Він добре знає, як працює державна машина і чому вона нині пробуксовує. Не обіцяє українцям золоті гори, натомість пропонує конкретні шляхи вирішення проблем і радиться з народом. Це різко контрастує з популістськими лозунгами його опонентів та змушує поміркувати, - пише Волинь.

Роман Безсмертний хоче перезаснувати країну. Здавалось би, надто амбіційні плани. Втім, аналізуючи його аргументи, розумієш, що це чи не єдиний вихід із нинішньої кризової ситуації. Один із творців Конституції України, майбутній кандидат в президенти в інтерв’ю «Волині» озвучив свої рецепти перебудови державної системи.

«Наші державні інститути нагадують стару каналізаційну трубу: щойно їх зачепиш — ​від смороду можна задихнутися»

— Пане Романе, ви оголосили, що будете балотуватися на президентських виборах. Чому?

— Спробуйте поставити себе на моє місце. У мене за плечима колосальна академія: коли я прийшов у політику, мені було 27, а батькам–засновникам країни — ​приблизно стільки, скільки мені зараз (Роману Безсмертному 52 роки, вперше він став народним депутатом у 1994–му. — ​Ред.).

Я маю на увазі Левка Лук’яненка, Богдана Гориня, Івана Драча, Михайла Сироту, В’ячеслава Чорновола, Олександра Ємця, Левка Горохівського — ​тих, з ким мені доводилося працювати на початках творення української державності. На жаль, більшість із них пішли із життя. Саме вони свого часу відповіли на ключові запитання, які залишаються непідйомними для нинішніх політичних еліт. Найбільш гостро я відчув кволість чинної влади під час Мінського процесу: там дуже чітко було видно, що держава інституційно і персонально не здатна вирішувати елементарних задач. Я бачив, що не зроблено необхідного для забезпечення обороноздатності, відновлення військово–промислового комплексу, підготовки кадрових офіцерів і т. д. Для мене нічним кошмаром було спостерігати, як невміло влада реагує на ці виклики. Влітку 2016 року, коли я вже вийшов із Мінського процесу, то вперше почув від знайомих фразу: «Чому ти нічого не робиш?»…

— Наскільки реалістична у вас виборча програма? Від чого відштовхувалися, формуючи її?

— Нині в державі фактично немає інститутів, здатних забезпечити права громадян. Вони нагадують стару каналізаційну трубу: щойно їх зачепиш — ​від смороду можна задихнутися. Я це зрозумів у 2005 році, коли запропонував адміністративно–територіальну реформу. Якби тоді вона була проведена, ніякої війни не було б. Але мені довелося зіткнутися з тотальним опором, що унеможливив будь–які зміни.

Сьогодні нам потрібне повне перезаснування держави. Наскільки це реалістично? Я бачу конкретні шляхи, як це можна зробити. Якщо на це не піти зараз, то Україну чекатиме нова революція. Я революцій не хочу. Зараз я їжджу Україною і тестую свої погляди, спілкуючись із виборцями, перевіряю, чи правий. Раджуся з досвідченими, розумними людьми, коригую і зміст програми, і шлях її реалізації.

— У Луцьку під час ініційованої вами дискусії «Якої ми хочемо України?» чи відчули ви, що люди прагнуть конструктивного діалогу, а не популістських гасел?

— Мені дуже сподобалася зустріч із волинянами. Я зрозумів, що в Україні не тільки Одеса — ​«портове» місто. Адже філософія роздумів лучан дуже нагадала мені розмірковування одеситів. Тепер розумію, що таке прикордонний адміністративний центр. У Луцьку я побачив дуже яскраву палітру різних думок, фантазію й оптимізм у відповідях на питання.

«Політика перетворилась на шоу і перестала бути мистецтвом управління»

— Ви рано прийшли в політику. Як оцінюєте ефективність того складу парламенту (II скликання) і нинішнього? Якщо вірити соцопитуванням, рівень довіри до нинішньої Верховної Ради ​найнижчий серед усіх інститутів влади. Як вважаєте, чому так склалося?

— Коли відійшли батьки–засновники, при владі опинилися люди, в яких в одному оці — ​значок долара, в другому — ​євро. Ми маємо дискредитований парламентаризм. І якщо ми не змінимо ці ціннісні орієнтири, взагалі незрозуміло, як будемо розвиватися. Прийшло чимало нефахових політиків до влади. Всі ці бійки, популізм, брехня, цілування корів, купівля спіднього на базарі призводять до плачевних наслідків: політика перетворюється на шоу і перестає бути мистецтвом управління державою.

— Чи може тут зарадити зміна виборчої системи?

— Україні потрібна інша модель парламенту й кардинально інша модель виборів. Я категорично наполягаю на двопалатній Верховній Раді та мажоритарній двотуровій виборчій системі абсолютної більшості, яка в нас діяла у 1994 році. Такі правила мінімізують можливість потрапляння до парламенту «полови».

Усі ці бійки, популізм, брехня, цілування корів, купівля спіднього на базарі призводять до плачевних наслідків.

