У Борщеві відбувся вже 11 фестиваль «Борщівська вишиванка». Цьогоріч гості Борщівщини могли оглянути етнографічну виставку «Борщівська народна сорочка» з фондів Борщівського обласного  краєзнавчого музею, презентацію фотопроекту «Чорна сорочка з узором ріллі і кров’ю освячена доля її», взяти участь у виготовленні вишиваних оберегів «Повертайся живим» для захисників України та у різних майстер-класах. Приміром,  з вивчення стародавніх танців чи в оформленні борщівської сорочки.  Та, як і кожного року, гості свята з нетерпінням очікували відкриття виставок вишиванок сіл району, об’єднаних територіальних громад «Вишиванка, мов пісня, з далеких століть», декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва майстрів Тернопільщини і не розчарувались розмаїттям представлених старовинних та сучасних виробів.

Під час фестивалю презентовано вишивану карту України в рамках акції єднання    «Україно моя вишивана». Саме ця вишивана мапа, виготовлена майстрами з усіх куточків нашої держави, занесена до Книги рекордів України. Відповідний сертифікат було вручено сьогодні, 9 вересня, під час фестивалю «Борщівська вишиванка».

Безперечно, сподобався усім вже традиційний фестиваль борщу «Борщ’їв»: майстер-класи з приготування страви і, звичайно, - саме частування борщем, приготованим сільськими господинями. Більше 50 видів смачного українського борщу представили гостям господині із 69 сіл району.

Вже декілька років поспіль вражає етнографічне дефіле «Борщівська скриня», під час якого внучки, правнуки і правнучки колишніх вишивальниць виходять «на люди» у вбранні з бабусиних скринь, та фольклорно-мистецьке дійство «Чорна борщівська сорочка - роду мого оберіг» за участю обрядово-фольклорних, хорових, хореографічних, інструментальних колективів, вокальних ансамблів, солістів-вокалістів району, області та гостей.

Учасників свята привітали керівники області та району, священнослужителі благословили дійство. Звертаючись до борщівчан та гостей міста, голова обласної ради Віктор Овчарук зазначив: «Споконвіків орнамент на рушнику, сорочці, костюмі, скатертині є ознакою українства, бо жодна нація не має такого різноманіття  візерунків та барв, перенесених на полотно. Кожна частинка нашої землі має свою, не схожу на інші, вишивку -  за орнаментами можна вивчати географію України.  Усі райони нашого краю вирізняються своїми наповторними візерунками та барвами. Та найбільш впізнаваною, найунікальнішою є вишивка мого рідного краю – Борщівщини. Завдяки  небайдужим митцям та  сподвижникам про борщівську вишиванку тепер знають в усьому світі. Вона по-справжньому стала візитівкою Тернопілля.

Дякую усім, хто зберіг, хто вивчав, шанував, хто пропагував та продовжує пропагувати і берегти цей безцінний вишитий скарб. Саме завдяки таким фестивалям молоді покоління долучаються  до наших традицій, пізнають історії та легенди рідного краю, бережуть та примножують його надбання. Саме такі фольклорно-етнографічні свята гуртують та зміцнюють наші громади. Низький уклін ініціаторам фестивалю – переконаний, що борщівська вишиванка скликатиме на Тернопілля все більше і більше гостей».

Віктор Овчарук також наголосив, що «ми не можемо оминути сьогоднішню дату – трагічну сторінку історії, яку не мають права забувати українці. 9 вересня 1944 року підписана угода між Польським комітетом національного визволення та Урядом Української радянської соціалістичної республіки «Про евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі». Згідно з цією угодою депортовано  близько 700 тисяч українців зі своїх етнічних територій – так званого Закерзоння».

Довідково: 

Борщівська вишивка – це сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візитівкою краю. Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII ст. Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і татар. Вороги безжально спустошували і грабували села, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. І клятву виконали.