Місто Збараж на Тернопільщині відоме насамперед своїм чудовим замком – перлиною оборонної архітектури першої половини XVII століття. Проте не лише давньою твердиною може похвалитися старовинне місто, історія якого веде свій відлік з давньоруських часів.  Не менш цікавими є й збаразькі храми, мова про які піде нижче.

Костел св. Антонія та Бернардинський монастир

Чотири століття бернардинської обителі

Збаразький костел святого Антонія – колишній храм бернардинського монастиря – домінує над середмістям, його видно практично з кожного куточка міста. Разом з монастирськими келіями та надбрамною дзвіницею він створює ве.личний архітектурний ансамбль, що поєднує риси ренесансу та бароко.

Бернардинський монастир на поч. ХХ ст.

Історія монастиря сягає 1627 року, коли власник міста, краківський каштелян князь Юрій Збаразький, оселив у місті священиків-бернардинів, яких використовував у ролі капеланів в своїх військових загонах. Князь збудував для ченців тимчасову дерев’яну обитель і водночас почав зводити і мурований костел разом з келіями. Після його смерті будівництво продовжив новий власник Збаража князь Януш Вишневецький, а після нього – його дружина Євгенія з роду Тишкевичів.

Фасад костелу св. Антонія

7 травня 1637 року вона підписала Акт фундації  новозбудованої обителі. Монастирський храм освятили на честь святого Юрія.

Тогочасний костел представляв собою невелику кам’яну споруду на дерев’яних палях під двосхилою гонтовою покрівлею з явно оборонним характером будови: товсті стіни, вузькі вікна-бійниці, дозорна вежа над бабинцем. Весь комплекс оточував високий мур з бійницями.

Доволі скоро оборонні якості монастиря зазнали першого серйозного випробування під час облоги Збаразького замку козацьким військом Богдана Хмельницького. І хоча бернардинська обитель, як і все місто, зазнала руйнувань, вони були меншими, ніж можна було очікувати. Хроніки того часу стверджують, що монастир «майже чудом Божим уцілів».

Значно серйозніші наслідки для обителі мало вторгнення турецького війська паші Ібрагіма Шишмана у 1675 році. Відбудований після козацької війни монастирський комплекс був цілковито знищений турками. Монастирська хроніка оповідає, що «костел був перетворений на попіл».  З пожарища вдалося врятувати лише три найбільш цінні вівтарні ікони (Матері Божої Збаразької, чудотворні образи святого Антонія і мученика Юрія).

Костел св. Антонія

Обитель довго не могла відійти після цього удару. Костел і монастирські келії залишалися понищеними майже півстоліття. Лише у 1723 році новий власник Збаража Юзеф Потоцький взявся за відновлення кляштору. До 1729 року будівничі завершили спорудження келій (поки що дерев’яних), а за два роки розпочали реконструкцію храму. Втім, роботи велися неквапно, а головне, не дуже якісно – уже за десяток років споруда опинилися перед загрозою падіння. Врешті, у 1746 році син Юзефа Потоцького Станіслав, який успадкував батькові володіння, прийняв рішення розпочати будівництво наново.

Фронтон костелу св. Антонія

Новий храм, значно більший за розмірами від свого попередника, зводився за проектом архітектора з Сілезії Йогана Ганца. Будівництво костелу тривало дев’ять років, і 2 серпня 1755 року луцький латинський єпископ Антоній Еразм Воллович освятив його під іменем святого Антонія.

Паралельно зі спорудженням костелу були збудовані дзвіниця, монастирські келії та господарські приміщення. Всю територію новозбудованого монастиря було огороджено високим кам’яним муром з бійницями.

Вежі та фронтон костелу

У подяку за фундацію Станіслав Потоцький отримав вічний спочинок у крипті храму. Цікаво, що серце його було захоронене окремо, у костелі реформатів в розташованому неподалік Крем’янці.

Після відновлення обителі ченці- бернардини розвернули активну діяльність. У 1768 році при монастирі відкрили шпиталь, у 1777-му – парафіяльну школу та латинськомовну гімназію. У монастирі також проводили провінціальні капітули. Але активність ця тривала недовго. Після поділу Речі Посполитої Збараж увійшов до складу австрійської монархії, і вже у 1785 році. у ході церковної реформи Йосифа ІІ монастир було закрито. Хоча гімназію австрійська влада таки залишила.

Балкончик на фасаді костелу

А за кілька років жахливий удар чекав й на монастирські споруди. Під час страшної пожежі 1789 року вигоріли костел та келії, вціліла тільки дзвіниця. Згоріла і значна частина внутрішнього оздоблення храму. У ході відновлювальних робіт, проведених протягом 1790-1795 років, реставратори змінили зовнішній вигляд костелу, стилізуючи його під ренесансну будівлю.

