журналіст, оглядач, блогер

Танкове побоїще відбулося 77 років тому поблизу Дубна

У ці червневі дні 1941 року в межах трикутника Броди–Дубно–Луцьк відбулася найбільша танкова битва в історії війн

25.06.2018 11:26 Автор : Яна Замкова
Джерело: RvNews

На Львівщині викрили контрабанду електронних сигарет на 24 млн грн

Довгий час про цю битву навіть не згадували. Та й чи могли говорити про це танкове побоїще правду, коли незважаючи на кількісну і якісну перевагу в техніці – майже три тисячі машин, із яких 800 нові та модернізовані КВ і Т-34, проти 600 німецьких танків – контрудари Червоної Армії зазнали нищівного провалу.

Понад 2600 одиниць техніки з червоними зірками були знищені повністю і не піддавалися відновленню. З поля бою, коли 29 червня надійшов наказ відступати, з величезної броньованої маси вийшли щонайбільше до двох сотень машин.

Причин цьому було багато – це хаотичність дій командування, низька підготовленість екіпажів танків, поганий зв’язок, слабка розвідка, нальоти авіації, бомби якої без похибок попадали у пофарбовану в яскраво-зелений колір техніку, відставання служб постачання пального, що привело до зупинки понад 300 машин просто на полі бою. Згодом німецькі спецкоманди відбуксирували понад півтори тисячі підбитих і не підбитих бронемашин. Тож спекотним літом 1941-го під Дубно утворився справжній танковий цвинтар.

Але значно жахливішими за втрати техніки були втрати людські. І не тільки від ворожих куль, бомб та снарядів. Ще до початку радянсько-німецької війни з'явився таємний наказ тодішнього наркома оборони Ворошилова, який забороняв екіпажам підбитих ворогом у бою танків покидати свої бронемашини. Вони повинні були або покінчити життя самогубством, або живцем згоріти у своїх залізних трунах.
У червні 1941 року безприкладно жорстокий наказ продовжував діяти. І на полі бою між Бродами, Луцьком і Дубно екіпажі сотень підбитих радянських танків змушені були або підривати себе, або стріляти у скроню. Коли ж танкісти, нерідко у вигляді живих палаючих факелів, вистрибували з танків, їх косили свої ж, виконуючи той ворошиловський наказ. Наказ діяв і на тих, хто покидає заглохлі танки або просто намагався заховатися в посівах жита. За підрахунками, у танковій битві свої ж знищили майже тисячу екіпажів, а якщо помножити на три чи чотири (стільки людей нараховували екіпажі), то вийде цифра в майже чотири тисячі вбитих лише своїми. Горезвісний наказ Клима Ворошилова відмінили лише на початку серпня сорок першого року, коли війна вже була далеко від нашого краю.

«Коли закінчилася битва, а наша хата стояла зовсім скраю, то солдати по полю лежали як снопи. Спочатку боязко було туди й наближатися, тільки собаки там бігали. Але через день-другий тіла почали розкладатися, бо погода стояла дуже спекотна, й німецька влада змусила поховати тіла загиблих. Закопували тих солдат і мій батько, і його брат, і ми малі. Кругом колосилися жита, а в повітрі стояв страшний трупний запах. Дихати було важко. Поблизу дороги були дві глибокі воронки від авіаційних бомб, туди й стягували бійців та кидали в ями. А були це молоді хлопці. Але до цього часу ніхто не знає їхніх імен, рідні та близькі й не здогадуються, де лежать останки дорогих їм людей. І через багато років бійців належно не пошановано». Це спогади очевидиці тих подій дубенчанки Марії Лукіної.

Фото з мережі Інтернет

Німці, які боячись епідемії, за допомогою населення скидали трупи вбитих солдатів у ями від авіабомб. Це називали «санітарними захороненнями» – спеціально ніхто з німецького боку не закладав червоноармійцям братських могил.

Дуже прикро, але поблизу Дубна немає ні насипу, не встановлено обеліска, лишень поблизу дороги закопаний залізний хрест, на якому вказано, що на Дубенщині відбувався найбільший танковий бій часів Другої світової війни.

Читайте більше на RvNews.