься до ОСББ, то 7 гривень. Баба Соня здивовано підняла брови, закліпала очима, замислилась. Її природний калькулятор видав чималу суму так званих «комісійних».

«Але ж мені слід заплатити не лише за свою, а й за синову квартиру. Ой, леле! Отакої! Оце виходить стільки грошей вилітає в трубу? А ще ж внести оплату за Інтернет і за мобільний телефон! Баба Соня стояла у замішанні, тож відійшла від віконечка, а тоді різко розвернулася до дверей і почалапала на тролейбусну зупинку. Чула від сусідки, що можна платити без комісії в терміналах у кожній окремій комунальній інстанції.

Навіть тролейбусний гомін не розпорошував її пригніченого настрою: «Як жити далі? Виходить, я повинна сьогодні в цілях економії грошей обійти 5-6 організацій? Ну, і життя! Господи, а якщо людина ще старша за мене, то як же їй бути? Добре, якщо діти поруч. А якщо ні?»

За 15 хвилин старенька вже була в конторі «Міськгазу». Здивувалась, що біля терміналу людей немає. Виявилося, що апарат банально не працює. Чому? На це запитання вона так і не отримала переконливої відповіді від не занадто ввічливих працівниць: «Не працює, та й усе!»

Фото з мережі Інтернет

Далі бабин шлях лежав до ЖККа. Коли ж увійшла всередину, аж зраділа: «Біля терміналу черги немає! Швидко впораюся!». Але залізний поглинач грошей чомусь настирливо не бажав приймати пропоновані купюри, повсякчас викидаючи на екран одну-єдину фразу: «…йде перевірка ваших даних, …йде перевірка ваших даних…».

Фото з мережі Інтернет

Коли ж старенька піднялася на третій адміністративний поверх, щоби з’ясувати причину відторгнення залізною нікчемою чесно зароблених грошей, то почула з вуст головного інженера, який з розумним виглядом сидів за комп’ютером, безпрецедентно безглузду відповідь: «Бабці, та що ви всі хочете від мене? Все ходять і ходять! Працювати заважають! Так, я знаю, що термінал не працює, бо вже напханий грішми дощенту. Чого ж ви раніше не приходили? Завтра вже 20-те число. Що, приперло? Карочє, приходьте завтра або післязавтра».

Баба Соня подивилась на головного інженера, як на неосудну особу. Її неприємно вразив його зневажливий тон спілкування з нею. На очі старенької навернулися зрадливі сльози. Але бабця (в минулому корінна одеситка) сама собі наказала: «Соню, не хлюзди!», а потім сплюнула спересердя вбік на підлогу і голосно промовила: «Сину, а це хіба не твоя робота – зробити так, щоб термінал своєчасно спорожнювався й працював справно весь час? Чому я, стара людина, мушу вештатися туди-сюди по льоду-снігу ще й завтра чи післязавтра? Ти хотів би таке для своєї матері?»

До «Міськводоканалу» дісталася на тому ж тролейбусі за двадцять хвилин. Увійшла в приміщення, роззирнувшись, підбадьорилася: «Тут , слава Богу, можна сплатити живим людям. Он за віконечками сидять дві жіночки – гарні та привітні. Але, коли встала в чергу, почула від однієї з них: «Чергу не займайте, у нас перерва на обід». «Все правильно: поки я швендяла туди-сюди, вже й час минув. Як же я це не врахувала?», – бідкалася-сердилася сама на себе старенька.  

Отже, наполеглива вдача баби Соні диктувала їй йти далі «за обраним маршрутом» – саме сьогодні вершити розпочату нелегку справу в комунальній царині. «Щоб не гаяти часу, мотнуся-но я до центрального ринку, куплю домашній сир. Онучок Вітюня так полюбляє сирнички зі сметанкою! Ось ця їхня обідня година й скінчиться, повернуся сюди та й оплачу без ніяких, кат би його взяв, комісійних», – вдоволено метикувала баба Соня.

Прямуючи до тролейбусної зупинки, тішилася: «Як же вигідно купила я свіжий домашній сир. Та ще й яблучок прикупила, все ж які-не які вітаміни. Рідненьких дітлахів пригощу. Тепер назад в контору, оплачу за воду і за онуком до школи», – обмірковувала свої подальші дії бабуся.

Потрібний тролейбус під’їхав швидко. Знайшлося навіть порожнє місцечко, старенька втомлено опустилася на сидіння. Але «пересувний засіб» чомусь не рушав. Подивилась ліворуч, праворуч. Люди на зупинці не поспішали заходити в салон. Тролейбус стояв нерухомо. «Що це за чортівня? Якого дідька ще треба, щоби сьогоднішній день – понеділок не здавався проклятим днем?», – виснажена думка промайнула в голові бабці. Уважніше придивившись крізь шибки у морозних візерунках, раптом побачила попереду цілу чергу тролейбусів. І в ту ж мить хтось сповістив: «Люди, дак, струму ж немає!» «Отакої! Ось тобі й – тринди-ринди з маком борщ!», – вихопилося з баби Соні. – «Та що це за холєра, врешті-решт? Та який уже мені тепер «Міськводоканал»? Наразі потрібно хутчій їхати до школи по онука. А завтра… Завтра продовжу свою «комунальну епопею».

І баба Соня хутчій попрямувала до маршрутного таксі.