У Тернополі відбувся семінар за участю Олесі Яскевич — столичної активістки, що відстоює права людей з інвалідністю, засновниці громадської організації «Бачити серцем», керівника соціальних проектів, направлених на інклюзію та соціалізацію дітей, котрі мають проблеми зі здоров’ям. Поділитися досвідом гостю запросили ГО «Ділові Українські Жінки в Тернопільській області» та тернополянка Олена Коваль.

Життя Олесі змінилося дванадцять років тому, коли з’ясувалося, що її син незрячий. Згодом медики діагностували у хлопчика епілепсію та аутизм. Аби допомогти синові, Олеся почала навчатися. До своїх двох вищих освіт — вчителя початкових класів та малювання — здобула спеціальність тифлопедагога, зараз опановує програму УКУ «Управління благодійними фондами». Сьогодні вона авторка та засновниця багатьох програм для дітей і молоді з інвалідністю, їхніх рідних.

Одним із перших масштабних дітищ Олесі став літній інклюзивний табір у Києві «Space Camp». Торік він відбувся вже втретє, у ньому відпочило майже сто дітей від чотирьох до шістнадцяти років. Деякі з них чи не вперше опинилися серед однолітків та провели час без супроводу близьких.

«Для когось це дивно, але перебування у таборі змінює життя як самих дітей, так і їхніх батьків. Узяти хоча б історію Назара. У підлітка — важка форма інвалідності, виражена аутогагресія, епілепсія. Його не приймали у жодну школу. Тому, коли ми запропонували мамі Назара віддати сина у табір, вона нам не повірила. Перші дні жінка телефонувала й запитувала чи не треба забрати хлопця, намотувала круги навколо будівлі. Зате наступного року під час літнього відпочинку сина у «Space Camp» Наталя змогла здійснити свою мрію — закінчити курси флориста. Тепер вона має змогу займатися улюбленою справою, працює вдома, приймає замовлення від клієнтів», — зазначила Олеся Яскевич.

Змінюються на краще і самі діти — вони отримують нові навички, дружать, спілкуються, закохуються. Досвід здобувають і волонтери. Деякі взагалі кардинально змінюють життя, знаходять справжнє покликання. Наприклад, одна із дівчат після праці в таборі покинула бухгалтерських фах і влаштувалася асистентом у клас із учнями з інвалідністю. Ще один режисер долучився до команди Олесі Яскевич й тепер допомагає підліткам.

Що потрібно, щоб успішно реалізувати масштабний суспільно корисний проект? Чинників багато — від пошуку однодумців, спонсорів до написання бюджету, узгодження юридичних аспектів, відбору й навчання кураторів та волонтерів.

«Все, що я роблю — найперше заради мого сина. Думаю про той час, коли Матвій подорослішає, .— пояснила Олеся. — Майбутнє у людей з комплексними порушеннями невизначене. Я зрозуміла: якщо хочу чогось кращого для сина, то мушу зробити це сама. Тому й вирішила створити майстерню «ТАК» для підлітків з ментальними порушеннями від сімнадцяти років й старших. Це простір для тих молодих людей, які не можуть бути працевлаштовані. Наші студенти виготовляють мило, свічки. Нам важливо, щоб ці речі були конкурентоспроможними, а не щоб їх купували із жалю до «бідних дітей», а потім залишали десь у найдальшому кутку».

Олеся Яскевич кардинально проти драматизації інвалідності. Вона впевнена: порушення у розвитку дитини — не привід для бездіяльності, сорому та страждань, таким сім’ям не потрібні жалість та співчуття. Активістка закликає мамів не винуватити себе в тому, що трапилося, зауважує як важливо не обділяти увагою інших рідних, просить не перетворювати життя сім’ї у фанатичну гонку реабілітацій.

«Здоровий егоїзм — головний ресурс матері. Тому вмійте відволікатися. Дозволяйте собі відпочинок, наприклад, випийте каву у компанії подруг. Або купіть дороге тістечко, про яке мріяли. Водночас не картайте себе, що за цей час могли б позайматися із сином чи донькою, а витраченою сумою грошей оплатити сеанс у логопеда. Адже дитина тонко відчуває настрій мами. Якщо мама у гармонії із собою, добре і їй, — наголошує Олеся Яскевич. — І найважливіше. Завжди пам’ятайте: чарівна пігулка існує. Це — любов».

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ.

Фото авторки та зі сторінок Олесиних проектів у соцмережах