Колишній футболіст "Буковини" Леон Гросс приїхав із дружиною до Чернівців, щоби відзначити золоте весілля.

Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".

Передобідньої пори вулицею Кобилянської, взявшись за руки, йде гарна пара літнього віку. Він – високий стрункий, одягнутий у джинси, білу сорочку навипуск із жовтою краваткою. Вона – вродлива, шляхетна, моложава, з чималим букетом квітів… Біля Палацу урочистих подій зібралися давні друзі. Ну, а далі були хвилюючі моменти одруження, весільний вальс. Як колись, у молодості ...

"Футбол визначив мою долю" 

Леон Гросс був третьою дитиною в сім’ї. Його мама, Раїса Захарівна, заслужений вчитель України, викладала українську мову у школі № 16, родом із Хмельниччини. 

– Перед війною вона з першим чоловіком та двома дітьми, моїми братом і сестрою, поїхали на заробітки у Ленінград, – розповідає Леон Гросс. – Коли ж Німеччина напала на СРСР, голову сім’ї призвали в армію. На війні він загинув. Мама ж із дітьми опинилася в евакуації, працювала в колгоспі. Мій майбутній батько, родом із Хотина. Як офіцер був відповідальний за розподіл хлібних карток. Коли побачив виснажених жінку з двома дітьми, допоміг їм. Так і познайомилися. У січні 1946 року народився я. Батьки переїхали у Чернівці. Вони прожили довге і щасливе життя. Померли обоє протягом однієї доби, вже там, в Ізраїлі, не знаючи про смерть одне одного. Мамі було 86, а батькові – 79...

Не скажу, що я добре вчився, але єдиний урок, який ніколи не пропускав, була фізкультура. Дуже любив футбол, який і вивів мене в люди й визначив мою долю. Кажу це тому, що "водився" з різними сумнівними компаніями, як і багато моїх ровесників у повоєнні роки. Сталося так, що один з дорослих вуркаганів, спостерігаючи за моєю грою, повів мене у спортклуб "Авангард". У юному віці я вже грав за дорослу футбольну команду панчішного комбінату. 

Далі потрапив у ФК "Волинь". Мій тренер якось сказав: "Твій рівень гри такий, що місце твоє – у київському "Динамо", переходь туди!" Був три місяці в дублюючому складі, потім – в основному. Не знаю, скільки б ще грав у "Динамо", якби не прикрий випадок. Адміністратором команди тоді був такий собі Рафа, людина, яка вирішувала всі питання. Сталося так, що в столицю приїхали мої побратими з "Волині", і я пішов до них з подарунками: відніс фірмову сумку, бутси, майки. Рафа наказав повернути все. Я розсердився, і ми гаряче посперечалися. Молодий був, запальний. Так я повернувся до Чернівців. 

Футбольна команда " Буковина" тоді грала добре, була срібним призером чемпіонату України. Я грав у захисті. Коли переїхав на свою історичну батьківщину в Ізраїль, грав і тренував відомі ізраїльські команди. Нині вже у футбол не граю, бо вік не той, але організовую товариські матчі ветеранів футболу не лише Ізраїлю, а й України та інших країн.

Одружився на дівчині, яка вже була засватаною 

Як розповідає Леон Гросс, у свою Мірочку він закохався з першого погляду. Коли сказав їй про це, вона відповіла, що вже засватана.

– Ну й що, а тепер я тебе сватаю, відповів я, – усміхається пан Леон. – Ми прожили разом 50 років. Жодного разу я не пошкодував, що це зробив. Виховали двох дочок, маємо сім онуків. Хоча й живемо в Ізраїлі, але тягне до Чернівців. Коли прийшов подружній ювілей, вирішили, що справимо його на Буковині.
Виїхати до Ізраїлю Гросс вирішив у 1971 році, коли з командою перебував у Чопі на Закарпатті.

– На залізничній станції побачив багато єврейських сімей, які днями чекали на від’їзд, – згадує Леон. – Я, коли йшов на тренування, то давав нещасним людям ключі від своєї кімнати, щоб вони могли помитися й відпочити. У Міри були родичі в Ізраїлі, які й зробили нам виклик. Коли я сказав начальнику футбольної команди, що хочу емігрувати, він вигнав мене з команди. Потім мене викликали в обком партії. Великий партійний чин обіцяв золоті гори, аби лише я відмовився. Я сказав, що не можу цього зробити, бо дружина з дитиною на руках – як я їх залишу. Почувши це, той перейшов на російську мову й матюками вигнав мене з кабінету. А вже наступного дня мені вручили чергову повістку в армію, що означало, що призивають в авральному порядку, тобто без проходження медкомісії. Ходив у військкомат, вважаючи, що за винагороду зможу відбитися від війська. Та там мені сказали прямо: "На тебе замовлення, нічого не вийде, служитимеш в Сибіру!" А через три дні прийшов тесть і повідомив цікаву новину, що у Москву приїхав президент США Ніксон, який пообіцяв СРСР продовольчу підтримку за умови, що всі євреї в Союзі, які офіційно подали заяви на виїзд в Ізраїль, мають без перешкод це зробити. Я до останнього не вірив, що наша мрія здійсниться. Дружина ходила в імміграційну службу, й там їй сказали, що нічого не вийде, мовляв, ваш чоловік повинен відслужити в армії. На це вона відповіла, що піде з дитиною на Красну площу в Москві й протестуватиме. І це подіяло. Вже набагато пізніше Юхим Школьников (колишній тренер "Буковини", нині покійний,– авт.) розповідав мені, що після мого від’їзду в Ізраїль, у Києві зібрали всіх відомих спортсменів-євреїв й робили їм "рознос", щоби, мовляв, не піддавалися сіоністській пропаганді. 

– Був і ще один момент, – доповнює чоловіка Міріам Гросс. – Коли я перебувала у пологовому будинку, зі мною лежала дружина обкомівського чиновника. Вона народила хлопчика, якого я годувала своїм молоком, бо породілля мала проблеми зі здоров’ям. Пізніше його батько мені сказав: "У моїй силі перешкодити вам у виїзді, але я цього не зроблю, бо ви врятували мого сина".

– Леон Гросс був талановитим футболістом, грав у захисті, був швидкісним і комбінаційним, у команді його любили і поважали, - згадує Володимир ВОРОНЮК, колишній капітан "Буковини". – У ті роки, завдяки таким гравцям, які він, Петро Кобичик, Михайло Мельник, Валерій Семенов, Роман Гаврилець команда була серед лідерів першої ліги Союзу. Навіть зараз Леон, коли приїздить до Чернівців, радить, як відродити минулу славу "Буковини", як готувати молоду зміну футболістів.

– Родину Гроссів знав років зо п’ять, це добрі і щирі люди, – ділиться Еріка Панченко-Вагнер . – Вони патріоти Чернівців, допомагають буковинцям. Свого часу пані Міра була найкращою медсестрою Ізраїлю, свого часу закінчила Чернівецьке медучилище й біофак ЧНУ імені Ю. Федьковича, а нині допомагає реформувати охорону здоров’я в пострадянських країнах. Нинішнього приїзду подружжя відвідало одну з чернівецьких лікарень, допомагатимуть ліками та обладнанням. А ще вони побували у рідних дитсадку та школі, у колишніх сусідів. Пан Леон був найкращим футболістом, учителем фізкультури, тренером та солдатом Ізраїлю – має дві бойові нагороди . Тобто це люди, які не забувають свою малу батьківщину.