Ще ніколи не відзначали ми це велике державне свято у час запровадженого в країні воєнного стану, в повній бойовій готовності та перевірці цієї готовності, військового злагодження оперативного резерву на масштабних навчальних зборах, які проводяться у всіх областях України.

Україна п’ятий рік у війні з російським агресором. За цей час наше військо піднялося в силі, забезпеченні та військовій техніці, окріпло, загартувалося, змужніло, набуло досвіду в реальних воєнних діях. Наше військо і вся Україна платить кров’ю за стримування агресора в тих же межах, щоб він не пішов далі вглиб нашої країни.

Воно справді стало надійним щитом свого народу і всієї Європи перед агресором, у якого нема правил, який ігнорує міжнародне право й тримає в напрузі увесь світ. В літописі нашої української армії й цієї неоголошеної війни будуть навічно вкарбовані як героїчні так і чорні сторінки. Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт – цього ніколи не забути, як і тих воїнів, кращих українських патріотів, яких ми втратили. Тут, на місцях найкровопролитніших боїв і найбільших втрат, постануть колись меморіали й тисячі українців приходитимуть, щоб поклонитися Героям та вшанувати їхню пам’ять.

Але це буде потім. Тоді, коли ми переможемо агресора. А сьогодні, після захоплення наших кораблів у Керченській акваторії та полонення 24 моряків війна відразу увійшла в другу фазу. На цей раз діяли не невідомі зелені чоловічки, а відверто й нахабно – флот під державними прапорами РФ чинив так, як діють відверті терористи, як сомалійські пірати, для яких не існує ні правил, ні законів. В цій другій фазі наш ворог нарешті зняв із себе забрало й перед усім світом показав хижий оскал свого істинного лиця.

Тож стоїмо перед фактом і не маємо права піддаватися настроям, що Росія, мовляв, під санкціями слабне, росіяни бунтують, імперія тріщить по швах, скоро розвалиться й Путін далі не піде.

За словами британського військового експерта, полковника Глена Гранта, який від початку російської агресії постійно працює в нашій країні, для Путіна «залишити Україну недоторканою означає знищення його і його амбіцій. Він мусить вигравати війну також через свої військові злочини: масові могили, тортури на Донбасі та в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це є для нього вірним шляхом до Гааги як військового злочинця. Він мусить виграти, тому що Україна розквітає як нація, і це показує його як невдаху. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію».

У Путіна, як загнаного звіра, немає виходу. Продовжуючи воювати і вбивати наших бійців Донбасі, він випробовує нову зброю, посилює військову міць в Криму. Він посилює Калінінград для блокування західного підкріплення. Він залишає військове обладнання в Білорусі. Ознаки його підготовки не можна не помітити. Це танки, сучасні технологічні системи. Курортний Крим, де ми колись із задоволенням відпочивали, нині перетворений на воєнну базу. Нагромаджування військової техніки вийшло далеко поза межі будь-яких потреб мирного часу. Весь світ вже бачить, що Путін продовжує підготовку до війни.

Тож після захоплення в полон наших моряків у країні запроваджено воєнний стан в десяти прикордонних областях, а з початку цього тижня розпочалися масштабні навчальні збори з оперативним резервом, до якого входять всі ті бійці, які були призвані в зону АТО від першої по шосту хвилю та вже мають воєнний досвід. Кожен військовий має знати, як він буде діяти у випадку, коли перша російська ракета перетне наш кордон поза контрольованими на сьогодні межами. У ситуації, яка склалася сьогодні, Збройні Сили України мають бути максимально підготовлені до війни, готові стати на захист суверенітету і територіальної цілісності країни та одночасно спроможні захистити громадян України від збройного насильства та окрім цього у разі спроби розв'язання внутрішнього збройного конфлікту забезпечити в країні порядок і стабільність. Нам треба вірити, що до великої війни не дійде. Адже для цього працюють наша дипломатія та Президент на міжнародному рівні, роблять усе, аби світ допоміг захистити нас від агресора. Одразу ж після атаки росіян зібралася Рада безпеки ООН, де висловилися в нашу підтримку та засудили агресора більшість країн світу. Сьогодні вже нарешті світ прозрів щодо того, як російські дипломати можуть відверто на світовому рівні брехати. Росіянам все більше перестають вірити. Очікувальна політика Заходу, перебування в якості стороннього спостерігача при наступальних воєнних діях на Сході України мусить змінитися. Наші Збройні сили вже п’ятий рік поспіль є щитом не тільки для своєї держави, але й для усієї Європи. За цей час наше військо здобуло досвід, наростило м’язи, нині готується до захисту своїх кордонів, зокрема і морських. Але без міжнародної підтримки стримати такого агресора як РФ, буде важко.

