У Житомирі в рамках медійного марафону, що був присвячений обговоренню рівного доступу до політики, відбулася дискусія в форматі «Живої бібліотеки», під час якої учасниці та учасники поділилися власним досвідом побудови політичної кар’єри.

Однією з таких «книжок» була Алла Квач – міський голова Заліщиків, що на Тернопільщині, а ще – мама п’ятьох дітей. Її син Орест пішов добровольцем на війну і загинув улітку 2014 року в боях за Лутугине на Луганщині. Найменша донька цьогоріч піде до першого класу.

Під час марафону Алла розповіла, як після загибелі сина стала мером, проаналізувала свої здобутки на цій посаді, а також поділилася планами на майбутнє.

Про рішення балотуватися

Як я стала міським головою? Абсолютно випадково. У свій час я побувала на відомому телевізійному шоу, і після цього побачила, що стала популярною у місті. На той час я вже близько 25 років працювала стоматологом, здобула авторитет. Я хороший стоматолог. А після телевізійного шоу побачила вплив ЗМІ на людей: можна ціле життя працювати й бути хорошим стоматологом, а тут за один вечір стати популярною людиною.

Рішення балотуватися я прийняла випадково. Минув лише рік після загибелі сина, ми з чоловіком ще не відійшли від горя. Чоловік приймав пацієнта, який після прийому показав мені на двері – мовляв, давай вийдемо, є бесіда. Я з ним вийшла надвір, а він і каже: «Ви йдете на мера». Я так здивувалася, а він: «Люди говорять, що ви йдете на мера». Розсміялася, бо я про таке не знаю, а люди вже говорять. І тут він сказав коронну фразу, що він вхожий до нашого «політичного бомонду», і один із цього «бомонду», коли зайшла мова про те, що Алла Василівна йде на мера, заявив: «Вона нам не конкурент». Я зайшла в кабінет, сіла, подумала. А не дочекаєтеся! І вирішила – таки йду на мера.

Про виборчі перипетії

Треба сказати, що у виборчій комісії був дуже сильний спротив. Дійшло до того, що ніхто не хотів підказати, як написати заяву. Кажуть – десь є в інтернеті, шукайте. Навіть в районній виборчій комісії неможливо було взяти інформацію. Я сама бачила, як приїхав легковий автомобіль із повним багажником посібників із методичними вказівками по виборах, але їх не можна було випросити. Добре, що жінки таки дали мені два примірники. Там були прекрасні методичні вказівки, я все вивчила.

І так було на кожному кроці – де тільки могли, там пхали палиці в колеса. Але це їм не допомогло. Я вичитала, що я можу робити, а що ні. Що маю право по одному спостерігачу поставити на кожній дільниці – знайшла собі своїх чотирьох спостерігачів (у нас всього чотири виборчі дільниці), знайшла чотирьох членів виборчої дільниці, які мали право доторкатися до бюлетенів, і фактично їхніми руками, завдяки їм здобула перемогу. Бо як не старалися мені зробити якісь підтасовки, нічого в них не вийшло. По всіх чотирьох дільницях я пройшла і виграла у двох сильних конкурентів – колишнього мера та колишнього голови райдержадміністрації. Розрив був значний.

Про жінок у міській раді

У міській раді з 26 обраних депутатів було семеро жінок. Зараз шестеро, бо одна склала повноваження. Тоді як серед працівників міської ради в нас 13 жінок і 6 чоловіків.

Я б не сказала, що в нас існує якась особлива дискримінація жінок чи чоловіків. Радше це дискримінація в голові. Якщо хтось щось хоче робити, то хто кому не дає? Якщо жінка обирає сім’ю і дітей, це не значить, що вона зробила поганий вибір. Вона так чується. Мине якийсь час, дітки підростуть, і жінка захоче себе реалізувати в чомусь іншому. Я десь читала, що жінка як змія – знімає з себе шкіру і постійно оновлюється, тому може реалізувати себе в багатьох іпостасях в цьому житті. І кар’єрний ріст, і діти, і сім’я, і політика. Якщо людина хоче, вона робить те, що хоче. Усе залежить від людини.

Про молодь

Якось Вацлава Гавела запитали, чому він бере молодих у свою команду і дає їм владу в руки. Мовляв, вони ж нічого не вміють. На що він відповів: «Краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу». Золоті слова! Маючи два з половиною роки досвіду, можу сказати, що так воно і є. Молодь навчиться, якщо захоче, а стара мітла по-старому мете. Не хочу нічого поганого сказати, але вже воно так до кінця життя і буде, оці «рішання питань», оці ходіння в робочий час, де собі хочу… Людину вже не зміниш.

