Вечір пам’яті незабутнього поета Левка Крупи під філософською назвою «Марева легке крило» відбувся на факультеті мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сюди завітали викладачі та студенти, родичі поета та члени літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ.

Не вперше відвідую мистецькі заходи, які на факультеті мистецтв організовує професор кафедри музикознавства та методики музичного мистецтва, доктор мистецтвознавства Олег Смоляк. Щоразу не перестаю дивуватися: звідкіля у цього чоловіка стільки невичерпної творчої снаги аби встигати ще й організовувати різного штибу арт-проекти? Він, як той камертон, щоразу налаштовує присутніх на особливу чуттєво-духовну хвилю – і тоді не залишається байдужих. Так було і цього разу, коли професор розпочав вечір ліричною поезією Левка Крупи. Кожний, хто виступав вже після нього, звертав увагу на цей важливий момент і намагався якнайщиріше заглибитись у творчість неординарного і талановитого мистця. Може тому Леся Івашків – доцент кафедри теорії та методики української та світової літератури , кандидат філологічних наук, розповідаючи про поетичну творчість Левка Крупи, акцентувала свою увагу не лише на дивовижних метафорах поета: «В поезії, як і в житті, немає одноманітності. Тексти цього автора короткі, терапевтичні, високо-естетичні. Він умів смакувати словом. Це воістину розкішна поезія». А й справді, вслухаймось і уявімо: «Вітер підтюпцем біжить на зальоти», «Укляклі яблуні просто неба, і моляться», «І сонце, мов крашанка, в кошику неба» тощо. Цікаво про свого батька розповідала Наталя Дащенко, доцент кафедри журналістики ТНПУ. Їй вдалось опрацювати епістолярний архів батька, зокрема  листування з редакціями видавництв. Справді, надрукуватись у ті часи на шпальтах відомих газет та журналів, які мали тисячні наклади, було не просто. На відміну від сучасних поетів, яких, перепрошую, «розплодилось, як грибів після дощу і котрі видають «на гора» свої «творіння» тоді, коли їм заманеться, у минулому столітті надрукована книга  уособлювала розкіш. Поети були справжніми карбівничими слова: над віршами працювали по кілька років. Одну із своїх збірок Левко Крупа упорядковував сім років. Це була титанічна праця, на рівні душі і серця. Поет, драматург, громадський діяч, народився в с. Велика Березовиця. До нестями залюблений у свою маленьку батьківщину і в рідну Україну. Усе дитинство його супроводжували неймовірної краси пейзажі: круча, на якій стояла хата, річка перед щоденним взором, на обрії залізниця, віз, за спиною цвинтар і чотири могутніх ялини. Син Любомир (заступник голови Тернопільської обласної ради з гуманітарних питань, кандидат історичних наук) відмовився розповідати про громадську діяльність батька, бо вона (діяльність) «відібрала у мене тата»  – ці три слова вимовив з особливою тугою в голосі. «Батько пройшов сім кіл пекла: післявоєнне дитинство, зрада друзів, КДБ, дисидентство, не друкування. Це міра його болю» –  каже Любомир Крупа і продовжує, – але він по-особливому любив довколишній світ. І коли прилітали лелеки, варив картоплю і відрами носив їм до річки, бо так завжди робив його тато».

Особливими виявилися спогади і в народного артиста  України, завідувача кафедри театрального мистецтва ТНПУ професора В’ячеслава Хім’яка, голови Тернопільського літературного об’єднання, члена НСПУ Зіновія Кіпибіди та дружини геніального поета – Марії Крупи.

Чудовим дарунком стали пісні на слова Левка Крупи  «Чотири струни», «Не так як всі» (музика Зіновії Присухіної, Анатолія Горчинського) у виконанні студентів Анастасії Решнюк, Василя Гончарука ( викладачі  Олена Буркацька, доцент Богдан Водяний, концертмейстер Софія Федик. Левко Крупа був обдарований багатьма талантами, творив музику. Мова про його авторську пісню «Колись, дівчино мила», яку виконала студентка Уляна Шерстій (клас викладача заслуженого працівника культури України Наталії Овод, концертмейстер Ірина Кучма). Українська народна пісня в обробці Віктора Власова «Взяв би я бандуру» прозвучала у виконанні студента факультету мистецтв Івана Катинського. На слова Левка Крупи «Ти не чула – міцно спала» народилась чудова пісня (музика Олексія Лещишина), яку виконали учасники ансамблю акустичної музики «Оберіг» під керівництвом Олексія Лещишина. Вона зірвала шквал бурхливих оплесків та овацій.

Поезію незабутнього Майстра Слова Левка Крупи читали студент Роман Фестрига, Марія Смоляк, Тарас Галайко – семикласник Тернопільської української гімназії ім. Івана Франка.

«Я ще не знав, що то – до скону/, що то – таємне віщування зір/. Обпікши щастям душу безборонну/, просилось тихо слово на папір…»/ –  недарма слова мистця стали епіграфом до вечора-пам’яті. У цих перлинно-поетичних рядках усе його життя, його доля, його непроминальність у людській пам’яті. А вона – вічна, як і вічне його карбоване і водночас лагідне слово.

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Фото: Валентина Семеняк

Довідка.

Левко Миколайович Крупа. Український письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, педагог. Лауреат премії імені Братів Лепких. Член НСПУ. Депутат Верховної Ради України І-го скликання. Співзасновник Крайової організації НРУ, член Проводу, делегат 4-х з’їздів Руху. Генеральний директор Тернопільського облтелерадіомовного об’єднання.

Автор поетичних збірок «Чотири струни», «У дзеркалі плуга», «Міра болю». Драм –  «Легенда Тернового поля», «Ой, Морозе, Морозенку», «Василько – князь Теребовлянський», «Три сторінки з літопису». Переклав «Кримські сонети» Адама Міцкевича, інсценізував повість Юліана Опільського «Іду на Ви». Не встиг завершити цикл поезій «У тіні Вавеля».