А наявність верхньої палати знизить агресивність нижньої: депутати не будуть «вилазити один одному на голову». Двопалатний парламент вирівняє ситуацію з бюджетним забезпеченням на всій території країни: не буде такої «палітри», в якій доходи киянина втричі вищі, ніж у середньостатистичного українця. Крім того, верхня палата має вирішувати ключові кадрові питання у державі та публічно контролювати поведінку вищого керівництва та судити його, бо Феміда не здатна в повній мірі це гарантувати. Також з’явиться додаткова можливість захищати чистоту законодавства, адже сьогодні кожен наступний закон заперечує попередній. Верхня палата блокуватиме такі суперечності. А найбільше мені завжди боліло те, що однопалатна система не забезпечує представництва регіонів. Тим паче, кількість регіонів, які стоять за демократію, цілісність держави та європейський вибір, більша, ніж тих, які «хитаються».

— ​Роман Безсмертний працював із Леонідом Кучмою і Віктором Ющенком. Обоє завершили своє президентство з низьким рівнем народної підтримки. ​Які помилки, на вашу думку, для них стали фатальними?

— ​Один із них був Президентом протягом двох каденцій, другий — ​однієї. Це основна різниця між ними. Важко уявити, що в Україні за 5 років ситуація може різко змінитися, тож це доля багатьох керівників держави — ​суттєво втрачати рейтинг на завершенні терміну. Основна причина: наші керманичі, прийшовши до влади, брали на себе суттєві повноваження і насолоджувалися ними замість того, аби розподілити їх, щоб одночасно поділитися відповідальністю за ситуацію в країні. Про це я говорив обом президентам.

«Перемовини з Росією дадуть змогу завершити гарячу фазу війни»

— Змінити ситуацію мала б адміністративно–територіальна реформа. Як ви оцінюєте нинішні кроки влади щодо її впровадження? 

— ​Як на мене, це виглядає як хороший експеримент — ​не більше, не менше. Для того, щоб це відбувалося планово і чітко, потрібно змінити Конституцію, кардинально переглянути законодавство. На жаль, декларуючи реформу, влада цього не зробила. У результаті все залежить від політичної волі окремих осіб, але навіть якщо вона проявляється, новоутворені громади не мають достатніх повноважень і фінансів. Лише 34 відсотки з нинішніх ОТГ здатні розвиватися самостійно. Цю реформу має розробляти не парламент, а уряд, виходячи з економічних розрахунків.

— Чим ваш підхід до конституційного процесу відрізняється від бачення тих майбутніх кандидатів у Президенти, які кинулися писати іменні проекти Основного Закону?

— ​Зміна Конституції потрібна лише в контексті перезаснування держави. Якщо йдеться про розподіл повноважень «під себе», користі це не принесе. Нам необхідні нові моделі органів влади та нові підходи до їхньої взаємодії. Я також наполягаю на збільшенні ролі суспільних інститутів у контролі за державою. Крім того, влада має реагувати на ті чи інші вимоги громадськості. Наприклад, сьогодні певній групі людей не подобається діяльність одного з телеканалів — ​влада мовчить, люди вдаються до активного протесту — ​жодної реакції, з’являються захисники каналу — ​держава не втручається… У результаті виникає протистояння, яке в тому числі може бути використане нашими противниками.

— Яким бачите шлях припинення війни на Донбасі? 

— ​Мій підхід можна назвати планом безпечної реінтеграції. Складові цієї стратегії: сильна армія, домовленості з Москвою, діалог із мирним населенням Донбасу. Перемовини з Росією дадуть змогу завершити гарячу фазу війни. Бо без постачання зброї і боєприпасів у псевдореспубліки стріляти буде нічим. А діалог з людьми потрібен для вибудовування моделі взаємостосунків. Щоправда, після 5 років війни цей процес буде дуже важким і триватиме роками, а може, й десятиліттями.

«Для мене найкращий відпочинок — ​важка фізична праця»

— Одна з ключових тез Романа Безсмертного — ​запровадження ринку землі. Чи можливо у нашій країні зробити так, щоб це було вигідно і господарю–одно­осібнику, і власникові агрохолдингу?

 — ​Я наполягаю на цивілізованому обігу земель. Не бачу проблем, щоб виписати чіткі й зрозумілі правила у цій сфері. Для цього потрібно узгодити земельне законодавство, ухвалити необхідні законопроекти, підготувати кадри, які мають регулювати процес обігу земель та вибудувати систему адміністрування і публічного контролю. Плюс необхідно створити земельний банк, який міг би підтримувати виробника і контролювати технологію обробітку ґрунту.

— Ви самі обробляєте землю. Розкажіть про свій досвід господарювання. 

— ​За моїми підрахунками, рентабельність сільського господарства може сягати 500–600 відсотків при хорошій погодній кон’юнктурі. Я обробляю батьківський пай — ​це трохи більше семи гектарів, де експериментую. Продукцію ми не продаємо, вирощуємо для себе. Важка фізична праця — ​для мене найкращий відпочинок від політичної роботи. n

Леонід ОЛІЙНИК