Інтер’єр костелу

Двадцяте століття теж було не найкращим часом в історії монастиря. Кожна нова війна – Перша світова, українсько-польська, Друга світова – завдавала йому все нових руйнувань. У повоєнний час радянська влада влаштувала в храмі склад мінеральних добрив.  Порівняно краща доля чекала на колишні монастирські келії – спочатку тут розмістилася лікарня, а згодом – завод напівпровідників.

Інтер’єр костелу

Лише після проголошення Незалежності України для напівзруйнованої давньої пам’ятки засвітив промінчик надії. З 1994 року монастирський комплекс було передано на баланс Національного заповідника «Замки Тернопілля», стараннями якого було заново перекрито дах храму та проведено відновлювальні роботи у монастирських приміщеннях – тепер тут діють установи Збаразької районної держадміністрації. У 2012 році були проведені роботи по реставрації двох веж та фронтону костелу. Однак для повноцінної реставрації храму і, особливо, його інтер’єрів, традиційно бракує коштів.

Один з бічних вівтарів

У костелі також віновилися Богослужіння. 3 серпня 2000 року храм було наново освячено львівським архієпископом Мар’яном Яворським. А десятьма роками раніше, у 1990-му, до Збаража повернулися і ченці-бернардини, які нині проживають в одному з приватних помешкань неподалік храму.

Архітектурні особливості костелу та монастиря

Костел святого Антонія є мурованою тринавною базилікою з витіюватим фронтоном та двома вежами, що завершують фасад споруди. Оздоблення фасаду доповнюють різнооб’ємні вікна та фігурні сандрики віконних отворів, декоративні вазони та кам’яні фігурки святих, неглибокі ніші і профільовані карнизи. Портал центрального входу підкреслено подвійними пілястрами, а над його дверима міститься півциркульний люнет з вміщеним у нього вікном. Над входом розташований балкон з ажурними ґратками, підтримуваний чотирма консолями.

Чотириярусні вежі закінчуються дерев’яними куполами, які покриті бляхою та увінчані металевими хрестами. Колись храм мав ще сигнатурку, що згоріла під час пожежі 1941 року і на сьогодні не відновлена.

Орган костелу

Інтер’єр перекрито хрещатими та півциркульними склепіннями на підпружних арках, що опираються на потужні широкі стовпи. Всередині храму частково збереглися художні твори XVIII століття. Серед них виділяються скульптури  різьбяра Антона Осінського — автора декору дев’яти вівтарів та цілого ряду дерев’яних скульптур, що знаходилися в головному вівтарі (деякі з них зберігаються у виставкових залах збаразького замку та тернопільського художнього музею). Загалом у храмі було дванадцять бокових вівтарів, з яких на сьогоднішній день відновлено три – бокові вівтарі центральної нави (вівтар Матері Божої і вівтар Ісуса Христа ) і один, який розташований у південній наві.

Монастирські келії

Двоповерхові келії, що прилягають до костелу з боку пресвітерію, утворюють замкнене з чотирьох сторін подвір’я. Келії розташовані вздовж лівої нави костелу. Їх тиньковані фасади позбавлені архітектурного декору. Внутрішнє планування келій є коридорним, з однобічним розташуванням приміщень, перекритих півциркульними склепіннями.

Дзвіниця

З північного боку від костелу розміщена триярусна башта-дзвіниця, яка своїми бічними фасадами примикала до оборонної стіни і використовувалася як в’їзна брама монастиря. Верхній ярус дзвіниці розчленований пілястрами і накритий високим двосхилим дахом з криволінійними фронтонам на торцях. Фронтон з боку вулиці увінчує скульптурна постать святого.

Збудована в 1746-1755 роках, за проектом Йоганна Ґанца, дзвіниця зберегла свій первісний бароковий вигляд, оскільки не постраждала від численних пожеж, від яких потерпав костел та келії.

Успенська церква

Успенська церква

Церква Успіння Пресвятої Богородиці розташована впритул до бернардинського монастиря, поруч із його дзвіницею. Цю споруду було збудовано у 1755-1758 роках як католицький костел ордену тринітаріїв.  Проте ченці-тринітарії, які славилися тим, що викуповували людей із турецької неволі, недовго затрималися у місті, і у 1786 році залишили Збараж. Храм певний час стояв пусткою, до того ж він сильно постраждав під час вищезгаданої пожежі 1789 року.

