Літературно-мовознавчі читання «Ярослав Павуляк у слові» відбулись на факультеті філології і журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.  Це спільна праця згаданого факультету та факультету мистецтв, кафедр музикознавства та методики музичного мистецтва, теорії і методики української та світової літератури, загального мовознавства і слов’янських мов.

Колись (світлої пам’яті) поет Ярослав Павуляк прозорливо написав: «Я ще не весь. Мене ще є доволі, але не тут, у наймах і брехні, де все одно, хоч у лахмітті болю моя душа, мов квітка, на коні…».  І це свята правда. Чим більшою стає просторова відстань між Поетом і нами, тим більше усвідомлюємо і відкриваємо для себе його феномен, намагаємось щоразу глибше зазирнути у скарбничку павуляківського слова, хоча б наблизитись до тої первозданної чистоти і таїни. У творчому доробку поета не багато книг («Блудний лебідь», «Могили на конях», «Сон є сон», «Дороги додому»), але в них неймовірний концентрат – калейдоскоп  із фантастичних метафор, порівнянь, оксюморонів, алітерацій тощо.

Про це і про енергетику краси Ярославового слова говорили Марія Данилевич – доцент кафедри теорії і методики української та світової літератури ТНПУ, кандидат філологічних наук; Ірина Павлюк – вчитель української мови і літератури Качанівської ЗОШ  І-ІІІ ступенів; Леся Вашків – доцент, кандидат філологічних наук;   Тетяна Вільчинська – декан факультету філології і журналістики, професор, доктор філологічних наук; Олена Шпак – студентка факультету філології і журналістики згаданого вже університету.

 Науково-дослідницькі виступи ілюструвалися музично-пісенними доповненнями. Присутні прагнули зрозуміти поезію Павуляка через музику.  Магістрантка факультету мистецтв,  лауреат Всеукраїнських конкурсів вокального мистецтва Уляна Шерстій (концертмейстер Степан Буранич)  талановито виконала пісню «Знаю, нічко, знаю» на слова Ярослава Павуляка, музика Василя Сороки. Перлиною пісенної творчості став виступ учня Тернопільської української гімназії імені Івана Франка Петра Волошина (концертмейстер Мар’ян Сидір). Два твори на слова Ярослава Павуляка у виконанні Петра –  «Я – пломінь твій», «Не можу мститися – безвільний» викликали щирі емоційні оплески. Музику до цих текстів написали згаданий вже Василь Сорока і Мирослав Пастернак. Безпосередній організатор цього наукового поетичного свята професор кафедри музикознавства та методики музичного мистецтва ТНПУ імені В. Гнатюка, доктор мистецтвознавства Олег Смоляк збагатив захід «живими» поетичними ілюстраціями – декламуючи лірику відомого настасівчанина, зокрема, його знакові вірші. До слова. Незабаром вийде із друку цікава монографія з однойменною назвою  «Ярослав Павуляк у слові», про яку можна сказати, що вона сьогодні вже на часі. Її авторами стали відомі (згадані вище) тернопільські філологи та письменники, також завідувач Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської, письменник Володимир Вознюк.

Ми стаємо свідками формування школи павулякознавства. Щоб краще зрозуміти внутрішній світ цього поета, – каже педагог Ірина Павлюк, – я почала спілкуватись із його дружиною Лесею Філінською. Бо зрозуміла, що написати літературний портрет про Ярослава Павуляка  буде не просто. Він належить до тих мистців, творчість яких вимірюється не кількістю, а якістю написаного. Та й поезія завжди потребує детального аналізу. Адже  «Його прагнення було, наповнити Словом Тишу» (за Євгеном Бараном).      

Цитуючи (світлої пам’яті) Петра Сороку, доцент, кандидат філологічних наук Леся Вашків розмірковує: «Такі вірші, як у Павуляка, падають з Неба». Які глибокі метафори, порівняння: «дівчина тримає на повіках стотонну тишу вечорову», «я сам собі приснився навесні», «зів’яла сорочка на грудях», «дні пофарбовані, як штахети, дні, як самоцвіти, дні, як комети», «білі флейти дощу», «та чи не зайві ми, якщо когось нема», «від Олесі вертаюсь до Лесі» тощо. Написаного не злічити, а між тим, Ярослава Павуляка варто вивчати на уроках «Літератури рідного краю».

На думку професора Олега Смоляка, літературно-мовознавчі читання – це історична подія, яка започаткувала  конкурсні змагання на відчуття глибинності поезії Павуляка.

Фото: Валентина Семеняк