Моє знайомство із єдиним в Україні народним шкільним театром «Дивосвіт» давнє і добре. Писала про них, ще тоді, коли працювала у молодіжній тернопільській газеті «Ровесник». Що можу сказати? Упродовж стількох років «Дивосвіт» продовжує дивувати довколишній світ своїми творчими здобутками, невтомною працелюбністю. Повірте, колись, у недалекому майбутньому, про цей театральний колектив писатимуть, як про унікальний феномен у шкільницькій діяльності. Адже одна справа сталий і сконцентрований класичний театр, і зовсім інша – тимчасовий. Бо ж через кожних 5-6 років юні артисти «випурхують» з «Дивосвіту» назавжди. І знову карбувати кожну нову грань театру доводиться від самого початку, себто – з нуля. Якщо чесно, то дивуюсь невсипучій повсякчасній працелюбності і наполегливості Ольги Матвієвської – режисера-постановника, художнього керівника, наставника, заслуженого працівника освіти України.

«Пригоди маленького Чарлі» (дипломант «Коронації слова – 2012)  –  це нова вистава в репертуарі «Дивосвіту», за казкою двох тернопільських авторів Галини Шулим та Богдана Мельничука. Її прем’єра зібрала повну залу глядачів, місць  не вистачало, настільки було багато охочих побувати в гостях театру. Головний герой казки – маленький гномик Чарлі, сенсом життя якого є робити усім добрі справи. У нього багато друзів. Всі вони «любили Чарлі за доброту, щирість та вміння радіти й дарувати радість іншим». Антигерой вистави «із великим серцем» – злий троль Вінс. Він за своє життя не зробив жодної доброї справи, а відтак, не вмів радіти успіхам інших, а навпаки – заздрив і намагався всім заподіяти шкоду.

Гномика Чарлі, який  уособлює собою всі найкращі людські риси, чудово і природно грає шестикласник Максим Мельник. Упродовж всієї вистави з обличчя Максима не щезає усмішка – цього не можливо було не помітити. Коли я сказала про це п. Ользі, вона так само тільки усміхнулась:  «Знаєте, під час репетицій я казала йому так – уявляй, що ти краплинка доброти, очі – дзеркало душі, то ж вихлюпуй з них добрих зайчиків, хай стрибають». На жаль, не всі друзі гномика були здатні скласти іспит на справжню дружбу, коли той потрапив у біду. Однак він, незважаючи на це, продовжує їх всіх любити і навіть…своїм не осудженням,  виправдовує недобрий вчинок звірят. Якраз ця риса й допомагає йому витримати найскладніші завдання і, зрештою, перемогти зло в особі троля Вінса. А який романтичний і неперевершений образ дивовижно- чарівної пташки Золотистої Зорени! 

Казковий герой Чарлі дуже мудрий. Його філософські висловлювання на тлі майже детективного сюжету, спонукають не до дитячих розмислів. Для прикладу: «Можна мати велике тіло, а душу – малу. І навпаки…». Або ось це: «Ніщо не робить нас такими вразливими, як байдужість наших друзів».

«Біда, розділена на двох, – то півбіди. А якщо поділитися з кимось радістю, то вона стане удвічі більшою». «Я звик допомагати і тішуся від того. От якби всі таку втіху мали, наскільки кращим став би світ…». «Немає вищого закону, як любов до свого народу. Така любов несправедливість перемагає і від гніту визволяє, радість дарує і чужі благання чує».  Ці мудрі вкраплення насичені позитивною енергетикою,  надають тексту не лише цілісної завершеності, а й особливої таємничості та загадковості. Ба, більше того: спонукають до дії, до правічних порухів Душі. Ця казка, до речі, не дасть дитині піти іншим шляхом, шляхом не доброти, не любові, не співпереживання. Дитяче серденько особливо вразливе і чуттєве. Впевнена, що кожна дитина захоче бути схожою на головного героя казки, мати його за взірець. Захоче робити багато добрих справ і всіх довкола себе любити («кожне дерево, кожну квітку»), як це вміє робити і робить маленький лісовий чоловічок Чарлі. Особливо тішить те, що перемогти Дракона (інтелектуальні змаги) Чарлі допомогло, щоб ви гадали? Любов до книги (гномик багато їх прочитав і продовжує читати) та вміння спостерігати за життям. А це, погодьтесь, одне від другого невід’ємне. Також ця гарна звичка зростила в Душі гномика такі прекрасні риси, як наполегливість, стійкість та мужність. Чи ж не приклад для наслідування?

