Однією з ознак освіченості країни є знання іноземної мови. За даними дослідження English Proficiency Index, проведене у 2017 році, Україна посіла 24 місце із 26 країн Європи та увійшла до групи країн із «низьким» рівнем володіння англійської мови серед дорослих.

Зокрема, це питання є актуальним для Чернівців, адже щороку місто стає все більш туристичним. За даними Чернівецької міської ради, понад 277 тисяч туристів відвідало Чернівці у 2014 році, наступного року – понад 302 тисячі, а 2016 року – близько 317 тисяч туристів. Американець Даніель Хейден припускає, що близько 5-10% українців знають англійську мову. Чоловік переїхав із США до України, щоби навчати людей його мови. Він говорить, що українці – дуже привітний народ, а місто Чернівці стало його другим домом.

- Чому ви опинилися в Україні? З чого почалась ваша «пригода»?

- Я народився 67 років тому в штаті Індіана. Жив там більшу частину свого життя, маю 3 дітей. Після того, як вони пішли в коледж, ми з дружиною розлучилися, і я вирішив зробити щось нове – пожити в іншій країні. Тому я приєднався до «Peace Corp», волонтерської програми уряду США, яка посилає добровольців працювати у різні країни світу. Вони їдуть у нову для них державу, аби побудувати кращі стосунки між людьми цієї країни та Америкою.

Спершу я збирався поїхати до Південної Африки, потім до Македонії, але вийшло так, що я опинився в Україні. Отже, перші 3 місяці я жив у Чернігові, де отримав знання про українську культуру та мову. Тоді я дізнався, що буду волонтером у Чернівцях. Я сказав: «О Чернівці! Дійсно? А де це?». Так що я швидко все прогуглив, і подумав, що місто виглядає досить добре. Тож упродовж двох років я був волонтером у Чернівцях. Працював у різних місцях, навіть на Калинівському ринку в організації «Фортеця», яка намагалася знайти корупцію на ринку. Я трохи допоміг їм зі стратегічним плануванням роботи ринку та залучити більше добровольців.

Але тоді мене призначили працювати у бібліотеці на вулиці Ольги Кобилянської. Там я допомагав людям вивчати англійську мову. Але насправді мій волонтерський період у Чернівцях був скорочений через початок Майдану. Коли це сталося, уряд США звільнив усіх волонтерів «Peace Corp» та відіслав назад до Сполучених Штатів. Тоді я зрозумів, що люблю Чернівці, хочу тут залишитися і відкрити власну школу англійської мови. Під час роботи у бібліотеці я помітив, що багато людей люблять спілкуватися з носієм мови. Тому подумав, що це могло би дати мені конкурентну перевагу серед інших англійських шкіл у Чернівцях.

Тож я повернувся у США в березні 2014 року і приблизно за місяць знову приїхав в Україну, щоби здійснити свій план. Знадобилося майже 10 місяців, аби поговорити з людьми, знайти викладачів та приміщення. Свою школу я відкрив у лютому 2015 року. Зараз вона функціонує вже 3 роки, і я її дуже люблю. Думаю, що це чудовий бізнес. Звичайно, у мене все ще є сім’я у США, тому я двічі на рік їжджу туди. Але я завжди готовий повернутися до свого нового дому, яким є Чернівці та Україна.

- Чому Україна? Що змусило вас тут залишитись?

- Ну, це не зовсім Україна, це Чернівці. Я закохався у місто. Я думаю, що це красиве, старе, історичне європейське місто з неймовірними будівлями, які вкрай потребують реставрації, але вони все ще зберігають багато чарівності та краси. Мені тут подобається їжа та люди. Вони є дуже доброзичливими, привітними та справді поважають мене. Також в Україні дійсно дешево жити, особливо, якщо ти маєш долари. Тому існує багато різних причин. А ще у мене була прекрасна ділова можливість відкрити школу англійської мови. Зараз ми дуже успішні, і це дає нам стимул, щастя і можливість не хвилюватися про фінансові потреби.

- Порівняйте, будь ласка, життя в Україні та США.

- Україна має абсолютно іншу культуру, ніж у США. І навіть попри те, що ваш громадський транспорт і дороги досить погані, а в Чернівцях багато будинків розвалюються і їх треба відремонтувати, я думаю, що Україна має прекрасну культуру, і люди дуже доброзичливі. Тут люблять своїх дітей, старших, у вас дуже міцні сімейні зв’язки. Отже, є багато сильних речей щодо України, які досить слабкі у Сполучених Штатах, і це заохочує жити саме тут.

- Як сприймає вас суспільство в Україні?

- Взагалі вони ставляться до мене з великою повагою, у мене тут немає проблем. Деякі канадці, австралійці, французи, німц, яких я знаю,і говорять одне і те ж, що у вас дуже хороше ставлення до людей. Так само було й у Чернігові. Так що у мене тут проблем немає. Іноді, звичайно, ви можете дивно дивитися на мене, особливо, якщо я їду в міському автобусі і говорю з кимось англійською мовою. Потім хтось обертається і каже: «Хто цей чоловік? Що він тут робить?».

- Які інші українські міста ви відвідали?

- Я подорожував багатьма містами, переважно на заході України: кілька разів відвідував Львів, Івано-Франківськ, Коломию, Карпати. Також був на півночі: у Луцьку, Рівному та Києві. Я навіть їздив у Донецьк перед початком Майдану. На жаль, не вдалось поїхати в південну частину України – у Крим. У мене був список місць, які я хотів побачити, але мені не вистачило часу. Зате я кілька разів був у Кіцмані.

