Микола Чміль – лікар із сорокатрирічним стажем. Його медична спеціалізація – наркологія і психіатрія, хоча в останні кілька десятиліть, як кажуть, сповна віддається лише наркології. За багато літ нагромадив значний професійний досвід і по праву вважається у вітчизняній         медицині справжнім гуру в боротьбі з пияцтвом та наркоманією.

 Лікарську вахту Микола Васильович розпочинав на Волині, однак через сімейні обставини в середині вісімдесятих років минулого сторіччя оселився у Млинові і більш як три десятиріччя зцілює пацієнтів у Млинівській центральній районній лікарні. Власне, Млинівщина для нього – колиска дитинства і рідний край, бо з’явився на світ у Малині через рік після трагедії планетарного масштабу в цьому селі 13 липня 1943 року: того дня мама майбутнього лікаря дивом врятувалася у пекельному вогненному вирі.

 Микола Чміль. Фото автора

Отож під час десятирічної лікарської практики  на Волині перспективного спеціаліста навіть рекомендували на посаду головного лікаря наркологічного диспансеру в обласному центрі. Щоправда, суто медичній роботі мав передувати значний обсяг будівельних робіт. На щастя, добрий і щирий товариш Миколи Васильовича зі значним досвідом на керівній посаді порадив подякувати за довіру і відмовитися від запропонованої посади. А ключовими були його міркування:

– Навіть якщо ти не захочеш брати участь у різного роду оборудках на фронті будівельних робіт, то «знавці» і «комбінатори» мимоволі втягнуть тебе у кримінальні лабіринти.

 Відтак Микола Чміль дослухався до поради небайдужого друга і залишився в статусі завідуючого  відділенням лікувального закладу. А 16 лютого 1986 року, коли горбачовська антиалкогольна кампанія набрала незворотніх руйнівних обертів, Миколу Васильовича прийняли на роботу в Млинівську центральну районну лікарню.

 Пацієнтів  брали в «соціальні лещата»

За три з лишком десятиріччя млинівської «прописки» крізь сито фахової спеціалізації млинівчанина були просіяні долі кількох тисяч хворих на алкоголізм і кількох сотень наркоманів. Аби ніхто не страхався таких цифр зазначу: чимало людей із алкогольною чи наркотичною залежністю зверталися до Миколи Васильовича з Волині, бо довіряли йому і надіялися, що зцілить їх від недуги. А на обліку в ЦРЛ найбільше перебувало 882 алкоголіки і 16 наркоманів.

 Власне, у наведеній арифметиці більш як двісті пацієнтів під час відновлення Демидівського району були, так би мовити, передані на фахове обслуговування фахівцям сусіднього району. Усіх їх брали в так звані соціальні лещата, тобто під контроль наркологічної служби, правоохоронців, громадськості, партійних органів та інших. А що з такої опіки?

 Нинішня статистика пацієнтів Микола Васильович має такий вигляд: 453 алкоголіки та 11 наркоманів.

«Бронюють» можливість перехилити «соточку»

Звісно, серед цієї армії хворих трапляються настільки цікаві «екземпляри», що гідні потрапити в історію медицини або, принаймні історію лікувального закладу. Серед них «екземпляри», які лікуються по два з половиною десятиріччя. Власне, пацієнти переважно дотримуються настанов лікаря, хоча інколи висувають власні пропозиції та індивідуальні бажання. Скажімо, намагаються «забронювати» можливість бодай у свято перехилити «соточку» горілки. Власне, із отих сто грамів подекуди і розпочинаються черговий запій. До речі, дехто з керівників господарств під час профілактичних оглядів фронтовиків відверто просив лікаря зберегти їм можливість бодай на 9 травня хильнути фронтових сто грамів і щоб не виникало жодних ускладнень після цього.

Сорок років без чарки

До речі, вітчизняна наркологія вважає, що хворий на алкоголізм має повністю відмовитися від вживання спиртного. А ось, скажімо, англійська методологія гласить: лікуйте так, щоб хворий не виглядав «білою вороною» в суспільстві. Мовляв, якщо треба випити чарку, то щоб він міг її перехилити. Не жартую, але припускаю, що чимало хворих із ріднокраю обома руками за лікування саме за такою методологією. Хоча вони не думають про наслідки, коли чарка-друга спровокує подальший потяг до алкоголю. Цю істину підтвердила ціла армія хворих на алкоголізм.