«Думай головою, але вибирай серцем»  – підказує Дракон гномику. Що таке голова? Це розум. А що таке серце? Це голос інтуїції, голос янгола охоронця. Вистава «пересипана» веселими повчальними пісеньками, які дуже гарно вплітаються у казковий текст, здається, так само, як квіти у вінок. Одне невіддільне від другого. Тому й не дивно, що від натиску такого «шквалу» доброти, навіть антигерой троль Вінс, трансформується у позитив. Він починає глибоко усвідомлювати свою самотність, і головне, її причину: «Зло в душі своїй плекав і тому самотнім став. Що я є, а що нема – непотрібний зовсім я…Злом не можу більше жити, хочу світ цей полюбити і добро навчусь робити, з усіма буду дружити. Зло у серці загашу, а добро я запалю… Хай воно ясніше сяє і теплом всіх зігріває».

Зазвичай «зло» як таке, в усіх казках гине, його знищують, а в цій – воно перероджується в іншу, добру якість. Перемагає Любов. І як тут не згадати передпасхальні цьогорічні роздуми відомого борця за мир, духовного лідера Тибету Далай Лами, який сказав: «Планета не потребує велику кількість «успішних людей». Планета відчайдушно потребує миротворців, цілителів, реставраторів, казкарів (!!!-авт.) і всіх, хто ЛЮБИТЬ. Вона потребує людей з мораллю, котрі можуть зробити світ живим і гуманним. А ці якості не мають нічого спільного з «успіхом», як він визначається у нашому суспільстві». Ця книжечка має бути настільною у освітян, у вихователів дитячих садочків, у бабусів з дідусями, які щодня спілкуються з малечею, зрештою, у кожного тата з мамою, бо хто, як не вони є для своїх дітей першими і незаперечними авторитетами на шляху духовного зросту. Цю виставу треба показати у кожній школі. Адже, щоб робити добро, мало вдавати із себе доброго, треба просто робити його. Пам’ятаєте слова Св. Павла із Послання Галилеям (6.10)? «Поки маємо час, усім робімо добро». Краще й не скажеш.

Тим часом на думку спадають чудові слова «батька» Маленького Принца – Антуана де Сент-Екзюпері: «Немає нічого кращого у світі, аніж радість людського спілкування». Не лукавлю, коли скажу, що у мене вони викликають порівняння із «міцним горішком» спільноти людей, які духовно об’єднались і ревно виконують у цьому світі свої обов’язки не лише руками і розумом, а й душею і серцем. Мова про директора школи Олега Климчука, його заступників з навчально-виховної роботи Людмилу Дмитрущак, Ірину Макар, Любов Вовк , музичного керівника – Лесю Савку, художника-декоратора Лесю Лисюк, режисера – Ольгу Матвієвську. До них приєднались дві мами колишніх випускників цієї школи Тетяна Шамрин і Мирослава Дубчак, які бездоганно і зі смаком шиють сценічний одяг для вистав. Це хай і невеличка спільнота справжніх українців, але з великим огромом душі. Їм не має часу коли хизуватись (піаритись), вони постійно у праці і творчому пошуку. Бо розуміють, що Бог довірив їм Велику справу – плекати у душах маленьких українців загальнолюдські моральні цінності. Направду, заради цього варто жити.

Фото: Валентина Семеняк