Поданий нижче матеріал не претендує на наукове визнання, він носить лише інформативний характер.

Розповідь йтиме про частину Теребовлі в районі сучасних вулиць Паращука, Ґжицького та ринку, починаючи з довоєнних років, тобто, ще за Польщі, радянського періоду й до сьогодення, також згадуватимуться близькі частки міста до вказаних вулиць.     Поштовх, так би мовити, до розслідування в часі дав відомий на Теребовлянщині історик, краєзнавець Леон Городиський, який має ряд випущених книг з краєзнавства рідного краю. Інформацію надавали й інші теребовлянці, ви дізнаєтеся з цього цікаві маловідомі факти, деякі висвітлені з гумором, із захватом, якоюсь ностальгією, але розглянемо все за чергою. Назви вулиць подаватимуться довоєнні(до ІІ світової війни), радянські та сучасні.

Початок пошукової аматорської діяльності

Пана Леона випадково в Інтернеті(дійсно – Інтернет велика сила, не дає навіть себе написати з малої букви, відразу підкреслює червоним), а саме в міжнародній соцмережі Фейсбук знайшла клишня теребовлянка Ірена Зарицька 1938 р.н., яка мешкала по вул.. Дмухальцова з 1938 по 1945 роки і є з дому Славського, внучкою Морозовича, з того часу проживає в Польщі. Вона попрохала пана Леона розшукати її обійстя, якщо воно збереглося.  Зрозуміло, назви вулиці такої нині немає, сьогодні це закінчення вулиці Ґжицького понад рікою Гнізна в бік ринку. За радянщини вона звалась в. Островського. Назва вулиці Дмухальцова походить від назви потічка, який називався за Польщі Дмухалець, але відомий теребовлянцям ще з часів князя Василька як потік Пичинія(така ж його і нинішня назва). В ті часи це був повноводний потік, що брав свій початок далеко в лісі та тік через Драганів вертеп крізь західну частину міста та впадав у р. Гнізна в районі монастиря кармелітів(нині УАПЦ Св. Володимира). Ще за Польщі, а можливо ще й за Австрії потік пустили по під землею, зробивши досить високий(до 2м) підземний тунель з вимуруваними стінами, який і нині існує та бере свій початок біля обійстя теперішніх  власників Завінських, йде під частиною вулиць Родини Юрчаків(Сакко, чи польської назви Легіонів), зачіпає частково в. Ґжицького та впадає в ріку в нижче аптеки, справа від арочного мосту. В улоговині закінчення Драганіва вертепу ще в 1932-1933 роках був збудований 50-метровий відкритий басейн, який існує й сьогодні, живиться від потічка Пичинія(на ньому зараз нові власники роблять повну реконструкцію).

Давні спогади, яскраві, цікаві та… небезпечні

Ще в дитячі роки автор цих рядків разом з іншими хлопчаками було одного разу попали в те підземелля потоку внаслідок риття екскаватором в. Сакко. В діру спускалися з ліхтарями(пам’ятається в декого були «жучки» - механічні ліхтарі, що живилися від маленької динамо-машинки, незначну електрику від якої давали натискання пальцями важеля), там було холодно і вогко, загадково, а під ногами текли… фекалії. Невідомо, що зараз там тече… Взагалі то, раніше всі теребовлянські хлопчаки були дослідниками, шукали на замку та у підземних ходах скарби, досліджували все, часом й із загрозою для життя. Тому всі ті лази нині замуровані й доступу до них немає. До прикладу сказати, що напроти замку, у підніжжі гори Покрівка, був занедбаний якийсь льох, поряд була кузня, нині в тій будівлі мешкає родина Легеньких. Так от, досліджуючи це, цікаві хлопці побачили, що задня стіна льоху обвалилася й відкрився лаз в глибину гори. Зрозуміло, знову ліхтарі й ну туди. Та вже десь за 50 м був обвал і хтось із старших хлопців навернув усіх назад. Про підземні ходи Теребовлі – то окрема тема, все ж слід сказати, що хлопці не знаходили справжніх казкових скарбів, які описані не в одній легенді про Теребовлю, знаходили мідні невеличкі австрійські монети, деколи срібні з Пілсудським, також давню свинцеву артилерійську картеч, гранули артилерійського пороху, багнети та заіржавілу зброю часів ІІ світової війни. Був такий випадок, що доросліші юнаки, пам’ятаю з них одного на прізвище Зиґмунт, натрапили в лісі в напрямку с. Струсів(залишки бруківчатої давньої дороги в тому напрямку можна знайти й сьогодні) на повстанську криївку із зброєю в робочому стані й ну палити із всіх стволів, ще й гранати підривали. Так, що бабухки чути було і в місті, невдовзі там була міліція і все те припинили, а хлопців ще довго «тягали» до постерунку.

Цікаві та яскраві спогади… та все таки повернімося до предмету нашого сучасного пошуку.

