Краще пізно, ніж ніколи. Я про українське кіно. Схоже на те, що виробництво українського кінопродукту надолужується швидкими темпами. Особливо тішить, що ці вітчизняні фільми якісного ґатунку. Серед них – історико-біографічний фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри».  Це повнометражна стрічка про останні роки життя головного отамана військ Української народної республіки і лідера Директорії УНР. Допрем’єрний  показ фільму відбувся у Тернополі (Сінема-сіті).

За півгодини до показу стрічки, вже традиційно відбулась прес-конференція для журналістів. Голова Тернопільської Кінокомісії Леонід Бицюра представив режисера фільму Олеся Янчука та сценариста Михайла Шаєвича, які розповіли про те, як створювався фільм. Сценарій виношувався довго: майже шість років. Також у написанні сценарію взяв участь екс-головний редактор кіностудії ім. О. Довженка Олександр Шевченко. Звісно, довелось їхати до Франції і гортати архівні документи у паризькій бібліотеці імені Симона Петлюри, яка була створена через рік після загибелі лідера українського національно-визвольного руху.  «Коли робиш молоде вино – французи називають його божоле – воно має специфічний смак, схожий по відчуттю на поцілунок дитини, ніжний і щирий. Потім це вино треба гарно закоркувати, поставити пляшки у темне місце, у горизонтальне положення, щоб корок не пересох. І з часом воно набирається сили, смаку, шарму. Так само і сценарій: ми писали, відкладали його, потім перечитували, додавали, прибирали. Щоб сценарій набув остаточної, вишуканої форми, із ним треба переночувати не одну ніч» – розповідає на сайті спілки кінематографістів режисер Олег Янчук, який нещодавно став її очільником. У кіно головне – це зображення, воно є первинним! – впевнений пан Олесь («Голод-33», «Залізна сотня»). – Це вже потім йдуть діалоги і все інше. Якщо кіно можна слухати, як серіали, миючи посуд і стоячи до телевізора спиною, то це не кіно – це діалоги, зняті на плівку. Я завжди беру на озброєння живопис, фотографії.

Наша спільна біда (українців) у тому, що достоту не знаємо своєї історії. Відтак, свідомість багатьох, перепрошую, «нафарширована» російськими імперськими серіалами, революціонерами щось на кшталт денікінців і щорсівців тощо. З фільму ж дізнаємось як радянська пропагандистська машина добряче потрудилась, аби дискредитувати й геть очорнити ім’я головного отамана військ  УНР та лідера Директорії УНР. Навіть емігрувавши до Парижу у 1924 році, він все одно представляв загрозу для більшовиків. Вони продовжували його панічно боятись. Радянські спецслужби наймають у Франції чоловіка (єврея за національністю), який підступно серед білого дня вбиває Симона Петлюру біля ятки з газетами. Буцім – за розпалювання антисемітизму. (Факти єврейських погромів у Проскурові, до яких Петлюра не був причетний). Підкуповують «непідкупне» французьке правосуддя і вбивцю… виправдовують. На нього лишень накладають штраф в один франк і наказують змити кров на бруківці, де й стався злочин…

Симона Петлюру грає актор з Одеси Сергій Фролов.  На цю роль було п’ять претендентів. Президент Михайло Грушевський – Богдан Бенюк. Володимир Винниченко  – Євген Нищук. Вбивця Петлюри Шварцбард – Олег Треповський. Його дружина – Тетяна Міхіна, актриса Театру імені Івана Франка. Ольгу Петлюру грає Ірма Вітовська тощо. Чудове сузір’я талановитих акторів в одній кінострічці.

Між тим, ідея відзняти цей фільм, народилась спонтанно. Подорожуючи до Канн із фільмом « Владика Андрей», Олесь Янчук відвідав Париж. Під час екскурсії опинився на вулиці Расін, неподалік ресторану, де й був убитий Симон Петлюра. Це місце більше його не покидало…

Як в одному з кіно-павільйонів з’явилась паризька вулиця

Фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» переміг у пітчингу Держкіно у 2016 році та отримав державне фінансування у обсязі 23.6 млн. грн. Решту грошей, необхідних для зйомок, надав Український конгресовий комітет Америки. До слова. Пітчинг – слово англійського походження, яке Олесь Янчук не сприймає у поєднанні з кінематографією. Це виставляння на продаж кінопроектів.

Зйомки фільму робили у Львові та Києві, у Франції – окремі «замальовки» (екстер’єр). Відзняти сцену вбивства безпосередньо там, де воно й було 90 років тому було нереальним. Адже сучасна вуличка Расін дуже запруднена автомобілями, це, по-перше, а, по-друге – доба зйомок коштує… 20 тисяч євро. Було вирішено збудувати цю вулицю на кіностудії Довженка. У Парижі зняли ще кілька епізодів у готелі. Сцени правосуддя знімали у Львові. У фільмі є важливий момент: через образ одного з героїв, рабина Гутмана, автори намагаються показати (пояснити), що Симон Петлюра не причетний до єврейських погромів в Україні. До речі, члена судової колегії грає голова апеляційного суду Петро Каблак.