Успенська церква

Невдовзі напівзруйновану святиню викупила українська громада міста для облаштування церкви. Точний рік цієї події в джерелах не зафіксовано, проте відомо, що на час відновлення Галицької митрополії у 1808 році Успенська церква вже існувала. Вона була філіальною церквою, якою опікувалися священики розташованого неподалік Воскресенського храму.

Фронтон Успенської церкви

Святиня в основному зберегла свій первісний бароковий вигляд. Її приміщення прямокутне з витягнутою напівкруглою апсидою і двома симетричними одноярусними прибудовами на рівні хорів. Бароковий декор церкви складається з пілястрів іонічного ордера, що членують площину стін, міжярусних і лобових карнизів складного профілю, витягнутих арок із зображенням святих на центральному фасаді і їх фігурок з боків від центрального входу та декоративних аркотер фронтону із зображенням Богородиці в центрі.

Розписи фасаду Успенської церкви

Поруч з храмом стояла двоповерхова квадратна у плані дзвіниця. На початку ХХ століття її розібрали, а на цьому місці спорудили парафіяльний будинок. Тоді ж звели й нову дзвіницю – двоярусну, з трьома пілонами у верхньому ярусі та аркою воріт у нижньому. У міжвоєнні роки навколо церкви було вибудовано кам’яний мур із залізною огорожею.

Іконостас Успенської церкви

У 1920-і роки Успенська церква була значним центром національного відродження українців, а її парафіяльний будинок слугував читальним залом «Просвіти».

У радянський час церква діяла до 1963 року, коли комуністична влада зачинила храм, розбивши при цьому дзвони та іконостас і зрізавши купол. У 1982 році тут влаштували районний краєзнавчий музей, який діяв до 1989 року, коли його було перенесено у палац Збаразького замку.  Приміщення ж церкви було відреставровано і у 1990 році наново освячено. Тепер храм належить православній громаді міста.

Воскресенська церква

Воскресенська церква

Церква Воскресіння Христового – ще одна барокова перлина Збаража, споруджена у 1760-1764 роках. На цьому місці раніше стояла дерев’яна церква, зведена, найімовірніше, у XVII столітті. Новий мурований храм будували коштом збаразького швеця Григорія Гимонюка, а після його раптової смерті завершував будівництво власник міста Микола Потоцький.

Воскресенська церква збудована у стилі українського бароко. Вона хрестовидна у плані, з великим центральним куполом на восьмигранному барабані над середохрестям.

Дзвіниця Воскресенської церкви

До головного фасаду прибудована двоярусна дзвіниця, через перший ярус якої пролягає головний вхід до храму. Увінчує дзвіницю цибулиноподібна баня з псевдолюкарнами.

Криволінійний фронтон тильного фасаду прикрашено пілястрами і декоративними вазами. До південно-східної та північно-східної частин церкви прибудовано невеликі, прямокутні у плані приміщення під спадовим дахом.

Іконостас Воскресенської церкви

У 1887 році церкву було значно пошкоджено у пожежі: згорів дах, сильно постраждав інтер’єр. Храм було повністю відновлено через десять років. Під час реставраці були внесені зміни у форму центрального купола та дахівки над притвором. Тоді ж було збудовано і нову дзвіницю при в’їздній брамі – з трьома арковими отворами для дзвонів та криволінійним фронтоном з поліхромним зображенням Христа.

Розписи склепіння Воскресенської церкви

У 1960 році радянська влада закрила церкву, а пізніше перетворили її на склад. А у 1970 році було зруйновано дзвіницю.

Лише у 1989 році церкву повернули віруючим громади УГКЦ. Тоді ж розпочалася реставрація. У 1991 було відновлено церковну дзвіницю, а у 1993-му біля храму збудували дерев’яну Богоявленську каплицю.

Розписи склепіння Воскресенської церкви

Синагога

У Збаражі збереглася також велична синагога, споруджена, найімовірніше, на початку XVII століття. Відомо, що синагога у Збаражі існувала ще у 1537 році, проте у цьому випадку, швидше за все, йдеться про іншу, значно скромнішу споруду. Нинішня синагога теж не зберегла свого первісного вигляду, зазнавши з плином часу багатьох перебудов.  На жаль, оглянути давню юдейську святиню сьогодні можна лише здалеку, позаяк розташована вона на закритій території місцевого лікеро-горілчаного заводу.

Синагога

Як добратися з Тернополя

Потягом

Електропотяги Тернопіль-Ланівці, що курсують через станцію Збараж, відправляються двічі на день – о 09.15 та 21.15

Автобусом

Автобуси на Збараж відправляються з приміського автовокзалу (вул. Білогірська, 1). Середній інтервал – 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати дорогою Тернопіль-Рівне. За селом Лозова звернути праворуч, у напрямку на Збараж-Ланівці. Відстань – 25 км.