Нещодавно конгресмени США звернулись до Держдепартаменту з проханням вплинути на Україну та Польщу з метою зупинити фінансову підтримку проявів антисемітизму.

Дане звернення американських конгресменів різко опинилось в топі російських ЗМІ.

«Неужели наконец-то дошло, что в Украине построено фашистское государство со сжиганием цыганских поселений, диким антисемитизмом народа и власти. Страшно, очень страшно жить сегодня в Украине. А мы ведь об этом говорили все время».

Приблизно такою була реакція російських ЗМІ на зазначене звернення конгресменів.

Проте в кінці березня цього року відомий американський соціологічний інститут Pew Research Center опублікував результати чергового дослідження, присвяченого розповсюдженню побутового антисемітизму в країнах Центральної та Східної Європи з наступними питаннями: «Чи хотіли б ви, щоб євреї були вашими співвітчизниками?» та «Чи хотіли б ви, щоб євреї були членами вашої сім’ї?».

На першому місці даного антирейтингу опинилась Вірменія. 32% вірмен відмови євреям у громадянстві своєї країни, а 43% не хочуть бачити останніх членами своєї сім’ї.

України в даному списку зайняла останнє місце. Лише 5% українців не бажають бачити євреїв своїми співвітчизниками, та приблизно стільки ж не хочуть приймати їх у свою сім’ю. Виходить, що Україна є найменш антисемітською державою в Центральній та Східній Європі. Якось ці дані не сходяться із зверненнями американських конгресменів.

Згідно цього ж дослідження, в «найдуховнішій» країні світу 14% росіян не бажають розділяти громадянство з особами єврейської національності, а 40% - не хочуть приймати у свою сім’ю. Ось це справжній «патріотизм». В даному випадку, Росія трохи не дотягує до Німеччини часів Гітлера, де, мабуть, не менше 90% населення не хотіли мати в сім’ї євреїв.

Загалом, зараз з точки зору росіян чітко відслідковується індикатор «духовності» нації – чим більше ти ненавидиш представників інших націй, тим ти більш духовний. А якщо ти ще й знищуєш їх, то невідмінно станеш чемпіоном з духовності.

При цьому, питання залишається відкритим: звідки такі висновки американців? Хто підкупив конгресменів?

Швидше за все ніхто. Дане звернення черговий раз доводить, що ми живемо в складному світі, світі інформаційних технологій, в світі, де ми поступово повинні ставати суб’єктами світової політики, а не її об’єктами.

Не існує абсолютної правди чи абсолютної істини. Ми живемо не в пустелі, а в оточенні інших країн, інших народів, і повинні враховувати їхні інтереси, які не суперечать нашим цінностям. Кожна держава вибирає свій шлях і для досягнення своєї цілі суспільство та влада повинні вибирати найбільш прийнятні методи та тонкі «хірургічні» інструменти міжнародних відносин.

Так чому ж тільки Польща і Україна фігурують у зверненні американських чиновників?

З Польщею все більш-менш зрозуміло. Нещодавно ухвалений закон, що забороняє звинувачувати поляків в причетності до геноциду євреїв та заперечувати злочини українських націоналістів, позиціонує поляків як не найгостиннішу націю.

А Україна тут до чого? Невже зовсім без причини? Варто відмітити, що американські конгресмени – це державні діячі з відповідною освітою, на яких працюють найбільші аналітичні центри. Судячи з усього,  причина все-таки є.

Не виключено, що окремі аналітики були куплені або введені в оману російською пропагандою. Проте говорити, що антисемітизм у нас відсутній – не зовсім коректно.

Україна – велика держава. Навіть якщо оперувати результатами соцопитувань, то 5% - це 2 млн. свідомих юдофобів, серед яких знайдуться досить активні, які малюють свастику на синагогах чи «з шкіри геть лізуть», висловлюючи свою ненависть до євреїв у соцмережах. Хоча це лише півбіди…

А ось коли публічні особи, які займають далеко не останні місця у нашому сучасному, (хотілось би вірити) європейському суспільстві, захоплюються Гітлером та вітають його з днем народження, чи ще один представник політичної еліти України публічно називає відому голлівудську актрису «жидівкою», хіба це не привід для занепокоєння американських конгресменів?

Антисеміти є у всіх країнах – скрізь вони у меншості. Але в Україні вони розставлені так уміло, що навіть іноземні чиновники звернули на це увагу.

Не даремно почесний консул Ізраїлю в Західному регіоні України Олег Вишняков у грудні 2017 року заявив:

«Впевнений, акти вандалізму – не просто витівки хуліганів, а чиєсь замовлення по планомірному руйнуванню відносин між Ізраїлем та Україною».

Який висновок можна зробити з даної ситуації? Здавалось би, для перемоги в цій нелегкій битві варто переймати досвід країн, де проблема дискримінації за національною чи расовою приналежністю була набагато драматичнішою ніж ситуація між українцями та євреями.

Але ж звідки «ростуть ноги» переважної більшості «хвороб» сучасного українського суспільства знають навіть діти, а ліки від цих хвороб, принаймні деяких, лежать на поверхні.

Представникам влади варто звертати більшу увагу на діяльність своїх колег, які відкрито популяризують розпалювання антисемітизму, а здоровій та думаючій частині суспільства, в свою чергу, не треба приєднуватись до зазомбованого інформаційною пропагандою «стада», лідери якого, прикриваючись націоналістичними переконаннями, мають на меті лише розбрат  в середині нашої держави та за її межами.