У всі часи й епохи, відколи на землі йдуть війни, військо переможне тоді, коли опирається на сильну державу, налаштовану на рейки воєнного часу економіку та, головне, – на свідомий і згуртований народ. Ми маємо історичний досвід, коли в 1940-х, українці без держави утримували своє військо, яке в нерівних боях боролося за самостійну соборну державу. Сьогодні в нас є держава, є Уряд, Президент, дипломатичний корпус.

 Та все ж є питання. Чи то до народу, чи то до влади, яка не працює, або ж працює недостатньо задля його згуртування в потужну націю.

«Я над цим важко замислююся… Триває війна, а ми живемо, як ніби її немає. Ми всі повинні обмежити себе у святах і салютах. Там, на війні, мерзнуть хлопці, недоїдають, смерті дивляться в очі. І гинуть. Ось ці дві реальності мене вражають. Адже начебто біля гробів танцюємо, об'їдаємося. Це не означає, що життя повинно завмерти, але потрібно бути милосерднішими. Ця небезпека не тільки над тими хлопчиками – вона над нами…», – написала на своїй сторінці у Фейсбук відома нам усім особистість народна артистка Ада Роговцева.

І справді, якесь дуже різнополюсне наше суспільство. Одні кладуть на вівтар захисту суверенітету своєї країни найдорожче – своє життя й здоров’я, а інші думають, що їх це не обходить. Рівненщина сьогодні, на жаль, входить до числа проблемних регіонів щодо набору до війська солдат строкової служби. До яких тільки методів не вдаються люди, аби не пустити свого синочка до війська: і водне хрещення юнаки приймають, і лікарям дають хабарі, аби відповідний діагноз написали і за кордон виштурхують, аби цей час десь пересидів. Так, це можна зрозуміти: кожна мати хоче аби її дитина була жива, здорова, щаслива та не терпіла злигоднів. Але в той же час та ж сама мати чи батько сподіваються, що їх повинен захистити чийсь син. На жаль, не всі наші громадяни свідомі, не всі розуміють, що служба в армії кожного юнака та чоловіка, фактично є запорукою нашого з вами фізичного існування в цей важкий період, коли агресор стоїть під нашими кордонами, коли вже окупував частину нашої території. Люди забувають, що йде війна, не думають, що коли ворог прорве нашу оборону на Сході й піде далі, біда не омине нікого. Хто-хто, а ми, українці, знаємо, чого можна чекати від нашого споконвічного ворога.

Ще, як нагадують нам військові експерти, треба розуміти, що завдання, які ставилися перед службою призову (службою комплектації або військовими комісаріатами) ще п'ять років тому, і ті виклики, перед якими ми постали сьогодні, це абсолютно різні величини. Наша країна постала перед нагальною потребою розбудови збройних сил. Саме тому кількість військових частин зросла і не виключено, що буде зростати. І так має бути. Візьмімо для прикладу інші воюючі країни, як-от держава Ізраїль, куди ми їдемо на заробітки й дивуємося, як така маленька країна могла досягти розквіту в економіці, живучи в постійному збройному протистоянні зі своїм територіальним сусідом. Саме тому, що там дружний і зрілий народ. В Ізраїлі військова повинність обов’язкова для всіх чоловіків і навіть жінок, без винятку та огляду на соціальну статусність. Багато інших країн також розбудовують свої армії за принципом: навчити всіх та відправити в резерв. Проте, у критичний момент для захисту держави в короткий термін резерв стає у стрій та готовий до захисту своєї Вітчизни. До такого рівня треба прагнути і нам.

Є ще одне важке питання, без вирішення якого нам агресора не перемогти. «Один воює, а другий торгує» – приказка, яка нині неспроста побутує народі. Чого гріха таїти, маємо свого внутрішнього агресора, який підточує державні підвалини не згірше від зовнішнього. За спинами наших синів і чоловіків, які перебувають на передовій в холодних окопах, високоповажні персони, частину з яких ми знаємо в обличчя, безсоромно наживають на війні свій капітал, багатіють, торгуючи з агресором, або ж навіть обкрадаючи власну армію. І це є чи не найбільший камінь, об який спотикається український народ у всіх своїх найкращих поривах і прагненнях. Бо такі дії породжують велику недовіру в народі, а з неї росте зневіра до всієї держави. Тому й утікає українська молодь до інших країн, намагаючись знайти собі місце під сонцем, прилаштуватися так, щоб більше додому не повертатися. Це сумно й гірко констатувати.

Відзначаючи велике державне свято – День українських Збройних Сил, вітаючи своїх синів та чоловіків, вірмо у них та підпираймо своїм плечем, вболіваймо за них усією душею, всім серцем, бо ми всі і є тим тилом, тим підмурівком, на якому стоїть наша держава. Ще молімося. Хай береже їх наша віра, наша молитва, а Всевишній нехай візьме під свою Божу опіку усіх нас.