- Які перешкоди чекають на іноземця, який хоче відкрити свою справу в Україні?

- Є безліч шалених правил та умов. На жаль, ваш уряд усе ще трохи радянський із загальною орієнтацією. Я знаю, що відбулися деякі зміни, і держава намагається зробити якнайкраще. Але до сих пір існує надто багато державних установ, правил і занадто багато рішень приймається не ринком, а відповідно до бюрократичної системи управління. Це просто вплив стандартів Радянського Союзу 50-х – 70-х років. Ваша влада не думає, як допомогти стати успішними діловим людям. Уряд хоче прийняти всі рішення самостійно. Багато людей все ще живуть за стандартами Радянського Союзу. Вони не думають, як ділові люди на вільному ринку, не прагнуть бути продуктивними, вони просто хочуть мати роботу і отримувати гроші, вони не думають про те, як бути успішними та як зробити свій бізнес успішним. Отже, ви маєте ці проблеми, але у вас є багато людей, які це розуміють і намагаються щось змінити. Майже всі люди, яких я найняв на роботу, розуміють, що я намагаюся зробити. У нас були деякі випробування, але попри все, зараз ми успішні.

- Що особисто для вас було найважчим?

- Я думаю, що найважча частина – це мати партнерів, які бажають робити бізнес бізнесом. Знайти людей, які прагнуть працювати і робити все, що завгодно, щоби бути успішними – це проблема у всьому світі.

- Який принцип роботи у вашій школі?

- У нас є українські викладачі англійської мови. Я та два інші американця просто під час заняття приходимо у клас на 30 хвилин і допомагаємо студентам практикувати розмову з носієм мови. Я, наприклад, не можу пояснити граматику в англійській мові, не знаю, що означає «Past Perfect». Саме тому ми наймаємо дійсно хороших українських викладачів. Я їм сказав, що вони говорять краще, ніж я. Тому вони викладають англійську мову, а ми просто допомагаємо з практикою. І це добре спрацювало. Мені здається, що людям такий спосіб навчання сподобався, особливо студенти з низьким рівнем знання мови відчувають себе комфортніше.

- Чи є бажання у чернівчан вчити англійську мову?

- З мого досвіду можу сказати, що чернівчани хочуть вчити англійську мову. Наприклад, кількість студентів у нашій школі щорічно збільшується вдвічі. Тож ми трохи стурбовані, чого очікувати у вересні – може бути й до 600 людей. У нас немає приміщення для 600 студентів. Отже, одна з найбільших проблем в даний час – знайти достатньо місця і висококваліфікованих викладачів, щоби змогти втримати попит.

- На вашу думку, українці знають англійську мову?

- Я не знаю, який відсоток населення знає, це може бути 5% або 10%. Ми спілкуємося лише з тими людьми, які хочуть вивчити мову. Вони приходять до нас і кажуть: «Ми хочемо говорити англійською».

Якщо ви іноземець і, прогулюючись по вулиці, запитаєте людей віком до 30 років, де знаходиться бібліотека, то з імовірністю 50% ви знайдете когось, хто володіє англійською мовою. Якщо це будуть люди від 30 до 40 років, ви, ймовірно, отримаєте 25% шансів. Після 40 років – 5%. І якщо це людина 50 років, у вас буде менше 1% знайти когось, хто може говорити англійською.

- Яку нагороду чи подяку ви чекаєте за навчання дітей англійської в Україні?

- Головне, що у мене є, – це задоволення. Приємно бачити студентів, які раніше ледь могли сказати: «Привіт, мене звати ...», а через рік після кількох курсів, ви можете поговорити з ними англійською мовою. Крім успішного бізнесу, я маю подяку та насолоду моментами, коли люди змінюються.

- Як ви відчуваєте: у Чернівцях ви вже свій чи досі чужий?

- Напевно, люди все ще впізнають мене як американця, що є добре, тому що я люблю свою країну. Думаю, що чернівчани ставляться до мене з повагою і любов’ю. Так що, може, я для них ще досі іноземець чи чужий, але я не вважаю це чимось поганим. Ya vchu ukrayinsʹku movu, ya vyvchayu ukrayinsʹku movu zaraz 6 rokiv. Я намагаюся поважати українців та їхню культуру, вивчаючи мову. Ми не повинні бути однаковими або думати про те ж саме, або робити те ж саме. Не треба бути кращим, ніж хтось інший – усі різні, але головне, аби була повага один до одного.

- Опишіть Україну трьома реченнями.

- 1. Україна – країна проблем, яка мала минуле політичного та економічного утискання іноземними державами.

2. Українці підтримують гарний дух, глибокі зв’язки з історичним культурним минулим, вони не забувають, хто вони є.

3. Ви обожнюєте сміятися. Одна з речей, яку я помітив на ринку, – це те, що українці люблять розповідати історії і сміятися. Це трапляється навіть під час наших занять. Українці просто мають хороше почуття гумору. Незважаючи на всі страшні речі, які відбуваються в Україні, ви все одно маєте позитивний погляд на життя. Ви не думаєте щось хороше про свою владу, політиків, але попри це, у вас є головні речі у житті: родина та друзі.

Спілкувалась Вікторія Корсун

Фото надані Даніелом Хейденом