Я підтримую молодь. Люблю, коли вони знають, чого хочуть. От молода мама приходить до мене і каже, що є мікрорайон, де дуже багато молодих сімей, і вони потребують дитячого майданчика. Коли люди знають, чого вони хочуть, тоді дуже легко працювати. Заклали 96 тисяч, покликала жінок – будь ласка, вибирайте, тільки шукайте, щоб було сертифіковане.  Тепер заклали 120 тисяч на майданчик у нижньому парку, також покликали жінок. В обід покликала, дала проспект, попросила вибрати. Вони наступного дня зранку прийшли. Кажуть, що вже вибрали, а так швидко, бо давно хотіли того майданчика.

Про туризм

Майбутнє міста – в розвитку туризму. Я зараз поставила молоду амбітну людину, яка «горить» туризмом, на директора комунального підприємства «Заліщики туристичні.  Дуже багато молоді зараз виїздить за кордон, бо тут не бачать себе, не можуть реалізуватися. Це зміниться, якщо до нас приїздитимуть туристи. Тоді підприємці матимуть роботу. Якщо зробити «зелені садиби», люди зможуть жити так, як колись у Криму було – півроку здають своє житло, а тоді цілий рік із того живуть. Але ми тільки починаємо зараз над цим працювати. Комунальне підприємство розробляє туристичні маршрути, ідей дуже багато. Наприклад, Заліщики – помідорний край, можна Томато-сіті зробити… Справа в тому, що в нас такий клімат, що все достигає на два тижні раніше, ніж в околицях, тому що ми в долині, ніби в теплиці, в парнику.

Про досягнення

За два з половиною роки я не взяла жодного хабаря, не «порішала» жодного питання неправильним чином, не вкрала не те що гривні, а й копійки державних грошей не привласнила. Готувала звіт міського голови. Опоненти почали говорити, про те, що я там наобіцяла. Відкрила свою програму й дивлюся, що виконую обіцяне. Єдине – очисні споруди не можемо побудувати, бо це треба державне співфінансування, а нам його не дають.

Ми створили молодіжний центр «Громадський простір». У планах – я б дуже хотіла, щоб був такий центр для людей похилого віку, щоб вони могли провести в своєму колі вільний час. І для молодих мам. Щоб жінки прийшли, лишили дітей, як ото лишають у великих торговельних центрах у дитячих куточках, і щоб могли між собою поспілкуватися.

У 2016 році ми відновили верхній парк, провели «Заліщики фест», коли було 250 років надання місту Магдебурзького права. Сьогодні взялися за відновлення нижнього парку. Для проведення робіт купили величезний екскаватор за 2 мільйони 69 тисяч. Здійснили 12 поточних ремонтів вулиць. Багато зроблено, але все рівно замало. Господарка – це ж як жіноча робота: помили посуд, зварили їсти, сіли, поїли і давай знову мити посуд і варити їсти. Це ніколи не закінчиться, це надовго і всерйоз.

Про проект будівництва каскаду ГЕС на Дністрі

Дністер зараз міліє і пересихає. Я була в квітні на засіданні комітету Верховної Ради – збиралися громадські організації, екологи, які виступають проти будівництва ГЕС на Дністрі. У нас же хочуть побудувати шість ГЕС, фактично зробити шість ставків із річки Дністер. Замість того, щоб поставити на берегах Дністра сонячні батареї, вони хочуть шість болітець. Там дуже все нечисто, але тільки я йду і десь виступаю проти ГЕС, до нас відразу приїздить перевірка з екології, яка триває щонайменше тиждень.

Мені говорять, що це пряма вказівка голови ОДА, а директор нашого водоканалу просить: «Алло Василівно, я вас благаю, не виступайте ніде». Бо щойно щось скажу, так відразу вже всі знають, що буде перевірка.

Про владу й «совок»

Я не «влада». Я звичайна рядова заліщанка, яка має трішки більші повноважень і більше відповідальності, ніж інші заліщани. Тому що з мене питають за кожну гривню. Люди хочуть бачити те, що робиться у місті. Органи питають нас по паперах. І робота мусить іти, й папери. Так працює міська рада. А от слово «влада» мені зовсім не подобається. Бо насправді нічого не змінилося, лишилася пострадянська свідомість. Ми ще ментально в «совку». Щоправда, раніше була одна партія, яка казала «всі хапаєм і копаєм, а потім засипаєм». Зараз би може хтось так само хотів: раз будуємо ГЕС – то зігнали людей з автоматами, затопили парк і все. Але так уже не вийде. Часи змінилися.

Вікторія Кобиляцька 
для 50%