Олесь Янчук докладає всіх зусиль, аби відродити славу кіностудії ім. Довженка, прагне вдихнути в неї життя. Він відвідав чимало найвідоміших кіностудій світу (у тому числі й Голівуд), але такої красивої, як наша, українська, не бачив ніде. «Можу аргументувати свій погляд, оскільки практично всі свої роботи знімав не за державний кошт, був не лише режисером, а й продюсером власних стрічок. Проте завжди працював на базі кіностудії імені Довженка, таким чином підтримуючи її. І мені було спокійно і комфортно тут, оскільки кістяк нашої студії — чудові фахівці різного профілю (подібних до них в Україні — одиниці), понад сто тисяч костюмів, понад тисячу одиниць всілякої зброї, зберігся й інший унікальний реквізит, п’ять знімальних кіно- павільйонів, один з яких найбільший у Європі. Існує лінійка антикварних автомобілів – і легкові, і вантажівки. Навіть танк часів Другої світової війни стоїть, і він на ходу. Все в робочому стані. Можна без перебільшення сказати, що Національна кіностудія — клондайк для кінематографістів. Потрібно тільки регулярно вкладати певні гроші у цю власність, щоб підтримувати її в дієздатному стані». 16 га землі у власності кіностудії, погодьтесь, доволі ласий шматок для підприємливих ділків. Тому бути директором кіностудії – не просто. Тому й не відмовився від посади голови спілки кінематографістів, аби мати більшу підтримку на цій стезі.  

Змінивши ім’я, Симон Петлюра рано пішов із життя

Особисто мене постать Симона Петлюри дуже вразила і водночас зацікавила: перед моїм взором несподівано постала шляхетна, мудра і розсудлива, добра і гуманна особистість. Зрозуміла, що й досі нічого не знала про цю людину, тільки те, що «втовкмачували» представники радянської історіографії. А насаджували вони тільки один негатив. Отож, після перегляду вищезгаданого фільму захотілось більше дізнатись про дитинство, юність, зрілість провідника, одного з лідерів української нації. Бо ж у фільмі охоплено тільки останніх десять років його життя. І що ж з’ясувалось? Виявляється, батько Василь Петлюра був візником архієпископа. І справжнє ім’я його сина було… Семен. Рано осиротів, у 9 років. Навчався у духовній семінарії, але був відрахований за радикальні погляди. Великий вплив на майбутнього українського державного, військового та політичного діяча, літературного та театрального критика справив популярний у ті часи лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці Сімон Болівар. Власне, саме тому Петлюра й змінив своє ім’я Семен на Симон (Сімон). Сімон Болівар був першим президентом Великої Колумбії, першим президентом Болівії, шостим президентом Перу, другим – Венесуели. Відтак, існує теорія, згідно якої не можна обирати (перебирати на себе) ім’я конкретної людини, яка рано пішла із життя. Ім’я, яке отримує людина після народження – це певна космічна програма, яку вона має виконати і прожити. На це ім’я проектується майбутня доля. Отож, читаємо, що означає ім’я Семен? Лідерські якості, відмінний керівник і організатор, величезна працездатність і невичерпний інтелект, прекрасний працівник. Готовий зробити все, максимально від нього залежне. З такого чоловіка може вийти хороший політичний діяч. У володаря цього імені добре розвинена інтуїція. А що означає Симон? «Почутий Богом». Тож  мені стало цікаво, а скільки років прожив кумир Петлюри – Симон Болівар? Не багато – аж 47 років. Гм… а Симон (Семен) Петлюра? Уявіть собі, так само – 47! Питається, навіщо було змінювати ім’я, отримане під час хрещення? Про це у фільмі немає, це лиш моє невеличке відкриття.

Актуальність Петлюри у наш час

Події сторічної давнини, про які йдеться у фільмі, надзвичайно актуальні сьогодні. Ніде правди діти, інформаційну війну ми програли. Тому фільм на часі, його мають подивитись у всіх містах, містечках і селах України. Він пробуджує  генетичну пам'ять народу про українську ідентичність і нагадує нам про те, «Чиїх батьків чиї ми діти?» (за Шевченком). Герої фільму, зокрема, нагадують нам про надважливе. Приміром, приятель Петлюри, французький журналіст Жан: «Європі до одного місця Україна» або «Росіяни уміють замилювати очі, це цинічна влада». Юзеф Пілсудський під час перемовин: «Як я мріяв помститися цій пихатій імперії». А ось дещиця думок самого Симона Петлюри, вони ніби про сучасний стан в Україні, про нас з вами:

«Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені Росія. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріальної вигоди держав».

«Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю. Нашої – так само. Кров’ю чужою і своєю. Ворожою і рідною».

« Кров, пролита для …великої мети, не засихає».

«Держава понад партії. Нація понад класи».

«Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло – Незалежна Держава Українська – перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якого іншого Інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу».

Фото: Валентина Семеняк