У нього не трапляється двох абсолютно однакових концертів. А все через те, що Олександр Божик не любить, коли глядач відсторонюється від дійства й міркує про щось своє. Саме тому кожен виступ скрипаля-віртуоза перетворюється в інтерактивне музичне шоу. 11 січня у драмтеатрі музикант зі світовим визнанням представить свою масштабну програму тернопільським глядачам. Розмовляємо з Олександром Божиком про приготування до дійства та його творчість.

— Олександре, із чим завітаєте до нашого міста?

— Це буде мій перший сольний концерт у Тернополі. Я вже вісім років працюю у жанрі музичного кросовера — скрипкового шоу, у якому поєднані усі стилі. І найкраще, що було за той час, представлю вашому місту. Приготував і багато нових композицій, бо крім світових хітів і каверів, граю авторську музику. Концерт відбуватиметься у супроводі рок-оркестру — я маю свій бенд. Для цього «вискубую» найкращих львівських музикантів із різних колективів. Усіх їх обов’язково сюди привезу. Адже скрипка у супроводі хороших виконавців — продукт унікальний.

— Кожен Ваш концерт несхожий на інші. Чим запам’ятається глядачам шоу Божика у Тернополі?

— Тут вперше відбудеться презентація диску, над яким я трудився вісім років. На ньому — усі найкращі твори. Він завершується композицією «Не зупиняйся», це зовсім інше звучання скрипки. Наступний диск буде схожий на цю композицію. Готую для Тернополя й шоу-номери. Бо окрім того, що люблю грати на скрипці, мені подобається спілкуватися з людьми. Зокрема продемонструю тернополянам одночасну гру на багатьох скрипках. Покажу, як за допомогою телевізійного пульта можна керувати оркестром.

— Шість років тому у Львові Ви встановили рекорд України, граючи одночасно на чотирьох скрипках двома смичками. Що мотивує Вас досягати такої майстерності?

— Ці фішки люди хочуть побачити на власні очі. Заради них вони дійсно приходять на концерти. Коли я анонсував, що гру внесуть у книгу рекордів України, всі квитки були розпродані за три дні. Наша команда мала два аншлаги, а встановлення рекорду знімало 10 телекомпаній. Тобто, глядача вдалося зацікавити. Це важливо, адже крім тих шоу-номерів, граю класичні мелодії. Люди вслухаються і розуміють: скрипка — то насправді круто та класно. Бо дехто вважає її нецікавим та застарілим інструментом.

— Чи готовий сучасний слухач сприймати класику?

— Класика вічна, але зараз її, як на мене, треба трошки видозмінювати. І справа навіть не в тому про якого слухача йдеться: вітчизняного чи іноземця. Я добре розбираюся у музиці, але, буває, сиджу на класному класичному концерті і ловлю себе на думці, що, попри ідеальне виконання творів, мені все одно скучнувато.

Зараз глядачі вже потребують якоїсь візуалізації, режисури дійства, щось такого, чого не було раніше. Я намагаюся цього досягати під час своїх концертів. Поєдную дуже різні твори. Наприклад, скрипковий концерт Сібеліуса та «Богемну рапсодію» Фредді Мерк’юрі.

До речі, тернополяни також зможуть почути творчість Мерк’юрі. Окрім цього, на концерті буде багато року, класики, поєднання Рахманінова і «АС/DC», саундтреків із фільмів, і, як уже згадував, авторської музики. Це буде справді цікаво, бо люди не сидітимуть у залі, розмірковуючи про музику. Вони прийматимуть у дійстві безпосередню участь. Я люблю робити концерти інтерактивними. Ми практикуємо тільки живе звучання, у нас немає жорсткого, чітко визначеного сценарію.

— То Вам до вподоби експромт?

— Так, я взагалі полюбляю, коли на концертах щось неординарне трапляється. Приміром, у нас була неприємна ситуація, коли пюпітр випадково впав на електропроводку. Як наслідок, «вирубало» світло. Зал освітлений, а от мікрофони перестали працювати, відключилися гітари та синтезатори. Залишилося звучання однієї скрипки. Це трапилося на початку композиції. Отож, я грав цей твір один — і вийшло дуже круто. Потім, коли ввімкнулося світло і всі музиканти «зловили» мене, ми вже разом закінчували у кульмінації. Люди казали, що ефект удався просто неймовірним. А наш організатор запитав, чи ми можемо на всіх концертах таке робити.

Або ще одна історія. Я організовую дитячі конкурси «Божик шукає таланти». Дитина-переможець, чи вона співає, чи грає на якомусь інструменті, бере участь у наших концертах. Із цієї нагоди ми працюємо над аранжуванням, пишемо спеціальний твір для всього оркестру.

Так-от якось у конкурсі переміг хлопчик, що грав на ксилофоні. Розпочався концерт. Я оголосив цього виконавця, але виявилося, що хлопчик переплутав час і пішов вечеряти, його взагалі не було в театрі. Що ж робити? Треба якось викручуватися. Я пожартував, що цей юний музикант вже роздає автографи, тому не може з’явитися на сцені, але ми обов’язково викличемо його пізніше. І ми взяли наступний твір.

— Чим особливі інструменти віртуоза?

— У мене вдома багато скрипок. Кожна для мене є рідною, з кожною пов’язані якісь спогади. Звісно, основна скрипка — це мій «номер один». Вона для мене дуже пам’ятна, тому що якраз із нею пройшов усі талант-шоу, свої концерти. Зараз маю можливість купити ще кращу скрипку, але ж ця — перевірена. Вона — мій надійний товариш і друг, хоча й трошки подряпаний та пошарпаний. Її фактично для мене створив майстер Ромуальд Зінечко. Мені дуже підходять його інструменти, бо граю досить потужно і з певною силою. Не всі скрипки зносять таку енергію. А ця — витримує.

— Який рецепт успіху Олександра Божика?

— Я думаю, треба просто братися за те, що до тебе ніхто ніколи не робив. Неможливо найкраще у світі заграти на скрипці, тому що рано чи пізно з’являться ті, хто зможе тебе перевершити. Варто шукати щось нове, як-от я свої фішки.

Якщо тобі подобається якась справа, ти бачиш потенціал, то треба вкладати у неї всі свої сили. Коли з першого разу успіх не вдасться — не опускати рук, а зробити собі план. І щодня хоча б по одній сходинці, але наближатися до нього.

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