Є у Миколи Чміля власні фахові досягнення. Скажімо, кілька років тому відвідував колег на Волині й зустрів чоловіка, якого лікував  у 1977 році. У ті роки рацієнт працював пожежником, був умілим спеціалістом і мав надзвичайно лагідний характер, але оковита настільки затягнула у безодню пияцтва, що чоловік «набирався» до безпам’ятства і валявся на узбіччі дороги, або просто там, де алкоголь звалить із ніг. Узагалі в практиці млинівського нарколога є кілька пацієнтів, які по три десятиріччя і навіть більше не вживають спиртного та чудово почуваються на білому світі. Хоча вітчизняна наркологія вважає ремісією утримання від спиртного три місяці.

Як слухати лекцію «натрезв’як»     

Ще одна цікавинка: наркологам заборонили читати лекції! У 2010 році Міністерство охорони здоров’я видало наказ № 682, у якому, зокрема, йдеться, щоб школярів оберігали від спілкування з фахівцями-наркологами. Мовляв, це пережиток радянської доби. А в 1985 році районами кочували бригади лекторів. Щоправда, їх внесок у боротьбу з пияцтвом виміряти досить непросто. В одній з таких бригад два тижні просвітлював люд і Микола Чміль. Щоправда, їх внесок у боротьбу з пияцтвом виміряти важко.  

Узагалі важко коментувати таку заборону. З приводу такого рішення існують два взаємовиключні моменти. Перший: очевидно, медики та фахівці з медичної пропаганди реально оцінили мізерний вплив лекційних заходів на зцілення населення від алкогольної залежності. І другий: все-таки, бодай якесь раціональне зерно чи корисні поради у тих лекціях можна було знайти?

  «На голку сів» у банді

Зрозуміло, що кожен пацієнт нарколога має власну історію хвороби. І зачасти ця історія в ході лікування трансформується у драму, трагедію, фарс, детектив. За роки лікарської практики  Микола Васильович нагромадив чимало гірких і смішних сюжетів. А є такі, що, як кажуть, без чарки, не засвояться в пам’яті. Скажімо, колись довелося лікувати підполковника спецслужби, який за завданням керівництва проник у банду для подальшої її нейтралізації. Аби не проколотися в кримінальному товаристві, частенько прикладався до чарки. Якщо для деяких членів кримінального угруповання пиятика була звичним явищем, то для офіцера – важким і складним іспитом. Не дивно, що після виконання завдання офіцер відчув, що мимоволі «сів на стакан» і звернувся до Миколи Чміля. На щастя, підполковник усвідомлював згубність пристрасті до спиртного і невдовзі з допомогою нашого земляка її позбавився.  

 Як Чміль «брав» стрільця

А одного разу працівник однієї поважної установи посеред білого дня у приміщенні влаштував у стрілянину з пістолета. Як з’ясувалося, у нього стався алкогольний психоз, а відтак  зв’язаного «снайпера» оперативно доправили в лікарню, де його стрілецький азарт вгамував Микола Чміль. Слава Богу, все завершилося благополучно.

Подібний  випадок стався під час курсів підвищення кваліфікації у Львові: тоді Микола Васильович, як кажуть, «брав» рентгенолога однієї з лікувальних установ місті, який з вікна багатоповерхівки із кулемета «косив» китайців. Як здогадалися, кулемет і жертви «стрільця» були уявні – у стані алкогольного психозу їх виплодила уява хворого медика. Нейтралізацію хворого доручили млинівчанину та  двом дужим санітарам. Це тріо гідно справилося з відповідальним дорученням.

Алкоголізм: проблему не відкладають

Зрозуміло, що проблема пияцтва і наркоманії залишається складною медичною і соціальною проблемою. Нині в Україні не вдаються до антиалкогольних кампаній, хоча, не секрет, що ця проблема досить гостра. Відтак Микола Васильович наголошує: у разі потреби звертайтеся до нарколога, бо лише професіонал може дати фахову консультацію, а не сусідка, яка тридцять літ безуспішно витвережує власного чоловіка. Заодно районний нарколог інформує: анонімне лікування давно відмінили – у радянську добу його практикували лише два роки.

Отож лікар дасть поради навіть без подальшої диспансеризації, а заодно запропонує найдешевший курс лікування.

На жаль, чимало людей вважає пияцтво і наркоманію не хворобою, а згубною звичкою. Але це не так: цю недугу слід лікувати, як і багато інших хвороб. І чим швидше, тим краще…