Фото: давні мапи Теребовлі з ресурсу Terebovlya.org.ua Івана Андріїшина

Розповідь пана Леона Городиського

«До 1939 року й ще раніше Теребовля мала зовсім інший вигляд, не була так забудована як тепер, з будівель переважали одноповерхові обійстя із садибами та господарствами. Так, наприклад, в районі в. Дмухальцової понад р. Гнізну було небагато помешкань, більшість з них зараз вже немає. В ті часи не було і вулиці Паращука(за радянщини – в. Піонерська), але початок її був, можливо це був початок вулиці Дмухальцової із однією будівлею на розі, аптекою(є й нині на тім самім місці). Будинку пані Ірени також немає, як й інших поряд з ним. На тім місці нині багатоквартирний п’ятиповерховий будинок. На мою думку, за польських часів у Теребовлі було мінімум три ринки і от до одного з них(де він є тепер) й виходила в. Дмухальцова. Вже після ІІ світової війни перед ринком було приміщення комунгоспу із допоміжними будівлями та територіями  – конюшня, тракторний ряд, гараж, контора, далі критий молочний ряд, такий собі тодішній винний бар, де стояла величезна дерев’яна бочка з молдавським натуральним вином й чоловіки казали на те «У молдавана».

Фото одноповерхових давніх будівель на ринку, збережених до сьогодні

Довгі давні, ще польські, одноповерхові приміщення є й зараз на ринку, вони колись продовжувалися в напрямку до стадіону(нині на тому місці, так званий, «довгобуд» будинку культури). А в ранні радянські часи там росло багато високих осик обабіч вулиці, з боків були мочари, їх пізніше осушили й побудували там гуртожиток ялинкової фабрики. Цікавий факт-жарт: в тому тихому куточку була, як кажуть, «забігайлівка» під назвою «Райвино». Але люди переінакшили назву на свій смак і кликали той заклад «райвно». Виходило як у тому радянському анекдоті, - Телефонує перший секретар райкому до голови колгоспу по дуже терміновій справі, але його немає, відповідає секретарка, - Голова в степу. – Райкомівець ще разів з десять телефонував, але відповідь була незмінною. Тож він зібрався і самотужки на «бобіку» поїхав у село шукати голову колгоспу. Зустрівши дорогою першого ж селянина, знову питає, - Де голова ваш? – А той у відповідь, - Та «В степу» засідає з колєґами зранку. – Як виявилося, то була сільська пивничка з такою назвою. – От і в нас у ті часи траплялися подібні випадки. Все жінки бідкалися, що багато чоловіків їх подалося чомусь до освіти, до знань, але після їх отримання не могли на своїх двох попасти додому».

Повідомлення Олександра Чайка та закінчення пошуків

Фото будівлі(50-ті роки минулого століття), де жили Чайки та план-схема від руки п. Олександра

«Мої батьки в Теребовлю приїхали у 1948 році, з того часу наша родина довго мешкала за адресою в. Піонерська 5 на другому поверсі, куди вели дерев’яні сходи й був прибудований дерев’яний ґанок. Нині на місці нашого будинку розміщений кіоск кондитерських виробів, а позаду великий торгівельний центр і 5-ти поверховий будинок. У нас та і у всіх сусідів були біля помешкань земельні ділянки, городи так, що в ті часи тут був простір, не було такої щільної забудови. Я добре пам’ятаю давні будівлі позаду свого будинку, сусідів, тоді там була вулиця Островського. Одні з сусідів -  Морозовичі, напевно то нащадки тих, яких знала пані Ірена з Польщі й з якими вона мешкала. Ще там мешкали Подольський, Дроздик, Іван Іванович(на жаль прізвище забув його), Корецькі, Хортик, Гусениця, Ангелюк, Литвин, Яшевський. А спочатку вулиці Піонерська, під № 1, жив тодішній перший секретар райкому Шевчук, директор СШ № 1 Шквір(дочка його мешкає у тім самім будинку й до нині), зараз у будинку під № 6 живуть Щуцькі та інші».

Жителька будинку № 6 по в. Паращука Людмила Щуцька повідомила, що в їхньому  двохповерховому давньому будинку за Польщі на першому поверсі була ресторація і то не аби яка, але на жаль не знає хто був власником закладу.

Фото будівлі № 6 по в. Паращука

Необхідно додати, що разом з паном Леоном ми багато фотографували  старих будинків на, вище вказаних, вулицях і він вислав їх до Польщі пані Ірені. Але під час того нас двох добряче мучило одне, коробило, щоб не дай Боже пані Ірена не відповіла, що за Польщі той район міста виглядав набагато краще, бо нині він, якщо легко сказати, не впорядкований до кінця, будинки якісь обдерто-облізлі, узбіччя вуличок біля річки в бур’янах, незакінчені будови й т.д. Але все обійшлося й полячка нічого не сказала, не впізнала. Тут доречно чи ні, але пригадався ще один радянський анектод «Як західняка  приймали в комуністи». От комісія питає чоловіка, - Чому ви вирішили вступити до лав комуністів? – Той, - Як чому? Та, щоб нам при комунізмі жилося добре, найкраще в світі! Як у пісні співається – «всьо више і више…» - Комісія, - Ну, а все таки – як ви розумієте те добре при комунізмі? – Як, як, панове, та так як за Польщі!»

Звернення до всіх теребовлянців, які зараз вдома й до тих, які за кордоном по цілому світі: якщо комусь відомі цікаві факти по вказаному районі міста, по цілому місту, то просимо повідомити в коментарях письмово і у фотографіях!

Посилання на ресурс старих мап Теребовлі: http://terebovlya.org.ua/oldmap/

Вулиці Теребовлі, назви яких змінювалися впродовж XX століття.

Віктор Аверкієв